L'officiel Личности Статьи #HeForShe: українські чоловіки...

Личности Статьи

#HeForShe: українські чоловіки говорять про жінок

Спільний проект L’Officiel Online, проекту «Повага» та Національного демократичного інституту

7 октября
#HeForShe: українські чоловіки говорять про жінок Спільний проект L'Officiel Online, проекту «Повага» та Національного демократичного інституту

l6

L’Officiel Online разом із кампанією боротьби з сексизмом «Повага» та Національним Демократичним Інститутом створили спільний матеріал у стилі #HeForShe. У всьому світі #HeForShe – давно відомий рух за солідарність і рівність статей, створений організацією «ООН-Жінки». Він стоїть на ідеї про те, що гендерна рівність – це проблема, яка зачіпає усіх людей. Відповідно, однією з основних його цілей є залучення чоловіків до боротьби із сексизмом.

Ірина Славінська поговорила з п’ятьма дуже різними чоловіками про те, що таке «жіноча» та «чоловіча» робота, хто така жінка-лідер, як ми можемо власноруч змінити ситуацію та побороти сексизм в Україні. Не всі їхні ідеї ми поділяємо, але до голосу кожного з них цікаво прислухатися.

Анатолій Єрема, продюсер на «1+1»

l4

Бути HeForShe

Бути HeForShe означає не помічати різниці між жінками та чоловіками в професійній роботі. Жінки – це половина соціуму, що доповнює його своїми якостями.

«Жіноча» та «чоловіча» робота

В мене є добра історія про жінку та автомобілі. Якось я приїхав на СТО полагодити автомобіль. Механіки заглянули під капот і не знайшли причини поломки. А потім до них підійшла дівчина-колега та порадила перевірити отам і отам. Вони знехотя її послухалися, виконали її пораду… і причина таки була саме там. Вона, лиш почувши, як працює двигун, зробила правильну діагностику.

Ми з нею познайомилися, вона викликала в мене довіру, з нею було приємно спілкуватися. Вона розповіла, що її тато – автослюсар і вона виросла в гаражі. Тож автослюсар – цілком жіноча робота.

Він і вона: робота в команді

Коли колектив суто жіночий або чоловічий, працювати тяжко. Думаю, тут певну роль грають суспільні лекала, що передбачають «грубість» у чоловіків, «емоційність» у жінок. Люди їх відтворюють неусвідомлено, і тому буває, що в суто чоловічій команді працівники лаються та грубо спілкуються один із одним, горло можуть один одному перегризти. Жінки ж на виконання стереотипу про «жіночу дружбу» можуть потонути в суперечках.

Такого ніколи не відбувається, коли команда змішана порівну. В таких умовах не залишається простору для відтворення очікуваних моделей поведінки, але є простір для співпраці та спільної творчості.

Мізогінія точно виникає не лише в жіночих колективах. Я думаю, що це явище пов’язане з комплексом меншовартості. Впевнена та самодостатня людина ніколи не дозволить собі чогось подібного.

Я знаю, що для успішного поступу в будь-якій команді потрібно мати критичне число однодумців, аби не витрачати життєві сили на дрібні сварки. Буває так, що краще піти в більш комфортну команду, щоби ефективніше працювати.

В моїй кар’єрі теж таке одного разу трапилося: мої погляди надто суттєво відрізнялися від поглядів колег, тому я сказав «до побачення», хоча робота була дуже престижна.

Жінки-лідерки

Зустрічав я їх дуже багато. Почати можна з улюблених моїх вчительок у школі. Ми зазвичай кажемо «вчителі», хоча правильніше казати «вчителі та вчительки», «лікарі та лікарки» – треба тренуватися та звикати. Згодом я в кожній галузі знаходив прекрасних фахівчинь. Наприклад, моя наукова керівниця, світлої пам’яті їй, Наталя Шумада, котра була взірцем викладача. Таких жінок так багато, що я боюся когось не назвати.

