L'officiel Личности Интервью За 15 хвилин до: інтерв’...

Личности Интервью

За 15 хвилин до: інтерв’ю з диригентом Баварської опери Оксаною Линів

4 октября
За 15 хвилин до: інтерв’ю з диригентом Баварської опери Оксаною Линів 29 вересня відбувся закритий концерт, присвячений річниці трагедії Бабиного Яру. Гамбурзьким симфонічним оркестром керував особливий диригент – Оксана Линів, яка є тим успішним винятком серед жінок−диригентів, хто робить інтернаціональну кар‘єру, і яскравим представником української диригентської школи на Заході. Редакція L’Officiel Online завітала на концерт та зняла репетицію й процес підготовки для вас. Крім цього, ми поговорили з

img_2556

29 вересня відбувся закритий концерт, присвячений річниці трагедії Бабиного Яру. Гамбурзьким симфонічним оркестром керував особливий диригентОксана Линів, яка є тим успішним винятком серед жінок−диригентів, хто робить інтернаціональну карєру, і яскравим представником української диригентської школи на Заході.

Редакція LOfficiel Online завітала на концерт та зняла репетицію й процес підготовки для вас. Крім цього, ми поговорили з Оксаною про музику, як воно – бути жінкою-диригентом та що за документальний фільм знімають про концерт.

_dsc3307
На фото: Оксана Линів, Фото – Олег Павлюченков

Яке для вас має значення музика?

Невід’ємна частина мого життя, моя друга сутність, напевно.

Ви ніколи не займалися нічим іншим, не виникало бажання?

Ні, взагалі я люблю всі види мистецтва, адже це є спосіб виразити те, що є надзвичайно важливим, це мова, якою люди спілкуються з іншим світом, з космосом. А музика – це є моя мова. Я ніколи не бачила себе в іншій професії.

Чи впливає якось ситуація в країні на те, чим ви займаєтесь, тому що дуже багато професій, які змінюються в політичному сенсі, в економічному, в соціальному. Як з цим стикається ваша сфера? Чи вона змінюється?

Я не можу сказати, що музиканти в Україні взагалі будь-коли мали якісь ідеальні умови життя та роботи, ну останніх 25 років, напевно, ні, так як завжди економічні кризи у першу чергу торкалися людей культури та освіти, тобто тих, хто працює на бюджеті. Як є зараз,  мені важко оцінити, тому що я тут постійно не знаходжуся. Ну звичайно, в зв’язку з інфляцією,  знову впали зарплати, тобто знову проходить іспит на те, що в цій професії залишаться лише ті люди, які дійсно не можуть жити без свого покликання, відбуватиметься відсів. Ті, хто не бачить іншого сенсу в житті, крім як заняття мистецтвом, все рівно залишаться в цій професії, але змушені будуть, можливо, шукати і додаткові способи доходу .

img_2568

Ви пам’ятаєте, як ви прийшли до того, чим зараз займаєтесь? Найяскравіші перші враження?

Я народилася в сім’ї музикантів, тому для мене ніколи не стояло запитання, ким я повинна стати. З самого дитинства я займалася  музикою і розуміла, що буду музикантом. Тільки до диригування я прийшла пізніше. Вже коли я закінчувала Львівське музичне училище і здавала державний іспит з диригування, який проходив у формі концерту, одразу декілька людей рекомендували мені спробувати поступити на факультет оперно-симфонічного диригування в Львівську консерваторію. Я пішла проконсультуватися і потім справді це зробила. І з кожним днем ця професія почала затягувати мене все більше і більше.

Як вам бути жінкою на такій позиції? 

Взагалі, сама диригентська професія виникла доволі пізно, тільки в кінці 19 століття, так як раніше диригента в оркестрі не було, а оркестром керував або сам композитор, або перший скрипаль. І тільки в зв’язку з надзвичайним ускладненням музичної мови та зміною композиційних стилів стало необхідним мати одну людину, яка б керувала процесом. В 19 столітті жінки ще не мали ніякого соціального статусу і були майже у всьому залежними від чоловіків.

Зараз все змінилося, але диригентська професія і далі сприймається як чоловіча.

Це тому, що сам стереотип вже сформований і міцно сидить в свідомості. Я впевнена, що є дуже багато обдарованих дівчат, які би бачили себе в цій професії, та через брак інформації і підтримки вони, можливо, навіть не будуть мати сміливості це спробувати.

img_2577

Насправді так і є.

