L'officiel Материал дня Глосарій аутентичних українськ...

Материал дня

Глосарій аутентичних українських інструментів від Нати Жижченко

17 марта
Глосарій аутентичних українських інструментів від Нати Жижченко   «В бабусиному та дідусевому домі постійно лунала музика, — згадує Ната Жижченко, солістка проекту ONUKA. –  Дідусь завжди на чомусь грав, у якому б настрої він не був. Він особливо любив сопілку, хоча взагалі-то був мультиінструменталістом. А бабуся – бандуристка: дуже часто вони просто сідали поруч, грали та співали вдвох». Саме від дідуся до

onuka 11

 

«В бабусиному та дідусевому домі постійно лунала музика, — згадує Ната Жижченко, солістка проекту ONUKA. –  Дідусь завжди на чомусь грав, у якому б настрої він не був. Він особливо любив сопілку, хоча взагалі-то був мультиінструменталістом. А бабуся – бандуристка: дуже часто вони просто сідали поруч, грали та співали вдвох». Саме від дідуся до Нати прийшла любов до аутентичних музичних інструментів – він був не тільки музикою, а й видатним майстром, і міг власноруч виробляти та відновлювати різні музичні інструменти. «В моєму дитинстві він постійно працював, і тому я дуже добре запам’ятала запах деревини, який супроводжував цей процес», — розповідає Ната.

Майстерню дідуся, де він працював з інструментами, доглядають і досі: родина підтримує її ніби музей, піклуючись про те, щоб все залишалося на своїх робочих місцях. Дідусь робив майже всі українські духові інструменти та гітари, а відреставрувати й поготів міг практично будь-що. Він був головою експериментального цеху на Чернігівській фабриці – саме там почали експериментувати з перемикачами на бандурах, які необхідні для того, щоб змінювати тональність на інструменті.

Ната згадує про те, як одного разу дідусеві замовили реставрацію торбана, – це струнний щипковий інструмент, схожий на лютню, – який належав Тарасові Шевченку. «Він лежав собі, закинутий, на горищі в музеї в Черкасах, повністю поїдений шашіллю, дуже трухлявий. У замовленні дідуся просили реставрувати торбан лише за допомоги старовинних матеріалів – а всю деку треба було повністю замінити. Дідусь дізнався, що десь у Катерининському соборі у Чернігові зберігають роками висушене і вимочене дерево, пробрався якимось чином туди, забрав дошки і відновив деку. Я нещодавно викладала фотографію, на якій стоїмо ми з дідусем, а поруч – цей шевченківський торбан. То був знаменний день, я дуже добре його пам’ятаю».

У 4 роки Наті дали власну сопілку – і з цього інструменту почалась її музична доля. «Сопілка вже ніколи не відпустила мене, — каже співачка. – Коли мені погано, варто лише заграти якусь чуттєву мелодію – і все, одразу попускає. Для мене це своєрідний катарсис, єдиний спосіб конвертувати думки у матеріальну енергію». Також Ната грає на свищику, окарині і наї, але більш поверхнево; сопілка – її основний інструмент.

У 2013 році Жижченко вперше замислилась про те, щоб скомпонувати електронну музику та аутентичні українські інструменти. «Любові до народної, етнічної музики в мені стільки ж, скільки і до електронної, і збереження цих компонентів в балансі і створює проект ONUKA». Ната пояснює, що не хоче акцентувати увагу на якомусь з них, не хоче використовувати народні інструменти просто тому, що це модно. В її композиціях вони присутні лише там, де вони мають звучати своєю тембральною присутністю, – на компроміс із власним естетичним сприйняттям співачці йти не хочеться.

