L'officiel Спецпроекты Киев, я люблю тебя,…но ты меня бесишь! Київ, я люблю тебе… Але ...

Спецпроекты Киев, я люблю тебя,…но ты меня бесишь!

Київ, я люблю тебе… Але ти мене бісиш! Випуск сьомий. Скульптура та архітектура

Запрошений гість — Олексій Золотарьов

29 октября
Київ, я люблю тебе… Але ти мене бісиш! Випуск сьомий. Скульптура та архітектура Запрошений гість - Олексій Золотарьов

IMG_1488


Типовий «весільний тур»

Локація перша. Пейзажна алея

Олексій: Тут в принципі все трешове. Пейзажка стала точкою відліку – дуже гарна ідея, що була поставлена в певні рамки і дуже швидко перетворилася на суперкорупційну систему із визначенням місць, виділенням грошей і незрозумілими об’єктами, що туди ставляться і невідомо-ким затверджуються. Я знаю, як це відбувається зсередини, адже мій вітчим входить у відповідну раду, однак фактично не має там права голосу.

Дана: Все гарно, але чому все так недоречно, без сенсу і ідеї? Чому в Києві все робиться саме так?

Олексій:  Ну, от Пейзажка стала такою точкою, бо тут живе Соколовский – заводила цього процесу. В нього насправді була гарна ідея – врятувати Пейзажку. Але об’єкт за об’єктом алея перетворилася на хаос – незрозуміло, чому і де щось стоїть. На мою думку, художник несе таку саму відповідальність, як і куратор чи меценат. Всі три залучені сторони однаково відповідальні за результат. Тобто ми маємо комплекс проблем.

Дана:  Ну, а людям подобається.

IMG_1500

Олексій:  Загалом, орієнтуватися на загальну думку в цих ситуаціях неможливо. Можна робити відкритий конкурс, голосування, приз громадських симпатій. Це стосується не лише скульптур, а й всіх об’єктів, наприклад, архітектури чи навіть настінних розписів. Має бути авторизована і авторитетна рада для цього.

Дана:  Багато хто не розуміє, навіщо.

Олексій:  Добре, що таке  мистецтво? От, наприклад, діти гуляють, вони дивляться на те, що стоїть – добре, що хоч щось стоїть, бо раніше були лише Леніни-Сталіни. Я зрозумів, що скульптура як така зазвичай була обслуговуючим елементом – як в радянські часи, так і в Давній Греції. Творчість майже виключно виявлялася у рівні майстерності. Але з часом – на Заході трошки швидше, ми трохи пізніше – ми перейшли в іншу площину і почали сприймати мистецтво як окрему сферу, яка впливає на все інше життя: на смак, на сусальну думку, несе культуру, презентує державу тощо. Ці речі змінилися, а наша країна опинилася у певному вакуумі. З одного боку, художники отримали свободу і почали робити те, що їм подобається, а, з іншого боку, залишилися великою мірою обслуговуючим персоналом. А ті, кого обслуговували, тепер не розуміють, чому їх більше не обслуговують. Проблема Пейзажки – це «ту мач».

IMG_1456

Дана: Це як планета у фільмі «згадати все».

Олексій:  Саме так. Це повний треш. Все одне на одному, і ти слабо розумієш різницю. Дітям, звичайно, подобається, але… Але мені незрозуміло, чому тільки тут? Всі ці об’єкти можуть існувати порізно, але якщо ти дивишся цілісно, то виникає багато питань. Адже мистецтво має мати стратегію, чого у нас, на жалі, немає. Це є чудовим прикладом того, в якому стані знаходиться наше мистецтво сьогодні. Претензій багато. Але навіть якщо забути про смакові чи професійні особливості, є основний меседж, який доніс цей фешн парк — вони створили прецедент, на мою думку. Це вже об’єкт, про який ми можемо говорити. Це як каталог трієналє – на його основі ти можеш говорити про те, як ні в якому разі не потрібно робити. Не гроші і не інвестор має приймати рішення щодо вибору об’єктів – він має брати участь, але не вирішувати. А це є прикладом того, коли інвестор грає вирішальну роль «я даю гроші, мені так подобається».