Потрібно мати дуже цілеспрямований і сильний характер, щоби не здаватися, а особливо на початках, коли ти справді через брак досвіду ще робиш помилки. Тільки якщо молодого чоловіка-диригента в таких ситуаціях критикують за те, що він просто недосвідчений, то жінку можуть критикувати за те, що у неї не виходить саме тому, що вона – жінка.

І тут дуже важливо не реагувати, а розуміти, що це все – нормальний процес встановлення. Коли ти будеш розвиватися, то результати будуть ставати кращими, впевненішими і, відповідно, ставлення людей також буде мінятися, а разом з тим і твоє ставлення до професії та до самої себе. Важливо не сприймати це одразу емоційно, як особисту образу, навіть тоді, коли хтось спеціально хоче тебе так зачепити.

У вас було таке?

Звичайно. Це могла бути якась одна репліка або навіть просто тон розмови, ніби з таким підтекстом, розумієте? Але, я повторюю, тут дуже важливо розуміти, що на початку і справді ще ніхто не знає, яким буде результат. Адже є лише нереальна сила і тяга, яка тебе надзвичайно запалює і буквально розриває емоційно зсередини, і ти розумієш, що мусиш і хочеш це спробувати.

img_2594

Яку музику ви слухали в дитинстві?

Дуже різну. У мене немає якогось окремого першого найбільшого враження, так як в мене батьки − музиканти. У нас в родині є чудові сімейні традиції, коли всі сімейні свята супроводжуються музикою та співом, тобто так, як належить. Також я надзвичайно любила зимові вечори, коли мене батько саджав на коліна та грав на фортепіано і співав. В нього надзвичайно красивий голос. А я просто слухала, дивилася в ноти і собі щось теж підспівувала.

Я ніколи не розділяла музику на класичну чи народну,  окремо на спів чи гру на інструменті. Це все була для мене просто музика, яку я дуже любила.

Ви не боїтесь того, що може прийти такий момент, що академічна музика стане непотрібною?

Справді, якщо подивитися на теперішні тенденції, то найбільший вплив на суспільство та на формування свідомості людей мають мас-медіа. І, на жаль, поступово держава втрачає контроль над цим. Все перейшло на комерційну основу. Відповідно, той, хто платить гроші, той диктує і те, що люди слухають і дивляться. Таким чином, більшість людей просто приймають той продукт, який їм пропонують, не диференціюючи та не аналізуючи. Якщо ідуть по телевізору серіали, то їх дивляться, ніхто не виключить і не скаже: «Та ні, це зомбує мою свідомість, краще я це вимкну і щось прочитаю чи послухаю».

img_2589

В Україні насправді є замало каналів, які би висвітлювали культурні події серйозного рівня, як це є, наприклад, в Європі. Тільки ті люди, які свідомо їх  підключають, можуть за чимось слідкувати. Я вважаю це серйозною проблемою, адже без культури та мистецтва не буде справді високого рівня суспільства. А в те, що академічна класична музика втратить свою актуальність, я не вірю. Є речі вічні, цінність яких лежить поза часом та географічними кордонами, це є явища, які вже 400 років проіснували і надалі будуть існувати. Питання тільки в тому, для якого відсотка людства вони будуть життєво необхідними.

А як зробити для більшого відсотка?

Це потрібно стратегічно аналізувати і займатися цим на державному рівні. Все починається з виховання дітей та молодшого покоління. Порівняйте теперішню систему освіти навіть з тими самими радянськими школами, де в кожному класі існували свої ансамблі і обов’язковим був шкільний хор, то зараз цього немає. Або це відбувається якось факультативно і не всі батьки взагалі розуміють, чи це дитині потрібно. Мені самій було дуже сумно, коли я попала на свято в свою рідну школу і побачила там на сцені дітей з мікрофонами, які щось підспівували дитячими голосочками під фонограму в колонках. Звичайно, що для вчителів музики це є набагато простішим: включити дітям завантажену з інтернету мінусовку, та це їх зовсім не розвиває, повністю забиває творчі відчуття та природний музичний талант, так як вони змушені просто наслідувати та копіювати найпримітивніші речі. До мистецького розвитку це не має ніякого відношення.

