L'officiel Личности Статьи Чеченский конфликт: серия расс...

Личности Статьи

Чеченский конфликт: серия рассказов

Мы продолжаем публиковать рассказы писательницы Полины Жеребцовой из сборника «Тонкая серебристая нить», посвященного чеченским конфликтам.
«Тонкая серебристая нить» — это не просто документ, это сильная проза, герои которой рассказывают свою историю: как среди ужасов войны сохранить любовь и волю к жизни, как победить злую сказку и не порвать при этом тонкую серебристую нить, связывающую душу и тело.

30 марта
Чеченский конфликт: серия рассказов Мы продолжаем публиковать рассказы писательницы Полины Жеребцовой из сборника «Тонкая серебристая нить», посвященного чеченским конфликтам. «Тонкая серебристая нить» — это не просто документ, это сильная проза, герои которой рассказывают свою историю: как среди ужасов войны сохранить любовь и волю к жизни, как победить злую сказку и не порвать при этом тонкую серебристую нить, связывающую душу и тело.

Полина Жеребцова — писательница-документалист, член Союза журналистов России, член финского ПЕН-клуба. Получила диплом международной премии им. Януша Корчака в Иерусалиме в двух номинациях (рассказ и документальная проза). В 2012 г. получила диплом премии А.Сахарова: «За журналистику как поступок». С 2013 года живет в Финляндии как политэмигрантка.

angel

Маленький Янгол*

*Це оповідання перемогло на Міжнародному конкурсі ім. Януша Корчака 2006 року в Єрусалимі

З давніх-давен тут стоять п’ятиповерхівки. Їх поставили півколом.

Тепер із зовнішнього боку вони дуже розбиті, а в середині, у дворі, мешкають люди.

У нашому під’їзді троє: бабуся Віра з онукою Любусею та я.

І все. Більше нікого. Зате в інших будинках багато мешканців: в одному під’їзді чотири-п’ять сімей! З дітьми.

Моя сусідка Любуся – біленька. Вона сіроока. Кісок дівчинка не заплітає. Волосся вільно летить на всі боки і хвилею б’є в худі плечі. Напевно, як усі діти, вона любить морозиво й танці. Та хто цінуватиме всі ці порухи рук, блискотливі очі? Несподіване кружляння? Хіба що мутне розбите дзеркало?

Дівчинка  часто застуджується й хворіє. Бабуся Віра ліків не визнає, відварює трави. «Пенсію затримують, а їсти хоч не хоч треба,» – промовляє моя старша сусідка. Нині вона посадила під своїм вікном цибулю і сказала, що там на грядці і я маю свою дещицю. Завжди ця жінка шукає собі роботу! Дивна якась! Щодня прибирає двір.

Мені – тридцять три роки. Я неодружений і безробітний. Малюки нашого двору розглядають мене мовчки. І лиш Любуся діймає запитаннями:

– Чого куриш? То отрута! А де твої діти?

Бабуся штурхає її й проганяє.

Дівчинка не сподівається на мої відповіді. Її дзвінке «Привіт!» повторюється разів двадцять на день. Ох! Набридла ж вона мені!

Та ось уже днів зо три не бачу маленьке базікало у дворі.

Вітаюся з бабусею Вірою:

– А де онука?

– Температурить, – зітхає бабуся.

Витягаю з кишені свою вечерю – бляшанку згущеного молока. Сусідка Віра хитає головою, дякує. Заходить до своєї кімнати.

Минає тиждень, другий… А у дворі порожньо. Люби не бачу.

Напрошуюсь до них у гості.

– Заходь, – погоджується старенька.

Здивовано дивлюся на вузький лікарняний диванчик. На ньому напівпрозора маленька фігурка, ніби вкутана невидимою ватою.

В руках у дівчинки – фотографії:

– Це мама, це тато, це Сашко, мій старший брат, – Любуся уважно дивиться на мене й мовчить… Чекає, що відповім.

– Не хвилюйся! Вони незабаром повернуться з біженців!  – кажу я перше-ліпше, що спадає на думку.

– Ні, – хитає головю Люба, – вони були вдома. А літак у-у-у! Ми з бабусею встигли в підвал. Мама, тато і брат затрималися – брали з собою ковдри, їжу…

Смутний здогад налягає на мої плечі. Бабуся Віра не плаче, просто каже:

– Напряму поцілили. Я нікого не знайшла. Лише шматочки невістчиної сукні та ґудзики.

– Мені снився корабель прибульців! – втручається дівчинка. – Вони всі прилетіли на землю! Вогні! Так гарно сяють, рожевим і голубим!

Я киваю. Мовчки дістаю останні сто карбованців. Брешу, що заробив, плутаюсь, кажу, що повернули заборговану зарплатню.

За два дні Любуся померла. Зовсім непомітно, тихо, у сні.

Бабусю Віру забрала до себе її самотня подруга.

У своєму під’їзді я лишився сам.

tonka-sriblista-nit-in-Ukrainian-2015

Українською книжку переклала Оксана Думанська

Подпишитесь на «L’Officiel»

Модный дайджест на вашу почту каждую субботу

смотреть еще