Другий аспект – художники мають йти не виключно за грошима чи за реалізацією власних амбіцій,а все ж таки думати. Ясно справа, кожен скульптор мрією, щоб його скульптура десь стояла. Але художники мусять зрозуміти власну відповідальність. Мені запропонували зробити скульптуру Булкагова на Воздвиженці, хоча неподалік вже стояла одна. Я відмовився. Як і від ще одного проекту, який вважав недоречним. Має бути співпадіння місця і ідеї. В спілці художників я намагався потрошку змінити підхід, але поки що із цим важко. Проблема у тому, що вона так і залишилася обслуговуючим персоналом, і вони не розуміють, як розвиватися далі. Якщо ми говоримо про те, чим нас дратує Київ – ось воно, саме тут. Це наступ на релігію, на віруючих, бо позаду стоїть «кубик», який належить «предстоятелю» цього ларька, який поставлено для відмивання бабла. І це все —  на фоні прекрасної Андріївської церкви, яку треба берегти. Наприклад, не вирубати дерева на пагорбі, аби він не зїзжав. Бо Растреллі ж щось собі думав, коли будував її там – що коріння тримає пагорб. А ми взяли й все зрубали, «аби гарно було».

Дана: Це, звичайно, катастрофа.

Олексій:  А там створюється культура, туди водять дітей, щоб вони розуміли, що таке «прекрасно». А, наприклад, альтернатива цьому, фактично, сучасне мистецтво. От, Пейзажка – це сучасне мистецтво. Скіфські баби – це жахливо чи прекрасно? Це музей – значить, прекрасно. Так створюється певний образ. А музей сучасного мистецтва – це Пінчук, Арсенал? Але це ситуативні галереї, це не інституції, які мають системний вплив, як, наприклад, музей сучасного мистецтва. Половина казала б, що це фігня, а половина – вау, у нас, як, наприклад, хоча б в Польщі.

IMG_1566

Локація друга. Торгівельний центр «Більшовик»

IMG_1594

Дана: Розкажи, на якому етапі зараз проект музею, із потенційною радянською скульптурою?

Олексій: По-перше, це все ж не мій проект. Цікава історія. Ми з Васею сидимо в інтернеті, дивимося – наші одногрупники приїхали захищати пам’ятник Бородая. Ми перелякалися, що їх там поб’ють. Вирішили поїхати туди. Приїхали на місце, взяли ініціативу, знайшли організаторів – двоє адекватних хлопців. Із ними вдалося побудувати діалог, пояснити, що це все ж таки пам’ятка мистецтва. Так, звісно чекістам – я б їх сам зняв. Але який є метод, аби зняти скульптуру у 400 тонн? Його можна просто пошкодити.  Мені раптом дали стотонний кран, ми знаходимо каменотесів, які можуть його зняти. Ми там 4 дні ночували, аби не вкрали спорядження. Ми приїжджаємо в день демонтажу, розуміємо, що ми знімаємо пам’ятник. На місці ця проблема була 5 чи 10 років, її зробили пам’яткою архітектури попри намагання забудувати те місце. Нам раптом місцева влада дає кран для його зняття. І я розумію, що із владою зав’язаний інвестор – і ми виявимося козлами відпущення, аби звільнити землю. Проблема була у тому, куди відвезти цей пам’ятник. Найкраща точка  — це ВДНГ, де нам відмовили. Залишалося лише поховати його на художньому комбінаті. І ми в момент відмовилися від цієї авантюри. Згодом на мене постійно нападали, що я, буцімто, розпочав це. Так, я почав і, можливо, навіть закінчу. Але мені потрібен відповідний закон. В нас зараз видано закон про декомунізацію – це розвязує руки. Але наразі це розв’язало руки так званим вандалам (хоча я їх знаю – це нормальні люди). От вони не погоджуються із цією ідеологією. Рано чи пізно ідеологічні речі будуть зруйновані. Лише уявіть, скільки ідеологічних пам’яток було зруйновано в Стародавньому Римі.