img_2620

Дуже би хотілося, щоби всі задумалися — починаючи з Міністерств культури та освіти до батьків. Хотілося би сказати, щоби вони не шкодували свого часу і зусиль і не думали відразу, що якщо вони віддають дитину в музичну школу чи на якийсь гурток, то ця дитина обов’язково повинна стати музикантом, а інакше це не матиме ніякого сенсу. Навпаки. Навіть якщо дитина лише якийсь час позаймається музикою, це все рівно дасть величезний плюс до її подальшого розвитку. Ніколи вже її особистість не буде духовно бідною, вона розумітиме мистецтво та матиме вищі життєві цінності. В Німеччині для цього існують цілі спеціально створені та розроблені в рамках шкільної освіти програми, які  реалізовуються у тісних контактах із філармонійними колективами та  оперними театрами.

Ці тенденції починають повільно з’являтися і в Україні. Наприклад недавно я була на концерті у Мюнхенській філармонії – це було  щось на зразок  «концерту в джинсах», де спеціально на афішах наголошувалося, що не потрібно якогось класичного дресс-коду чи попередньої підготовки до серйозної симфонічної програми. Концерт проходив з дуже цікавою модерацією та оригінально скомпонованою програмою, з публікою проводилася надзвичайно інтригуюча розмова. І всі слухали  музику зовсім по-іншому. Такі концерти в Європі є дуже популярними, так як вони готують слухача до сприйняття більш складної музики, а найголовніше – приваблюють молоду аудиторію в концертні зали.

img_2666

Бачите, до сучасних постановок можна ставитися по-різному, є багато критиків і справді є дуже багато режисерів, які просто йдуть шляхом провокації. За принципом — чим більш скандальною буде постановка, тим гучнішою буде слава режисера. Але з іншого боку, подивіться: сучасна людина росте вже на зовсім іншому рівні кінематографу. Зараз люди звикли сприймати іншу акторську гру, інше візуальне оформлення, і звичайно, що коли такий глядач прийде в оперний театр і побачить там декорації і постановки 50-60-літньої давності, то йому просто стає нецікаво, тому що його більше візуально і сценічно нічого не захоплює. Але є і багато людей, які захищають цю позицію, вважаючи, що в оперу не можна допускати ніяких відеоефектів, ніяких сучасних костюмів чи експериментальних режисерських рішень. Я вважаю, що це неправильно, тому що якщо ми подивимося на час, коли опера тільки зароджувалася, або поїдемо в той самий Зальцбург в музей Моцарта і побачимо перші декорації його постановок, то помітимо, що це були на той час найновіші інженерні розробки, із тодішніми сценічними театральними ефектами, — тільки вони тоді робилися механічно і вручну: і спалахи вогню, і гроза, і пожежа, і дракони, які рухалися, і люди, які літали. Ще тоді, у 18 столітті, в опері на сцені показували в позитивному сенсі шоу, для того щоби захопити глядача, який прийшов в театр, та якнайяскравіше передати йому події, які відбувалися в творі.

Але ж він може загубитися і не дізнатися справжньої суті концерту – це інша сторона. Тобто ви говорите про шоу…

Ні, я говорю не про шоу заради лише зовнішнього ефекту, я говорю про те, що потрібно в театрі обов’язково використовувати найновіші технології, які зараз, в наш час, можна застосовувати на сцені для посилення сприйняття та захоплення уваги глядача.

img_2754

Так, мені здається, що можна, але глядач може просто прийти, захопитися цими ефектами і на цьому зупинитись.

Якщо ці ефекти знаходяться в музичному контексті і підсилюють зміст театральної дії, тоді це все іде тільки на користь.

Як проходить ваша підготовка до концерту? Що готуєте?

Це дуже велика, складна робота, тому що кожен концерт з новою програмою – це ніби твій перший виступ. Звичайно, ти постійно набуваєш якогось досвіду, який тобі допомагає, але кожного разу, коли ти береш нову партитуру, то розумієш, що це є свій окремий світ та ти знову починаєш подорож в невідоме. Чому композитор це почав писати? Яким чином якнайяскравіше донести цей твір до слухача? Це і є аналіз партитури, її вивчення, часто критичний підхід також. Взагалі все треба спочатку через критику пропускати. А свої власні дії – у першу чергу, якщо цього не вмієш – тоді не буде результату.

img_2756

Це велика душевна та інтелектуальна робота, тому що перед тобою лежить фактично гола нова книжка, яку ти повинен дослідити. Якщо є якісь записи твору, бо він вже попередньо виконувався, тоді, звичайно, слухаєш. Але для мене завжди це є просто орієнтир, послухати, що зробили інші колеги, так як я все рівно все пропускаю через себе і шукаю свій варіант інтерпретації, який би мене переконав. Після цього наступне завдання – передати все це виконавцям – оркестру, хору, співакам. А потім, запаливши всіх і витягнувши максимум тих речей, які були важливими, виконати твір перед публікою. Тільки в цей момент я можу перевірити, чи мої ідеї справді спрацювали.