Змінити ситуацію своїми руками

В нашому суспільстві ми звикли говорити про нерівноправ’я як меншу кількість прав жінок. Але така ситуація шкодить і чоловікам. Наприклад, коли в судах вирішуються питання, з ким залишити дітей, то дуже сильно на рішення суддів впливають стереотипи про жінку як обов’язково хорошу матір. І вже ніхто не дивиться, що за тато і мама в цій родині і з ким хоче залишитися дитина.

Щось подібне може бути з декретною відпусткою для чоловіка, що може викликати дуже багато здивувань у колег і рідних. Одні мої знайомі вже втомилися пояснювати, чому так сталося… А їм взагалі не хотілося, щоб це викликало здивування, натомість було би добре, щоб це сприймалося як норма.

Мені здається, що тут жінки могли б вступитися за чоловіків. Мовляв, відстаньте від наших чоловіків, вони теж мають право бути татом та обрати собі такий розвиток кар’єри – кілька років просто попрацювати татом.

Є ще багато сфер, де можна застосовувати принцип сестринства та братерства.

Андрій Куликов, журналіст, очолює «Громадське радіо»

l2

Бути HeForShe

Не в гаслах справа. Можна ніде про це публічно не оголошувати, але, якщо виникне потреба, заявити про свою позицію.

Була така радянська пісня: «Друг – він третє моє плече, буде зі мною завжди, а трапиться, що він закоханий, а я на його шляху, – піду вбік. Такий закон – третій має піти». Я думаю, що необхідно вчасно поступитися.

Сила в тому, щоби не вірити, а знати. Усвідомлювати, чому важлива рівність. Нічого доброго не вийде, якщо механістично впроваджувати її засади. Але коли ти усвідомив, зрозумів, пояснив собі, переконав себе – тоді і починаєш цьому сприяти.

«Жіноча» та «чоловіча» робота

Рівність не народжується за наказом. Якось у 1980-х, розмовляючи з одним американським колегою, я подумав і сказав, що, напевно, ситуація зміниться не тоді, коли традиційно «чоловічі» професії віддаватимуть жінкам, а тоді, коли традиційно «жіночі» професії охоче братимуть чоловіки.

Гадаю, що тут треба просуватися і за рахунок природного відтоку чоловіків на так звані «жіночі» професії, внаслідок якого в нас звільнятиметься більше місця для жінок у так званих «чоловічих» професіях. Але тут також треба враховувати специфіку нашої країни, де серед традиційно «жіночих» професій є професія укладальниці асфальту чи ремонтниці трамвайних колій.

Він і вона: робота в команді

Всі команди, де я працював, були змішані. Винятком було лише навчання в університеті, оскільки в часи СРСР на факультет міжнародних відносин брали лише чоловіків. Звичайно ж, ішлося про абсолютно очевидну дискримінацію. Але в нас все ж таки, за рахунок іноземних студенток, пропорція була трохи виправлена. Їхня присутність дуже позитивно впливала на нашу роботу: ми під їхнім впливом трохи по-інакшому починали себе поводити.

Після навчання всі робочі колективи, де я працював, були змішані. Стосунки в редакціях були рівними, от тільки в той час жінки не обіймали керівних посад. Партійна ідеологія була така, що на чолі має стояти чоловік, особливо якщо ідеться про видання, котре працює з іноземцями. Всі чомусь боялися, що жінка закохається в іноземця та виїде, – для чоловіків-колег такої опції чомусь ніхто не передбачав.

Вже працюючи на ВВС, я вперше побачив і відчув, як сильно тяжіння до впровадження рівності на роботі позитивно впливає.

Жінка та кар’єра

В радянських редакціях традиційно так звані «серйозні теми» – політика, економіка, сільське господарство і аналітика, коментар – були прерогативою чоловіків. Тому ж і на керівних посадах у медіа були переважно чоловіки – ті, що пишуть на «серйозні» теми.

