L'officiel Личности Колумнисты Коста Бланка: море і не тільки

Личности Колумнисты

Коста Бланка: море і не тільки

Розповідь про подорож атмосферним регіоном на південному сході Іспанії.

18 августа
Коста Бланка: море і не тільки Розповідь про подорож атмосферним регіоном на південному сході Іспанії.

Alicante_Plaza de_Toros_corrida place


На пляжі Postiguet, головному муніципальному пляжі курортного містечка Аліканте класно робити антропологічний people-watching. Коли приходиш туди годині о 8-ій ранку, на ньому досить багато літніх людей, котрі роблять зарядку, бігають чи просто точать ляси з подругами, сидячи під парасолькою. Деякі гортають свіжий номер таблоїда Hello. Це можуть бути подруги в літах, котрі знають одна одну літами. Вони відмінно виглядають у своїх цільних купальниках timeless кольорів. Або ж це може бути літня пара, котра дбайливо по черзі намазує один одного кремом від сонця. Це дуже зворушливо. Молодь приходить пізніше. Вона також йде з пляжу останньою. Вартно відзначити, що всі пляжі Аліканте мають так званий відпочинковий Оскар – “блакитний прапор”. Це відзнака за особливу чистоту піску. І справді він тут наче ідеальний. Доречі, приємний бонус: на виході з Postiguet є камери схову на випадок, якщо ви прийшли самі і не хочете турбуватись про збереження ваших речей.

Втомившись від загоряння, можна поповнити культурний багаж та провести сієсту, котра триває з 13 до 17 години, з користю. Відмінним місцем для цього для мене в Аліканте став Музей Кориди, котрий знаходиться одразу коло арени, де вона і відбувається Plaza de Toros. Там зібрані костюми тореадорів, їхні раритетні фото та афіші боїв. Відмінне місце для естетів та людей з тонким смаком. Доречі, під час мого вояжу на Коста Бланку, я таки мала нагоду попасти на кориду. Натовп кидав розмаринові букетики на удачу тореадорам Хосе Палазону у смарагдовому костюмі, а також Франсіско Ескрівано — у блакитному з джинсами (у першому бої його капрі порвав бик). Що сказати: це неймовірно сильне видовище. Дуже красиве. Місцями жорстоке. Воно має двоякий відгук у суспільстві, однак як частина іспанської традиції безперечно має право на життя. М’ясо вбитого бика, наприклад, продають у супермаркетах – воно коштує набагато дорожче, ніж звичайне і має спеціальне маркування.

У цій поїздці мала і свій eatpraylove-момент: у дні мого перебування на початку серпня якраз були дні вшанування покровительки Аліканте — Virgen del Remedio. На її честь був концерт на головній площі міста навпроти ратуші. Саме там я познайомилась з Вінсентом, місцевим жителем літнього віку, зовнішність якого нагадувала про романи Сервантеса. Наступного дня я зустріла його випадково, коли поверталась з пляжу. Він сказав, що має показати мені щось цікаве. Отож ми пішли у конкатедру Святого Миколая. Саме там готувались до параду на честь Вірхен дель Ремедіо: у внутрішньому саду жінки відбирали кали та лілії ніжного блідо-рожевого відтінку. Пізніше букети саме з цих квітів прикрашали платформу, на якій розмістили фігурку Вірхен. Вінсент розповів прихожанкам, що я журналіст з України і вони радо показали, як готуються до свята, використовуючи свою базову англійську. Власне, процесія відбувалась наступного дня. Платформу з Вірхен несли майже 40 чоловік, серед яких були, доречі, і жінки довкола кількох кварталів поблизу церкви. Попереду колони йшли перші чини міста, також священики. Дійство було справді вражаюче, затишне та тепле. На вулицях зібралось безліч людей: багато хто фотографував, хтось молився. Коли Вірхен знову внесли до конкатедри з верхнього вікна церкви посипались пелюстки троянд. У натовпі розливалося щастя.

Virgen_del_Remedio_fest_preparation

Довкола Аліканте, куди, доречі, прилітає прямий чартер з Києва, є кілька містечок, котрі варті відвідин. Приміром, Ельче, котре потопає у фінікових пальмах та знаходиться у 30 хвилинах їзди від центру регіону. Там знаходиться прекрасний ботанічний сад. Затишна оаза, з тисячею відтінків зеленого. На його території є пальми, котрі присвячені відомим людям, що одного разу відвідали це місце. Серед них, король та королева Іспанії. У ботсаду є також так звана пальма імператриці, названа на честь тієї самої Сіссі, котра приїжджала туди у 1894 році. Епічне дерево важить 8 тон та має 165 років. Доречі, лавочки у саду теж з пальм – уважно придивіться на їхніх опор. У сувенірному магазинчику, що при парку, можна придбати численні вазони та навіть кактуси у транспортабельному пакуванні.

Ще одним містечком, котре варто відвідати, поки ви на Коста Бланці, є поселення з дещо непристойною для нас назвою Вільяхойоса, що в перекладі з іспанської значить “місто щастя”. Його фішка – кольорові фасади невеликих кількаповерхових будиночків. Чи то синій Іва Кляйна, чи то фісташковий, чи відтінок охри – всі вони затишні та безперечно створюють ілюзію, що Ви у казці. А хіба ні? Варто сказати, що добиратись сюди потрібно приблизно годину на комфортному трамваї, колія котрого в’ється вздовж узбережжя. Займайте місця справа, щоб мати вигляд “з першої лінії”.

Портове містечко Денія також варто включити у свій маршрут по Коста Бланці. Воно все частіше згадується у всіляких модних рейтингах подорожей. По-перше, це місце славиться своїми скелястими пляжами з галькою. По-друге, менше ніж за 24 години перебування там мені вдалось побувати на двох місцевих фестивалях. Один з них – Moros y Cristianos – тобто “Маври та Христиняни” – дійство, котре святкує перемогу останніх над маврами у XIII столітті. Власне фестиваль проводиться з XVI століття.

Під час його проведення на вулицях різних міст Іспанії можна побачити чоловіків у туніках з нашивкою, наприклад, у вигляді мальтійського хреста. Неперевершено та досить сюрреалістично. Інший фестиваль – смачний. Він на честь паельї ва рамках того ж Moros y Cristianos. Кілька команд кухарів-аматорів готують цю традиційну рисову іспанську страву прямо посеред головної вулиці міста. Причому 90% шефів – чоловіки: вони дбайливо чистять часник чи нарізають баклажани. Ніжно помішують рис на гігантській пательні. А після — розкладають столи та ласують нею. Все голосно, весело, відкрито – як в принципі і все у цього народу Піренейського півострову.

За наявності достатньої кількості часу можна махнути у Валенсію, насолодившись деревцями всіляких цитрусових, котрі мерехтять за вікном авто та ростуть на своєрідних терасах. Вражаючий візуальний досвід. А ось прибувши в однойменну столицю провінції раджу відвідати численні криті ринки та вокзали. Серед перших, наприклад, столітній Mercado de Colon з його “гастрономічною” ліпниною на фасаді у вигляді мандаринів та винограду. Щодо вокзалу рекомендую – Estacio del Nord, котрий знаходиться одразу біля арени для кориди. Його хол з крихітними віконцями-касами у стилі ар-нуво вражає. Унікальна столітня споруда має навіть невеликий музей для спраглих до знань, а також мозаїчні написи “Щасливої дороги” різними мовами.

Фото: Світлана Заяць

Подпишитесь на «L’Officiel»

Модный дайджест на вашу почту каждую субботу

смотреть еще