А чим особливий саме цей концерт?

«Бабин Яр» – величезна трагедія, як і будь-яка війна. А те, що ми занадто мало висновків з цього робимо, показує те, що в нас зараз відбувається. Тобто не пройшло і якихось 80 років, як ми вже знову у стані війни, тому хочеться задуматися про справжній сенс життя та ціну справжніх істин, над тим, що таке людяність, душа, життя, зло, жорстокість, агресія, – про всі ці речі йдеться в цих музичних творах. Визначним для мене цей концерт є у першу чергу тому, що він має надзвичайно високий інтернаціональний статус. Він має дуже дорогий бюджет, організація до нього триває вже як мінімум два роки – це все тільки підготовка до цього одного дня. Можете собі уявити, яка це для мене відповідальність.

img_2798

Трансляція запису буде відбуватися на цілий світ. Приїжджає дуже багато міжнародних мас-медіа: телебачення і журналістів. Приїжджає західнонімецьке телебачення, яке супроводжує Гамбурзький симфонічний оркестр і знімає про це фільм. А найвизначніше в цьому всьому, що поряд з надзвичайно відомим твором «Німецький реквієм» Йоганнеса Брамса прозвучить «Каддіш-реквієм» українського композитора Євгена Станковича. На даний момент українські композитори, на жаль, занадто маловідомі в світі, хоча ми маємо просто геніальних митців і дуже цікаві твори, які по праву могли би стояти в одному ряду з творами таких композиторів, як Барток чи Яначек. На жаль, у зв’язку з різними історичними, соціальними, політичними, економічними обставинами Україна ніколи не займалася просуванням своїх культурних цінностей на міжнародному рівні та достойною презентацією їх перед цілим світом. Ця тема мені дуже сильно болить. Фактично зараз це є моїм головним завданням в житті.

Ви говорили про фільм. Це буде документальний фільм?

Так.

І він буде доступний?

У Німеччині – так, а в Україні – не знаю. Зараз знімальна група буде робити ще цілий ряд зйомок тут, у Києві.

Це і є одним із моїх завдань: не тільки підніматися вгору, розвиватися, а й кожного разу розповідати щось про Україну, виконувати українські твори, по можливості створити таке вікно, чи, по-іншому скажу, прорубати в тій скелі якийсь вихід. Нехай це поки що можливо лише через окремих людей, але це вже буде малесеньким промінчиком світла. Хочеться мати можливість заявити, що Україна – це не просто аграрна держава в центрі Європи, з величезними територіями, де постійно відбуваються якісь економічні чи політичні проблеми, а що насправді за нами стоїть величезний пласт давньої багатої культури і що нам є чим гордитися.

Тому виконання цього твору, «Каддіш-реквієм», − а це сім частин і година музики – є для мене надзвичайно важливим. Оркестр захопився цим твором, я їм багато чого розповідала, перекладала тексти Дмитра Павличка. Музиканти були зворушені і самі казали, що вони можуть уявити, що з хором це буде звучати дуже вражаюче. Звичайно, це велика відповідальність: на нас буде дивитися весь світ. По-перше, тому, що ця подія дійсно є трагедією, яка мусить бути пом’янута в цей день усюди. Мені зараз приходять листи від моїх німецьких колег, які пишуть про те, що в німецькій пресі, на телебаченні, постійно ідуть анонси цього поминального концерту. Тобто за цим слідкують всі, і це дуже важливо − показати результат, адже це не є звичайний, ординарний концерт, а він буде здійснений в театральній постановці запрошеного голландського режисера Аннехін Кьозельман.

Ми маємо багато репетицій, хор – а це Національна капела «Думка» − повинен дві години співати напам’ять складні твори, крім того, має дуже багато сценічної дії, яка буде спрямована на те, щоби посилити сприйняття слухачами музики і створити на сцені образи тих подій, створити атмосферу Бабиного Яру.