Цей мій радянський досвід цікаво контрастує з досвідом роботи в Українській службі BBC у Лондоні. Саме там мені трапилася моя найперша жінка-керівниця – докторка Елізабет Робсон. Хочу сказати, що, маючи за плечима досвід роботи під началом трьох чоловіків, різниці в роботі я не відчув.

Ще одна важлива для мене лідерка – Леоніда Крушельницька, котра обіймала посаду програмного асистента Української служби ВВС. Сама вона була дуже талановитою журналісткою, але її робота в нашій команді – яскравий приклад того, як можна прилаштувати свої прагнення до наявних потреб. Ця людина, як мені здається, навіть трохи стримувала свої обдарування, бо відчувала, що саме на цій роботі програмного асистента молодій Українській службі ВВС може надати якомога більше допомоги. У неї була гарна перспектива для кар’єрного зростання і професійного вдосконалення, але вона свідомо, за моїми враженнями, кілька років віддала роботі в Українській службі ВВС.

Ми дуже цінували Лєо. Якщо Елізабет була видимою лідеркою і за манерою поведінки, і за посадою, то Лєо була неформальною лідеркою. Сторонньому спостерігачу, напевно, навіть за 2-3 дні не вдалося б визначити, що вона є лідеркою, бо вона була нею для тих, хто готовий був це лідерство сприйняти.

Змінити ситуацію своїми руками

Розвиток ставить усе на місця, якщо не створювати штучних перешкод. Я думаю, що питання не в тому, щоби створювати штучні привілеї або допомагати, а питання в тому, щоб не перешкоджати. Коли не перешкоджаєш, то воно вирівнюється.

Жінки-лідерки

Дуже важливо бути готовим або готовою сприйняти чиєсь лідерство, оцінити ті переваги, які дає той факт, що людина на якийсь час виходить на перше місце.

Юрій Макаров, журналіст, очолює Творче об’єднання документальних фільмів і програм національної телекомпанії України

l1

Бути HeForShe

Це можливість не відчувати приниження. Коли я бачу чуже приниження, то сам почуваюся приниженим, а для мене це великий дискомфорт. Натомість комфортно я почуваюся, коли на моєму полі таких випадків не відбувається, а також тоді, коли спроба когось принизити негайно гальмується. Бути HeForShe – це фактор мого особистого комфорту, і в цьому сенсі ідеться про суцільний егоїзм.

«Жіноча» та «чоловіча» робота

В часи СРСР для журналісток там, де починалася партійна «скляна стеля», починався чоловічий світ. На низку посад жінок просто не брали. І це сприймалося автоматично — як погода. От тільки погоду ми між собою обговорювали та коригували її вплив на наше життя, взявши з собою парасольку. А от від «скляної стелі» не допомагала жодна парасолька.

Все стало змінюватися лише після Незалежності, коли почали виникати нові медіа, з новими редакціями та іншою етикою праці.

Він і вона: робота в команді

Коли я сидів у промислово-економічній редакції РАТАУ, там вкупі працювали і жінки, і чоловіки. Ось яскравий приклад нашої спільної роботи. Він ґрунтується на тому факті, що для правильної оцінки ваги тієї чи іншої новини була потрібна кваліфікація та специфічні знання, – в пригоді ставала колективна робота. Пам’ятаю, що новину про видобуток 500-мільярдного кубометру газу на Шебелінці в Харківській області допомогла оцінити моя колега, Ольга Попова. Її слова я пам’ятаю буквально: «Смокчуть-смокчуть, а от висмокчуть — і ми будемо лапу смоктати». Ту новину ми у випуск не дали — її Оля викинула в смітник з позначкою РС, тобто «редакционные соображения».

Згодом, коли висмоктали весь український газ, нам довелося почати купувати російський. І я згадав слова Олі. Такі жінки, як вона, в радянській редакції кар’єрною драбиною не піднімалися, бо на вищих щаблях важило тільки те, чи правильно ти ловиш ідеологічний вітер, а не те, наскільки добре ти працюєш.

