З 27 січня по 7 березня в галереї The Naked Room пройде перша київська виставка вибраних робіт з нового проєкту Микити Кадана "Скалічений міф". Проєкт був створений за підтримки "Шульцфесту", кураторка проєкту — Джесіка Зихович.
У своїй художній практиці Кадан давно й послідовно працює з темою історичної пам’яті — безсилля сучасного суспільства, зокрема суспільства українського, у стосунках з власним минулим, його травмами та не проговореними й досі питаннями.
У "Скаліченому міфі" художник бере за основу документальні фотографії Львівського погрому 1941 року та звертається до свого тривалого методу відтворення запозичених сюжетів вугіллям на великих аркушах паперу. Гіперболізовані та розтушовані зображення на перший погляд лише поглиблюють прірву між фактами минулого та спробами тлумачити їх 80 років потому. Але перенесені з фотографій на малюнки центральні образи лишаються разюче промовистими, впізнаваними і реальними: оголені жінки на вулицях міста, уклінні чоловічі фігури, нереалістичне освітлення, атмосфера фантазму та жаху.
Свого часу Кадан звернув увагу на подібність фотографій Львівського погрому 1941 року до класичних графічних робіт зі сценами фетишистських ігор з "Ідолопоклонної книги" Бруно Шульца, які стали основою для продовження серії. У межах одного художнього циклу цитати з Шульца та репліки історичних кадрів стали уподібненими аж до повного нерозрізнення. Створені за дві декади до Голокосту, ілюстрації Шульца нині зчитуються як неймовірно точне передчуття історичної катастрофи та його власної долі. Натомість перенесені з документальних світлин видовища дійсного насильства набувають в діалозі з Шульцом ірреальної, відстороненої якості.
Важливим поштовхом до такого поєднання стала також тривала розмова Микити Кадана з Джесікою Зихович та її текст про "мазохістську оптику", яка певним чином поєднує працю Кадана зі спадщиною Шульца (текст включений до виставки).
Художник коментує: "Фотографії погрому стають наче інверсією "Ідолопоклонної книги" або злою її пародією. Замість добровільної еротичної гри, заснованої на домовленості сторін, яка в будь-який момент може бути розірвана, присутня "гра без можливості вийти". Погромники діють як карнавальний натовп, а жертви не можуть покинути цей карнавал. Замість розігрування на сцені актів болю та приниження з метою позбавити їх репресивної, примусової, недобровільної складової відбувається сценічна організація реального насилля. Зовнішня схожість постає як певний галюцинаторний ефект, породжений зустріччю протилежностей.
Експозиція у київській камерній галереї занурює глядачів у ситуацію клаустрофобічно щільного контакту із зображенням, робить майже невідворотним момент напруженого вдивляння у морок. Але також запрошує не боятися власного пильного погляду та невизначеності тлумачення, споріднитися з цим мороком.
Читайте також: В The Naked Room відкриється виставка ескізів мозаїк українського монументального мистецтва