L'officiel Личности Колумнисты Паризькі есеї Ірени Карпи: Par...

Личности Колумнисты

Паризькі есеї Ірени Карпи: Paris, its places and faces

Ми розпочинаємо публікацію серії есеїв нашої улюбленої Ірени Карпи
Читайте та стежте уважно: далі буде

5 июля
Паризькі есеї Ірени Карпи: Paris, its places and faces Ми розпочинаємо публікацію серії есеїв нашої улюбленої Ірени Карпи Читайте та стежте уважно: далі буде

karpa01

Фабріс

Фабріс був із тих чоловіків, про якого відразу кажеш: харизма і надлом. Було щось в його очах, у повільних жестах рук із довжелезними пальцями, в поворотах лисого черепа, в роті, що навіть у моменти щирого сміху не позбувався гіркоти.

— В нього нещодавно помер батько. Рак. А ще покинула дівчина.

Друге здивувало більше. Таких, як він, кидають або малолєтки, або ідіотки. Фабріса ж покинула японська акторка, і вона не була ні тим, ні іншим.

Юкі, токійська фам фаталь. Зіпсована і неймовірно красива. Ніжна і розпусна. Необхідна і невірна.

Через неї Фабріс покинув свою дуже добре оплачувану роботу і почав – як би то не смішно чи сумно звучало для чоловіка віком за сорок – шукати себе у житті.

За місяць він відсканував тисячі фотографій, айфонних кадрів свого з нею життя, і наробив колажів. Все своїми руками. З десяток альбомів.

— Це надто інтимне. Я нікому це не хочу показувати.

Втім, після трьох пляшок brouilly Фабріс нам таки все показав. І те, що я побачила, кинуло мене в піт. Мистецтво такого рівня спокійно почувало би себе в МОМА чи в Palais de Tokyo, а тут собі лежало на книжкових полицях квартирки на Сант Андре Дез Ар, з вікнами у внутрішній двір.

Техніка і психоз. Дві речі, які приходять тобі на думку від таких робіт. Коли воно не відпускає і змушує вживатися. В ідеальність композиції, лаконічність текстів, зграбності концепції. Фабрісова майже видима сексуальність, що сочиться з кожної пори на його шкірі, враз міняє полярність. Починає лякати і чомусь відштовхувати. Я з сумішшю захвату і смутку розумію, що цей надломаний інженер значно більше митець, ніж я з моїми довгими тупими тирадами про те, що не можна лишати твори мистецтва в шухляді, бо ж вони можуть утішити когось іще, бла-бла-бла.

Юкі. Маленька японочка, що дружила з Йоджі Ямамото. Фабріс жив із нею в Токіо, в помешканні дизайнера, що сам давно жив у Парижі. Це було так просто. Їсти рамен, оглядати з дахів міські околиці, ночувати в найпопулярнішому в місті «лов-готелі», порівнюючи картинки хінтай із реальним сексом. Все це фотографувати.

Коли вона покинула його, Фабріс проводив години і години за скануванням цих фотографій, зроблених якимось 4-м айфоном. Він і сам не очікував, наскільки детально було зазнімковане їх спільне життя. Вид з вікна електрички, кава, чобіт у небі над пляжем.

— Ми тоді грали з дітьми в футбол, — пригадує Фабріс. – Оцим от резиновим червоним чоботом. А потім до нас підійшов чоловік, взяв цей чобіт і прочитав ініціали на ньому. Ага, сказав, ну хоча би щось знайшлося. Бо той чоловік, його власник, зник без вісті три дні тому, весь час шукаємо. Тепер хоч ясно, що то він втонув.

karpa02

Смерть була Фабрісовою паралельною прямою. Вона весь час була поряд, не перетинаючись із ним, поки Фабріс не міняв систему координат. Вона впливала на нього невідворотно і по-своєму ніжно: щось вбий, дай чомусь народитися. З успішного інженера Фабріс ризикував перетворитися на геніального митця. Він ніколи не вчився в жодному Beaux Arts. Його вчила сама смерть.

То саме Фабріс знайшов тіло свого молодшого брата, повішеного просто в них вдома. То він його вивільняв із петлі. Замість останньої записки він читав і перечитував цілий щоденник брата, молодого апологета стріт-арту. В цьому простому блокноті за 8 євро малий або малював свої останні дні, або писав короткі кострубаті фрази, що теж більше скидалися на тексти до графіті. З тих обривків було ясно, що саме життя виштовхувало брата кудись на інший бік, кожна прожита година ставала черговим проковтнутим каменем. Наркотики, зброя, погрози, невимовна тяжкість простого буття. Що з цього було грою мозку, а що правдою? «Я більше тут не можу, я хочу побачитися з матір′ю». Тією, котра померла кілька років тому. Сотні і сотні забомблених стін по всій Франції. Теги і картини. Нічого особливого. Звісно ж, я про це мовчу. Адже саме фото братових робіт і всіх їх етапів змусили Фабріса взяти до рук сканер.

Він маніакально сканував кожну плівку, кожне фото з того, що було в усіх братових фотоапаратах. Ймовірно, так він збирався втримати його присутність бодай на папері. Скани, купажі, ідеально і, що найдивніше, вручну створені десятки альбомів. Це і був початок.

Юкі, котра замість побути в Парижі з Фабрісом, подалася на вечірку в Канни, дала продовження фільму. «Ти сильний, ти зможеш!» – сказала вона і сіла в таксі, що повезло її в аеропорт. Відтак був її екс, оплачений ним готель, торгування лицем на фестивалі, куди тебе як акторку навряд чи колись запросять, п′яні фотографії з напівголим тілом на асфальті, смски від бойфрендів по прильоту – все за списком. Так буває, так стандартно.

karpa04-n

— І це при тому, що то я їй купив квиток із Токіо до Парижа, — вже геть по-європейськи бідкається Фабріс. – Вона не змогла лишитися зі мною в таку мить… Поїхала розважатися.

— То це і була точка біфуркації? – розглядаючи черговий альбом з фото та меседжами Юкі, питаю я.

— Ні, найгірше було, коли вона повернулася…

Фабріс махає рукою, і я розумію, що продовжувати він не хоче.

Перегортаю сторінку.

Частина, коли в них уже все закінчилося. І тут раптом червоним – Love Message.

Can you send me money, my love?

Після кількох тижнів мовчанки так написала прекрасна японка. По-східному вбила цвях у західне економічно-романтичне мислення. Фабріс нічого їй не відповів. Просто наклеїв на наступну сторінку японські ієрогліфи, що значили розпродажі…

Paris 2016

Подпишитесь на «L’Officiel»

Модный дайджест на вашу почту каждую субботу

смотреть еще