Жінка та кар’єра

Мені бракує жінок-ведучих політичних ток-шоу. Але хто приймає рішення? Повторю просту Марксову думку: коли ми за інерцією та лінощами вважаємо, що попит диктує пропозицію, то помиляємося, бо це пропозиція диктує попит. Саме пропозиція здатна виховати попит. Тож потрібно пропонувати моделі поведінки – це і кар’єрного розвитку жінок стосується.

Змінити ситуацію своїми руками

Потрібно домовлятися. Можливо, добре було би впроваджувати ідею про сестринство та братерство, щоби вони стали частиною наших спільних цінностей і повсякденного вокабуляру та побуту. Ми можемо у принципі поважати ті самі речі, але не концентруватися на них, живучи кожен більш-менш своїм осібним життям. А коли ми ці спільні речі проговорюємо між собою і домовляємося, говоримо однією мовою, то підкреслюємо, що нам це важливо. Це не просто так, це не прохідне, не через кому.

В середовищі, де ці речі проговорено, значно менша імовірність того, що «пережитки прошлого» знову спрацюють. Але це все вербальна робота.

Жінки-лідерки

В моїй кар’єрі було багато жінок-лідерок, начальниць, не можу зараз усіх поіменно згадати. В мене були начальниці, у яких я вчився. Досі про них згадую в певних ситуаціях, адже саме вони дали мені те, чого би я інакше не дізнався, не знав би.

Ми завжди тягнемося за тим, чого нам бракує. Намагаємося навчатися того, чого самі не вміємо, не розуміємо, не маємо. У цьому сенсі мені пощастило – такі досвіди мої шефині надавали. А ще я жодного разу не був в стереотипних ситуаціях про начальницю-дуру-істеричку. Мій особистий досвід цю кальку спростовує.

Ростислав Семків, літературознавець, викладач Києво-Могилянської академії

l3

Бути HeForShe

Підтримувати тих жінок, які мають здібності та перспективи в тих сферах, до яких я дотичний. Підтримувати їхні прагнення і давати, наскільки це можливо, конкретну допомогу чи співпрацю.

«Жіноча» та «чоловіча» робота, жіноча та чоловіча кар’єра

Я думаю, що дискусію про нібито кращу фізичну підготовленість і емоційну витривалість чоловіків ми вже можемо починати виносити за дужки. У світі все потужніше розвивається технологія: навіть якщо брати таку екстремальну сферу діяльності, як війна, то сучасна війна — технологічна. Наприклад, Марія Берлінська керує школою аеророзвідки, і там немає значення, хто керує безпілотником. Замість фізичної сили в центрі уваги опинилися підготовленість, уважність, досвід.

Технологія – це нагода позбутися упереджень. Так само я думаю, що батьки, які зараз виховують дітей, починають позбуватися стереотипів із іграшками. Всі діти мають перейти стадію кубиків, тваринок, конструкторів, які не повинні бути якось гендерно марковані.

Багато корективів вносить і щоденна практика. Наприклад, коли вдесяте бачимо, що приїжджає не чоловік-таксист, а жінка, то просто перестаємо дивуватися, сприймаємо це як норму. Подібні ситуації нівелюють потужний стереотип про жінку за кермом, бо всі поволі розуміють, що він не має під собою ґрунту.

Він і вона: робота в команді

В професійній роботі потрібно просто поставити професійне вміння на перше місце – незалежно від того, ким є працівник. Стать або інші риси взагалі не мають бути фактором, коли ми говоримо про фах. Тут питання може бути одне – наскільки добре людина працює.

Натомість, коли ідеться про політику та максимально рівну там представленість жінок і чоловіків, це інша справа. Політика – це сфера, яка керує суспільством, а воно складається з чоловіків і жінок. Тому, якщо ми говоримо про представницьку демократію, то в політиці має бути відповідне представництво чоловіків і жінок. Але це не єдиний критерій: мають бути так само вихідці із сільської місцевості, мегаполісів, містечок.