IMG_1571

Дана:  Але ми ж сучасне суспільство.

Олексій:  Сучасне, але саме культурні об’єкти будуть стояти, а ідеологічні – рано чи пізно будуть зноситися. І ми маємо закон, але ми поки що не знаємо, що із цим робити. Має автоматично видаватися інший закон, який створює план дій – створюємо музей, робимо інфраструктуру, платний вхід. До речі, Леніна реально китайці готові купувати. Я особисто знаю приватну особу, яка продавала Леніна за млн. гривень, і китайці були готові купити, але потім дізналися, що голова вже чорна і рука чорна. Але в принципі, ще можна знайти автентичного Леніна, і внести ці кошти в кошторис майбутнього музею. Цим музеєм зацікавився Юрій Вакуленко. Підкреслюю, це не моя ідея, а спільна. У нього самого вже є інші ідеї також, із якими я не дуже не погоджуюся.

Локація третя. РАГС

IMG_1599

Олексій: Є в мене взагалі внутрішній конфлікт. Я проти системи, але, з іншого боку, без системи неможливо. Бо ж структура має бути.

Дана: Бюрократія у нормальному  вигляді має існувати. Інакше буде хаос. Фактично, що зараз відбувається – люди скаржаться, що Україна бюрократична. Насправді, вона просто хаотична і корумпована. Ми існуємо без законів і без системи.

IMG_1602

Олексій: Корупція теж у всьому світі. Закони в нас не найгірші. Однак питання у виконанні – чиновник не боїться їх порушувати, бо він підмазав там і там. І виходить замкнене коло. Хто його розірве? Можливо, ці варяги ззовні – грузини, наприклад. Принаймні, якщо в Саакашвілі вийде з Одеською областю, ми матимемо прецедент. Ми вже його маємо – ми живемо в час змін: народилися в часи перебудови, живемо в час постійних реальних змін і катаклізмів, вже он до війни дійшло. Ми маємо реальний прецедент – українці реально відбиваються. Протягом всієї історії українців ніхто не захоплював. Ще Мазепа писав, що українці захопили самі себе, бо за поляків, турків і росіян воювали українці. Реально на цій землі воювали майже лише українці. Ще тамплієри казали, що українці – найкращі воїни, бо козаки своє відпрацювали. І зараз ми реально маємо можливість об’єднання. Зараз ми вболіваємо за «Дніпро». Вже стирається різниця між східними і західними українцями – ніхто не ворогує. Ми дійшли до того, що більшість суспільства усвідомила, що ми, все ж таки, боремося із зовнішнім ворогом. Вже москалі офігіли від нас – вони вже реально не знають, що робити із нами. Бо програма була закладена одна, а українці почали розвиватися по-іншому. За рік зробили реально неможливе – створили армію. Ми свідки і учасники створення чогось особливого – чого не було за історію. Це найдовший термін незалежності. Ми маємо це цінувати і над цим працювати. Ми маємо створити країну – неважливо, корумповану, бюрократичну – але в ній має стати комфортно жити.

Дана: Але її не буде із таким рівнем корупції.

Олексій: Але корупція скрізь. В мене мама живе в Берліні, і вона свідок того, наскільки Німеччина корумпована країна. Не так, як у нас – по-іншому.

Дана: Але це такі розмови – всюди є корупція…

Олексій: Так вона справді всюди. Просто у нас вона переросла всі масштаби. У нас як війна гібридна, так і корупція гібридна.

IMG_1603

Локація четверта. Європейська площа

IMG_1608

Олексій: По всій Україні безліч, де могло б щось з’явитися цікаве. Питання – що? Відповідь у кожного різна. Щодо колишнього Леніна – мені здається, що наприкінці бульвару можна було б зробити дворівневий фонтан із водою або антифрізом, яка постійно тече. Куди, звідки – безкінечно.

