L'officiel Материал дня Сімейна справа: галеристи Воло...

Материал дня

Сімейна справа: галеристи Волошини розповідають про арт-бізнес в Україні

13 сентября
Сімейна справа: галеристи Волошини розповідають про арт-бізнес в Україні Як починали Юлія: Наша галерея святкує свою десяту річницю у цьому році, і ми, як і 10 років тому, знову готуємося до відкриття, але вже оновленої галереї. Максим: Я люблю мистецтво з дитинства, тому що ріс у творчій сім’ї. До нас постійно приходила художня тусовка, завдяки чому панувала творча атмосфера. Я ріс у цьому мистецькому середовищі.

img_2506

Як починали

Юлія: Наша галерея святкує свою десяту річницю у цьому році, і ми, як і 10 років тому, знову готуємося до відкриття, але вже оновленої галереї.

Максим: Я люблю мистецтво з дитинства, тому що ріс у творчій сім’ї. До нас постійно приходила художня тусовка, завдяки чому панувала творча атмосфера. Я ріс у цьому мистецькому середовищі. Тому арт-дилером фактично я став в одинадцятому класі, і таким чином я заробив собі на навчання.

Юлія: Макс продавав у клубі колекціонерів різноманітні книжки та картини.

Максим: Всі бояться продавати, створювати бренди. Адже є таке поняття, як «мистецтво заради мистецтва». І є стереотип, що воно буцімто не має бути комерційно успішним. Але ці штампи збереглись тільки на наших теренах, а за кордоном актуальні речі добре продаються. І ми не боїмося змінювати це становище  на краще і у нас.

Юлія: Коли ми з Максимом познайомились, нам було по 18 років і ми ще здобували вищу освіту. Макс одразу вразив мене, коли поділився своєю мрією про власну галерею. І я підтримала його, хоч ідея здавалась напрочуд дивною. Підтримую чоловіка у всьому і тепер, коли ГАЛЕРЕЯ стала справою нашого життя (посміхається).

Максим: Я вчився, до речі, на правовому факультеті, але правом не дуже захопився. Чомусь багато відомих галеристів спочатку вибирають юридичну або економічну освіту.

Юлія: Більшість галеристів не вчились за спеціальністю, але це не заважає їм бути професіоналами. Бо у цій галузі усе вирішують досвід, вміння комунікувати із різними людьми, та найголовніше − вроджений хист, чуття до того, що у мистецтві актуальне сьогодні і що з цього актуального залишиться в історії.

img_6028-copy

Галерейна справа в Україні

Максим: Мистецтво − це наша з Юлею пристрасть. Ми просинаємось вранці і одразу починаємо обговорювати нові виставки та ідеї. Можна навіть сказати, що це вже наша залежність. Коли ми познайомились з Юлею, вже тоді в моєму to do − листі було написано «відкрити галерею». Всі сміялися з мене, казали: «Ти такий молодий, навіщо це тобі, це збиткова діяльність в Україні». Займатися в Україні мистецтвом дійсно важко. Можна сказати, що це справа для фанатиків. Ринок слабо розвинутий, точніше − він у стані зародження якраз, мало меценатів та колекціонерів. Але можна займатись чим завгодно, якщо ти щось з пристрастю любиш.

Юлія: Наприклад, з 2005-го по 2008-й було 3 роки такого безпрецедентного зросту в економіці, люди почали купувати мистецтво. Знаються, не знаються на ньому, але почали до мистецтва тягнутись. Якщо б зараз в Україні почався хоча б якийсь розвиток в економіці, люди почали б автоматично цікавитись мистецтвом.

Максим: Після 2008-го почалась криза, потім з 2010 року у людей знову став з’являтись інтерес до мистецтва і тривав до 2013 року. В кінці 13-го почалась Революція гідності і людям було взагалі не до того. 2014 рік був дуже важкий, але ми все одно продовжували робити проекти. У нас з Юлею навіть був тоді такий девіз: якщо нічого не продається, то ми будемо робити соціальні та дослідницькі проекти, що піднімають певну актуальну проблему. Так народились виставки «Зігріти Україну», «Малюнки на паркані», Toy story, «Спадщина», #instaart, Inspired by Black Square та ін.

Зміна назви

Максим: Ми вирішили змінити назву галереї «Мистецька збірка» на Voloshyn gallery, коли стали виходити на міжнародний рівень і брати участь у світових виставках та арт-ярмарках. За кордоном попередню назву ніхто не міг правильно вимовити і запам’ятати. Тому ми вирішили стати Voloshyn gallery, так буде легше і зрозуміліше для іноземних колег та клієнтів. Все одно всі друзі нашої галереї завжди говорять: «Ідемо в галерею до Волошиних». Після 10 років існування галереї, думаю, можна сміливо робити ребрендинг та давати нове ім’я, що саме викристалізувалося.

Юлія: З новою назвою ми вже встигли дебютувати цього червня у Швейцарії на арт-ярмарці SCOPE Basel, сателіті найпрестижнішої у світі ярмарки мистецтва Art Basel.