Змінити ситуацію своїми руками

Потрібно більше співпраці – саме робота між собою по горизонталі здатна вирішити проблему. Головним ворогом є дискримінація, тож її варто уникати. Надзвичайно важливо дивитися довкола себе і в кожний окремий момент запобігати нерівності. Кращу та більш справедливу ситуацію можна не лише уявити, але й створити.

Жінки-лідерки

Яскрава жінка-лідерка, з якою мені трапилося зустрітися та працювати разом, – це Соломія Павличко.

Задля справедливості варто розширити контекст, бо в мене були наукові керівники і чоловіки, і жінки. Але саме Соломія Павличко суттєво вплинула на мою академічну біографію: разом ми написали магістерську роботу. Під час спільної роботи в багатьох випадках вона показала мені зразок, як взагалі має поводитися, діяти, розуміти світ людина-гуманітарій.

Мене вразила її переконаність в тому, що гуманітаристика має сенс і вплив. Те, що спільнота не дуже була переконана у цьому, – то були проблеми спільноти. Тоді Соломія діяла не одна, довкола неї згуртувалися і жінки, і чоловіки з академічними зацікавленнями. Коли я потрапив у магістратуру Могилянки, то застав зовсім інший тип кафедри, аніж той, який бачив раніше. На кафедрі був гендерний баланс, поруч працювали і старші професори, і сильне середнє покоління. Це було середовище плідної, дружньої, але конкуренції. Колеги мали різні методи та підходи, і ця збалансованість давала і дає хороші результати.

Сергій Лещенко, народний депутат, БПП

l5

Бути HeForShe

У нормальному суспільстві не потрібне регулювання, але в українському, яке перебуває в перехідному процесі, регулювання необхідне. У політичному управлінському сенсі це вирішується імперативними настановами. Їх я і можу допомогти впровадити як автор законопроектів.

«Жіноча» та «чоловіча» робота

На факультетах журналістики дуже багато представниць жіночої статі. Пропорція 20 до 80, якщо не 10 до 90. Існує суспільний стереотип, що всі дівчата хочуть бути телеведучими. Натомість у реальному професійному житті все більш рівно, в деяких галузях чоловіки навіть можуть переважати. Хоча от в «Українській правді» працює багато жінок.

Він і вона: робота в команді

Особисто мені комфортніше, коли в мене помічник − жінка. Думаю, це залежить від психотипу кожної окремої особистості. З чоловіками мені було б гірше комунікувати. Звичайно, в мене немає до помічників жодного іншого ставлення, окрім професійного. Але мені здається, що жінки у зв’язці з чоловіком працюють краще, – тут, звичайно, маю на увазі також і роботу чоловіка як підлеглого в жінки.

Змінити ситуацію своїми руками

Наприклад, ми ухвалили один із законів, який стосується фінансування партій. Там передбачена бонусна сума грошей з бюджету, яка надаватиметься тим партіям, які мають 33 %  представників іншої статі. Це така прогресивна норма, яку записали іноземні експерти. Цей закон, він був фактично моїм законом. Ми його проводили дуже наполегливо із допомогою європейських інституцій.

Жінки-лідерки

З Оленою Притулою я пропрацював 14 років – вона завжди була та продовжує бути моєю редакторкою.

З Оленою комфортно працювати, але тут питання вже не її жіночості чи «чоловічості». Це питання її характеру. Вона настільки вперта… Також вона дуже працьовита та перфекціоністка. Великою мірою успіх «Української правди» тримався на її ретельності та організованості. Олена у цьому сенсі – ефективний лідер, керівник. Так само, як і Мостова, Гуменюк, Горчинська, Безлюдна, Лігачова… Жінки-управлінці в медіа приводили до більш сильного результату, ніж чоловіки.

Подпишитесь на «L’Officiel»

Модный дайджест на вашу почту каждую субботу

смотреть еще