Іґнасіо Гана – скульптор чилійського походження, який мешкає у Маямі. Його роботи демонструються по всьому світу у публічних місцях, музеях та приватних колекціях. Усі скульптури Гани мають сильний наратив і демонструють його уяву та бачення людської форми. Його натхнення народжується з самого життя. Ми поговорили з Ігнасіо про його дитинство, кар’єру, та роботу над скульптурою для Посольства України в США.
Іґнасіо, ваша кар’єра художника дуже успішна. Розкажіть про свої захоплення в дитинстві та про яку професію ви мріяли?
Я завжди був мрійливою дитиною, мріяв бути пожежником, автогонщиком, столяром, пілотом. Мене захоплювали машини, літаки та великі фабрики. Мені подобалося дізнаватися та розуміти, як працюють певні речі, їхні механізми, частини. Я був дуже спостережливим до світу.
Оскільки в сім’ї було семеро дітей, у мене не було іншого вибору, як навчатися самостійно, шукати відповіді на питання та прокладати власний шлях. Це спонукало мене до рефлексії, навчило приймати власні рішення та обрати власну дорогу — стати художником. Я вважаю, що моє життя зробило мене таким, яким я є сьогодні. Щоб я міг із пристрастю та любов’ю присвятити себе тому, що мені подобається найбільше. Мати впевненість, вірити у своє мистецтво, бути послідовним у своєму способі мислення та мати можливість втілити свій погляд і думки у творах.
Ви згадували, що вашим натхненням є саме життя. Як вам вдається знаходити щось особливе в повсякденності?
Я вважаю, що життя сповнене цінних деталей та чарівних моментів. Я люблю йти повільно, щоб не пропустити жодну з них, йти, не слухаючи музики, щоб не пропустити спів птахів чи шум хвиль. Я люблю звертати увагу на форми та кольори, на ситуації, які постають переді мною щомиті. Я колекціонер образів, відчуттів та спогадів.
Я люблю ходити в кафе помалювати, інколи відпочити та занотувати свої думки на папері. Я постійно створюю нову історію, історію з відкритим кінцем. Де я спостерігаю за своєю особистою історією та завершую власний витвір мистецтва.
Кожна скульптура та інсталяція — це відчинене вікно для уяви, запрошення відпочити та захопитися поезією мистецтва.
Іґнасіо, розкажіть нам про свою останню колекцію The Game, з якою ви дебютували в Маямі на початку березня. Чому головною темою став саме спорт?
Я люблю спорт на свіжому повітрі, адреналін та насолоджуватися природою. Раніше я брав участь у катанні на гірських велосипедах, але тепер серфінг — мій новий улюблений різновид спорту, поряд зі скейтбордингом і сноубордом. Зазвичай, я тримаю дошки для серфінгу в машині, щоб використовувати їх у будь-який вільний час між майстернями та галереями.
Після того, як відомий гравець НБА купив у мене скульптуру плавця, я подумав про те, як було б для спортсмена мати у своїй вітальні скульптуру, пов’язану з баскетболом. Так я почав створювати колекцію з 80 робіт, включаючи скульптури, інсталяції та фотографії, пов’язані з баскетболом, американським футболом та соккером. Ці роботи зроблені з благородних матеріалів, таких як золото, бронза або гігантський мармур, привезений з Італії.
The Game стане унікальною виставкою в США, де мистецтво і спорт із пристрастю поєднуються в одне ціле. Подібна робота досі є безпрецедентною, нічого подібного раніше не було представлено. Це, безперечно, буде моя найбільш концептуальна та авангардна робота. Я впевнений, що вона обов’язково знайде визнання до й після моєї кар’єри.
The Game прагне створити розмову про красу та цінності, приховані в простому акті «гри». Незалежно від того, чи це м’яч, рукавичка, лук чи спортивне взуття, я прагну охопити духовний та сакральний сенс основних спортивних об’єктів, трансформуючи їх у талісмани, які нагадують нам про те, ким ми є, звідки ми прийшли та ким прагнемо стати.
З якими матеріалами ви працюєте, створюючи The Game? Як вам вдається поєднувати різні матеріали?
Я думаю, що кожен витвір мистецтва ніби запитує, як найкраще передати концепцію чи ідею, яку хоче висловити творець. Я вважаю, що все має відповідати тому, що я хотів би сказати. У «Грі» я працюю з дуже делікатними темами, такими як насильство, гендерна різноманітність, расизм і урбаністична культура. Я взагалі не ставлю обмежень під час створення; Я завжди шукаю техніку та матеріали, які якнайкраще відобразять моє бачення.
Іноді це можуть бути фотографії, скульптури чи інсталяції. Я вважаю, що опанування різними техніками робить вас більш повноцінним художником із більшою кількістю інструментів для вираження та створення витвору мистецтва.
Над якими проєктами ви зараз працюєте та які маєте плани на майбутнє?
Зараз я працюю над кількома громадськими проєктами, зокрема над двома монументальними скульптурами, кожна з яких заввишки 16 футів, вони будуть встановлені в місті Редондо-Біч, Каліфорнія. Крім того, я готую бронзову скульптуру «Водолаз» заввишки 15 футів, яка буде встановлена біля найвищого хмарочоса в місті Брікел, Маямі.
Я присвячую частину свого часу різноманітним замовленням для колекціонерів і розробників у Лондоні та Дубаї. Також, я займаюсь створенням нової колекції SEDUCTION, це близько ста робіт, які обертаються навколо звабливості, чуттєвості та краси жінок, цей проєкт буде реалізований у 2025 році.
Зараз ви працюєте над скульптурою для посольства України в США. Про що вона?
Робота над скульптурою почалась, коли я приїхав в Україну чотири роки тому. Це була дуже надихаюча та красива подорож. У мене найкращі спогади про цю надзвичайну країну. Я отримав багато любові від людей у всіх містах, які відвідував. Місцеві завжди зустрічали мене з усмішкою, були відкриті та прийняти мене найкращим чином. Вони змусили мене почуватися як вдома. Мені подобається ця концепція сім’ї, вона викликає в мене дуже приємне відчуття.
Мене вразила прекрасна природа та любов людей до роботи на землі. Я мав можливість побачити деякі танки, гармати та відвідати декілька музеїв, і це дуже суперечило красі та миру, які я відчував у місті, у якому зупинявся. Я також зробив багато фотографій, і деякі з них я все ще добре пам’ятаю.
Тож коли почалася війна, я відчув, що хоч я був так далеко, я не міг просто сидіти склавши руки та заплющивши очі. Я вирішив використати своє мистецтво, щоб висловити своє невдоволення. Я почав переглядати свої роботи та знайшов кілька образів, які використовував як символи, щоб зупинити війну. Скульптура біля посольства — це інсталяція, яка показує людям, що ми все ще знаходимось у стані війни, навіть якщо ви її не бачите й не чуєте звуки гармат. Це вулична скульптура, слугує щоденним нагадуванням про цю страшну загарбницьку війну.
First photographer: Nacho Severin @nachoseverin
Second photographer: Alla Solarento @solarento.photo
Casting: Liubov Liubinovska @liubov.liubinovska