Дана: А які ще ідеї?

Олексій: Ми зараз організувалися, щоб зробити візуалізацію своїх ідеї. Там дуже специфічне місце. В Росії досі існує інститут окультизму – синергія тощо, де що має стояти. Леніни поставлені в своїй більшості в місцях, де розстрілювали людей, де був цвинтар. Можливо, це співпадіння, але по енергетиці це не найкращі місця для чогось радісного і прекрасного. Тому мені хочется там зробити очищення – травки, лавочки і вода, яка тече безкінечно.

Дана:  Але ж був якийсь конкурс чи план у мерії, що робити із тим місцем?

IMG_1612

Олексій: Я не бачив його. На мій погляд, ну зруйнували, сталось таке, значить – треба щось робити. Я не звинувачую вандалів – я сам там був вже за 10 хвилин після зруйнування. Але в мене виникли подвійні відчуття. Ленін-то сам по собі – ну да, одіозна фігура, для України не найкраща однозначна. Але – при чому тут скульптура? Просто треба було випустити пару.

Дана: Трохи запізнилися із цим, на 25 років, але точно треба було. Один, принаймні.

Олексій: Але знищили всі. Ти ж бачила, їх тягали за машинами.

Дана: Я поясню чому. Я теж проти цього. Але як подивитися, як відбувалася революція – як боротьба із режимом. І показати, що ми боремося, можна було лише через зруйнування цих Ленінів.

Олексій: Так, тому в мене подвійне. Бо в мене професійні сентименти, але, чесно, я підійшов туди із такою радістю. Я навіть стояв і дивився, як вони довблять цей граніт, і підказував, як краще. Там просто була ейфорія. З того моменту ми живемо в іншій країні. В інших країнах це сталося раніше, а в нас лише зараз. Важливо прийняти свою історію і піти далі, але потрібно жити своїм.

IMG_1617

Локація п’ята. Пам’ятник Кию, Щеку, Хориву та сестрі їхній Либідь

IMG_1653

Дана: А що відбувається із місцем, де загинула Небесна Сотня?

Олексій: До мене вперше звернулися через три тижні після подій, але я відмовився. Потім там з’явилось щось жахливе, що хтось поставив за свій кошт. І ця людина виявилася не архітектором, як ми думали, а психологом, який прагнув привернути увагу людей до того, що необхідно зробити щось на цьому місці. І зробив же це! Через свідомо негативні емоції.

Дана: Чому жодна із наших партій не проголошує культуру серед своїх пріоритетів у виборчій програмі, як думаєш?

Олексій: Я б і голосував за того, хто проголосить культуру важливою для розвитку, для економіки, для інвестицій. Нехай навіть спекулює на цій темі, але нехай підніме її. Але де вони? А ми теж маємо працювати із кандидатами, показувати приклади інших країн.

Дана: В мене є мінімальні надії на Київраду.

Олексій: Все ж від освіти, від оточення. Наприклад, дні України в Німмеччині. Наш бюрократичний апарат – це катастрофа. За Клімкіна шароварщина зменшилася, але йому оце остало нецікаво. Державної політики п о презентації країни немає. Працювати треба не лише внутрішньо, а й назовні. На Бієнале ми фактично відсутні. Українське мистецтво є, але ж його варто і належним чином представляти.

IMG_1626

Олексій:  Сучасні художники мають працювати у спальних районах. Центр міста має бути заморожений щодо цього. Можливо, інколи щось і можна, але все ж таки потрібно випрацювати якусь цілісну стратегію щодо цього.

Дана: Інакше у нас скрізь будуть іжачки в тумані.

Олексій: І ми захлинемося в тих іжачках.

IMG_1668

Подпишитесь на «L’Officiel»

Модный дайджест на вашу почту каждую субботу

смотреть еще