До речі, до ребрендингу ми підійшли ґрунтовно: окрім зміни назви повністю міняємо вигляд нашого виставкового простору. І якраз зараз триває масштабний ремонт. Після відкриття оновленої галереї відвідувачі та художники будуть приємно вражені, адже новий інтер’єр повністю співпадатиме із новими спрямуваннями та нашим баченням роботи галереї. Ми готуємо виставковий майданчик світового рівня. Це вкрай необхідно, бо таких сучасно обладнаних просторів у нашій країні поки що бракує.

img_6016-copy

Бренд Україна

Максим: Я вважаю, що з України потрібно робити культурний бренд. За кордоном нашу державу сприймають як корумповану країну, і люди, які навіть ніколи не були в Україні, чомусь все одно так вважають. Ми багато подорожуємо, знайомимося з людьми на виставках, і багато хто з них досі думає, що Україна − це частина Росії. Навіть в деяких музеях доходило до сварок, ми починали доводити, що ми, взагалі-то, незалежна країна.

Юлія: Було б добре, щоб це була політика самої держави. Наприклад, років із десять тому уряд Китаю запровадив  нову культурну політику. Країна стала відома не лише мільярдним потоком товарів, але й художниками. За короткий час Піднебесна зайняла лідируючі позиції на світовому арт-ринку. А все завдяки активності китайських колекціонерів, які патріотично і несамовито почали скуповувати мистецтво від вітчизняного виробника. За політикою китайської компартії у кожному великому місті має бути музей сучасного мистецтва.

У кожної країни є свій бренд. І треба його просувати. Ми проводимо декомунізацію, знищуємо кращі зразки мистецтва того періоду, а нового «справжнього» наша держава поки нічого не планує створювати. На жаль.

Максим: Американці та європейці не розуміють, що таке Україна, тому їм на духовному рівні не шкода нас втрачати. А якщо в України був би бренд, все було б інакше. Наприклад, Британія не так давно розпіарила своїх сучасних художників. У той час як ЦРУ таємно спонсорувало розвиток абстрактного експресіонізму в США. Ця, здавалося б, незрозуміла акція після Другої світової війни переслідувала цілком логічні мотиви. На початку ХХ століття США мали репутацію країни споживачів без власної культури. Арт-центром світу, місцем народження передових художніх ідей була Європа. Та в 1940-ві роки Друга світова змінює звичний стан речей у мистецтві. Для Америки настає золотий час. Сюди емігрують творчі люди з різних країн. США просувають своїх митців на світових виставках і буквально «ліплять» власну культуру – культуру споживання творів мистецтва. Вони зрозуміли, що імідж країни, яка просто постійно споживає, їм набрид та невигідний.

Юлія: Така активність дала плоди, і в 1950-60-х мистецький світ вибухнув новими іменами: Джексон Поллок, Марк Ротко, Енді Уорхол, Рой Ліхтенштейн, Віллєм де Кунінг. Галерист Лео Кастеллі переконує європейських колекціонерів у цінності американського мистецтва. У 1964 році Кастеллі представляє художника Роберта Раушенберга на Венеціанській бієннале. Це перший в історії випадок, коли художник зі Сполучених Штатів здобуває на ній перемогу.

Американські художники зараз одні з найдорожчих в світі. Взагалі, чим сильніша країна, тим краще продаються твори мистецтва.

Молоді художники України

Максим: Молодому художнику, щоб реалізувати себе, потрібні: міжнародні ярмарки, музейні виставки, галерейні виставки і аукціони — саме з цього складається бренд художника. Я думаю, що бізнесменам України вигідно купувати молодих художників, тому що таким чином вони вкладають в імідж країни та автоматично стають благодійниками. Згадаємо В. Пінчука: ким він був років 15 тому і ким він є зараз? Просто успішним бізнесменом. Зараз його сприймають тільки як мецената, хорошого хлопця, який презентував Україну на бієннале та який постійно відкриває нові імена та нагороджує преміями молодих художників. Тобто вкладати свої гроші в молоде мистецтво − це дуже сильний іміджевий хід.

Юлія: В плані інвестицій це теж вигідно. Взагалі, бути меценатом — це дуже престижно.

img_2454

Майбутнє арт-бізнесу в Україні

Максим: Нам треба ставити за мету через 10 років зробити з України один з культурних центрів Європи. Нам не треба для цього привозити у колекції класиків, в нас нема на це грошей, але можна взяти українських митців і просто їх розкрутити. Якщо нарешті інвестиції підуть у правильне русло, молоді художники теж включаться і буде що показати.

Нам потрібно відкривати нові імена. Багато галерей не ризикують і виставляють вже визнані бренди. Нам же треба робити бренди з молодих художників. Треба їх виставляти, показувати, щоб люди бачили їхнє мистецтво. Коли художник працює без виставок, це перетворюється в якийсь перманентний анабіозний стан, а коли ставиш дедлайн, в нього щось переключається і він починає працювати.

Юлія: Якщо до нас в галерею прийде художник, в якого не було ще жодної виставки, але він талановитий, і проект буде некомерційний, але цікавий, то ми все одно будемо показувати. Ми максимально відкриті для нових талантів. Отже, у жовтні запрошуємо усіх небайдужих до мистецтва на відкриття оновленої галереї!

Подпишитесь на «L’Officiel»

Модный дайджест на вашу почту каждую субботу

смотреть еще