На сцені Київської національної опери не так багато місця, нам потрібно пристосуватися до того, як посадити величезний оркестр. Уявіть собі, що музиканти спеціально летять з Гамбурга і також переживають, як це все спрацює.

img_2635

Але я дуже люблю виступи: якщо концерт справді вдається, то ти отримуєш таку моральну та емоційну сатисфакцію від результату, що вся втома, всі переживання і нерви від приготування, недоспані ночі – все одразу забувається і повертається не те що сторицею, а тебе наче піднімає на якійсь такій хвилі емоційного заряду, і ти розумієш, що це було недарма і що музика була виконана для людей. І якщо вдається їх зачепити – то тоді це справді найкращий результат.

А коли ви розумієте, що концерт вдався?

Це розумієш тільки в кінці, коли звучать аплодисменти. До останньої ноти, поки ти не закінчиш, ти не знаєш, яким буде результат. Навіть пригадую свій дебют в Баварській державній опері в Мюнхені три роки назад − там публіка так уважно слухає, що западає така тиша, що в якийсь момент тобі здається, що це просто провал. Ти відчуваєш таке заціпеніння в залі, що в один момент може похолонути в сонячному сплетінні і ти думаєш, що все − це було жахливо. Але потім за мить починається шквал аплодисментів − і ти розумієш, що насправді всі просто дуже уважно слухали і до останньої ноти переживали музику, що публіці настільки передався нерв виконавців, що вона була наче наелектризована.

img_2816

Як вам керувати взагалі такою кількістю людей? Мені здається, це дуже важко, і я не знаю, в чому ваш секрет. Як ви себе з ними поводите? 

Так, від диригента все залежить. Це складне запитання, тому що однозначної відповіді немає, немає якоїсь однозначної формули, яка діє. Треба дивитися і по ситуації, і по менталітету кожного оркестру.

Потрібно бути психологом, мати тонкі відчуття, аналіз, але й обов’язково пам’ятати, що будь-який колектив перевірить диригента на наявність характеру.

Колектив – диригента?

Так, завжди. Виникне якась ситуація, яку хтось спровокує, а всі інші будуть просто дивитися, як ти себе поведеш. І тут дуже важливо не боятися та розуміти, що це просто момент, коли всі хочуть відчути, що справді ти стоїш за пультом на своєму місці і що ти можеш таку ситуацію також вирівняти.

img_2820

Потрібно вміти реагувати дуже швидко, адже ніхто не буде попереджати, коли це виникне. Приймати чіткі рішення і залишатися людяним — це моє кредо, тому що для мене музиканти й виконавці – це мої колеги і партнери, саме тому сильно ображає, коли я починаю помічати якусь халатність. Коли ти відносишся до музики як до чогось святого, чому ти готовий віддати все своє життя, і помічаєш, що насправді інші люди просто відсиджують репетицію, то, звичайно, це зачіпає. Справа в тому, що результат тільки тоді буде справжнім, коли всі запаляться  і об’єднаються в цьому творчому вогні.

Бувають такі моменти, що репетиції починаються, як то в нас кажуть, з «розкачки»: музиканти або не до кінця розуміють підібраної програми, або взагалі ще не настроєні на серйозну роботу. Але коли все-таки вдається такий оркестр запалити і провести дуже хороший концерт, то тоді виникає ще більша радість від того, що все вдалося.

Які ваші наступні проекти в Україні?

Це створення в серпні 2017 року нового щорічного міжнародного фестивалю LVIV.MOZ.ART.3, який буде присвячений наймолодшому сину Моцарта, Францу Ксаверу Моцарту, який жив і творив у Львові біля 30 років. Цей фестиваль повинен стати справжньою міжнародною платформою для концертних і оперних проектів, де в одних програмах із творами західноєвропейських класиків прозвучить і музика українських композиторів, що, я впевнена, буде великим відкриттям для європейських гостей. Я щаслива підтримці Міжнародного фонду Моцартеум (Зальцбург), Бетховенського фестивалю (Бонн), а також нагоді серед інших артистів приймати в якості гостя Німецький Федеративний молодіжний оркестр із спільною українсько-німецькою концертною програмою.

img_2708

Подпишитесь на «L’Officiel»

Модный дайджест на вашу почту каждую субботу

смотреть еще