«Мені ніколи не хотілось, щоб ONUKA була «українською піснею в сучасній обробці». Я дуже це не люблю і не поважаю. Це лише псує враження від виконання, — впевнена Ната. – В одному треці ми використовуємо козацький марш, що грає дзвонами на Контрактовій площі. І це, на мою думку, певним чином є луною епохи – а тому є доречним. Я завжди зважаю на такі деталі. Для мене важливо, щоб все було на своїх місцях».

onuka-u1

Сопілка

«Сопілка відома ще з княжих часів, — розповідає Ната. – А взагалі, навіть при розкопках знаходять якісь дудочки, що були вироблені давним-давно». Співачка говорить, що сопілка займає особливе місце в її серці; вона згадує, як мама, музикант з класичною освітою, адаптувала для сопілки академічні мелодії. «Мама перероблювала Баха, Вівальді, старовинні гавоти. Серед мого репертуару був твір, який називається «Ватра»: він був написаний для сопілки з духовим оркестром. Коли я нарешті змогла зіграти його, це був абсолютно новий рівень майстерності – твір дійсно дуже складний. І зараз, коли у нас з НАОНІ буде наступний виступ, я знову хочу виконати «Ватру». Це буде такий собі флешбек у дитинство».

Цимбали

Назва «цимбали» походить від угорського сіmbаlоt; цей інструмент був популярним практично у всіх слов’янських країнах. «Є гуцульські цимбали, а є концертні, — каже Ната. — Ми використовуємо гуцульські: їх звук більш камерний та тендітний, схожий на звучання арфи. Концертні, звичайно, мають більше технічних можливостей, але, як на мене, вони менш душевні».

onuka 4

Окарина

В Україні окарину також називають «зозулькою», а в перекладі з італійської це слово означає «гусенятко». Окарина – казковий, майже міфічний інструмент, що копіює пташиний спів. «Він лагідний, трохи дитячий і наївний. І дуже атмосферний», – додає Ната.

onuka-u2

Бандура

Ната стверджує, що бандура – це більше ніж просто інструмент: це символ певного каналу передачі інформації. «Бандура – атрибут кобзарів, тих людей, що кілька століть тому замінювали собою радіо і телебачення. Це сліпі воїни, що не могли більше брати участі у битвах, тож вони засвоювали майстерність гри і транслювали новини під переливи струн».

Тріскачки

Тріскачки раніше використовували замість хлопків; коли їх було багато і всі одночасно загравали, це веселило людей і мотивувало їх плескати в долоні.

onuka-u3

Ліра

Ліра і кобза – споріднені інструменти: у лірі особливо цікаво те, що вона вважається смичковим інструментом, проте замість смичка використовується колесо. Альтернативна її назва – реля, від нот ре та ля, а в народі її іноді називають риля. «Був момент, коли на лірі грали на світських та аристократських вечорах, вона вважалась придворним інструментом, –  говорить Ната. – Пізніше вона набула церковного характеру, а потім стала інструментом жебраків». Кобза ж прийшла в Україну з тюркських племен, це своєрідний аналог гітари та домри. Найбільшу популярність вона отримала за часів козацтва: перша згадка про кобзу – це зображення, на якому козак Мамай тримає її в руках.

Бугай

«Бугай – це мій улюблений інструмент останнього часу, — розповідає Ната. — В дитинстві я побачила його в майстерні у дідуся і дуже здивувалась: що це взагалі за барабан з волоссям?» Бугай і правда виглядає дещо дивно: одночасно войовничо і екстремально. «Як на мій погляд, сьогодні його використовують недостатньо», — додає співачка. Бугай – це акомпануючий фрикційний інструмент; він отримав свою назву через те, що його гра схожа на ревіння бугая. Для того, щоб грати на ньому, треба було змочити руку в пиві або в квасі, щоб щеплення було більш потужним, і тягнути. В залежності від того, де зупиняється рука, змінюється висота звучання. «Трек Vidlik повністю побудований на грі бугая, на ній повністю вибудована вся басова лінія. Він, звісно, засемплований, бо настільки довго грати на ньому неможливо – довелось би постійно змінювати музикантів. У такому поданні він звучить як якийсь неймовірний синтезатор».

У зйомці було задіяно одяг Litkovskaya, Lake

Над зйомкою працювали:

Фотограф: Сергій Василієв
Стиль: Євгенія Скварська
Продюсер: Валерія Іванюк
Макіяж: Наталія Василієва
Зачіска: Тетяна Калиниченко
Ідея, текст: Тома Міроненко

Подпишитесь на «L’Officiel»

Модный дайджест на вашу почту каждую субботу

смотреть еще