"Найголовніше — це людське життя". Вадим Свириденко — про ветеранів, життя після війни та допомогу від держави

Герої
03.08.2022
"Я максимально застосовую свій досвід для допомоги ветеранам. У цьому моя основна місія"
ПОДЕЛИТЬСЯ

 

Розмову з Вадимом Свириденком, уповноваженим представником президента України з питань реабілітації учасників бойових дій, ветераном війни, експертом із протезування та реабілітації, веде Олександр Штепан – засновник комунікаційної платформи «Живослово»:

Говоримо вголос – про соціально-психологічне відновлення, реабілітацію воїнів і цивільних людей, які отримали травми. Про захисників України, які на полі бою втратили кінцівки й вчаться жити з протезами, про їхнє тривале фізичне та психологічне відновлення після отриманих травм. Про протезистів та військових психологів. Про гарантії держави, права та можливості ветеранів та їхніх родин, про їхню роль у місцевих громадах.

Про нові цінності, спільний досвід та відчуття відповідальності.

Воїни ЗСУ щодня боронять нашу державу, віддаючи життя й здоров’я задля того, аби ми щодня на власні очі не бачили, що таке війна. І багато хто з них, б’ючись на передовій, отримує важкі фізичні або психологічні травми, про які вони пам’ятатимуть усе своє життя. Тут і каліцтва різного ступеню, і поранення, які не одразу помітиш. Таким військовим ставлять протези або вони проходять довгу й виснажливу реабілітацію. І з кожним роком ветеранів, яким потрібна допомога, стає все більше й більше, і державі також складно до цього пристосуватися. 

Вадим Свириденко – уповноважений представник президента України з питань реабілітації учасників бойових дій, військовий фельдшер, учасник російсько-української війни, експерт із питань реабілітації ветеранів війни.

Він, як ніхто інший, знає, як почуваються такі люди, які втратили частину себе на війні й щодня продовжують боротися всередині себе. Він розповів про те, як герої війни переживають тяжкі поранення, які зміни варто впровадити державі та як поводитися суспільству з людьми, які отримали травми на війні.

Наскільки підготовлена медична система до такої кількості пацієнтів із важкими травмами на полі бою?

Війна триває, і ветеранів із травмами стає все більше й більше. Тож мають бути фахівці на кожному етапі: медики, військові психологи, фізичні реабілітологи. Має бути вчасно й правильно накладений бинт на куксу, щоб вона швидше сформувалася. На все потрібен час: щоб поставити людину на протез, щоб вона навчилася ним користуватися й могла сама себе обслуговувати. Ми ж цього прагнемо – щоб людина стала самостійною. 

Нас завжди наздоганяє війна. Після поранення у кожного починається свій шлях, і все залежить від конкретної обставини отримання травми. Особисто я пролежав чотири дні і ночі на морозі, і тоді просто відмовляють певні частини тіла. А далі нове життя – з протезами, які стають частиною тебе.

Тому нам потрібна достатня кількість висококласних фахівців із протезування. Інженер-протезист, який якісно протезує, увесь час підвищує свою кваліфікацію. Індустрія протезування не стоїть на місці, з’являється багато новинок, і новітні технології приходять в Україну. Тому для Мінсоцполітики важливо невпинно стежити за новаціями, вивчати ситуацію й вдосконалювати наше протезування. Бо коли наших військових беруть протезувати за кордоном, їм там ставлять сучасний протез, який треба обслуговувати, і коли людина повертається додому, тоді постає питання: а що далі, як і кому обслуговувати цей протез? Ми через це пройшли в 2014-15 роках, коли були піддослідними у протезистів. Наші протези вивчали, щоб у подальшому такі протези ставити й обслуговувати в Україні. І виходить, що через війну нас відправили за кордон, а вже звідти ми в Україну попривозили на собі дуже сучасні електронні протези й досвід ними користуватися. І наші майстри згодом навчилися їх обслуговувати. За цей час відбулися суттєві зміни в системі фізичної реабілітації та надання психологічної допомоги й соціального забезпечення.

Як прискорити процес допомоги й спростити алгоритм отримання протезування й реабілітації? 

У нас було 8 років. Ми багато чого зробили, але досягнули це за рахунок великих втрат. Тому зараз треба прискорюватися. Щодня ми отримуємо нових важкопоранених. Зараз прилітають ракети по всій Україні, і все більше й більше поранених не тільки на фронті, а й у цивільному секторі. Тому сьогодні потрібно, щоб включалися всі міністерства та відомства та вносили пропозиції для змін у закони, в систему реабілітації, зокрема у розв’язанні питання надання психологічної допомоги. 

Психологічна допомога учасникам бойових дій законодавчо в нас ніде не прописана, всі про це кажуть, але це ще треба зробити. Тут мають працювати і юристи, і Мінсоц, і Мінохорони здоров’я, і Міноборони, і громадський сектор. Цей закон має бути так прописаний, щоб охопити велику категорію людей, великий сектор допомоги. І ця допомога має надаватися бійцям не тільки на фронті, а й до того, як військовий потрапить на фронт. З підготовленою людиною зовсім інша розмова. 

 

Якими повинні бути дії держави щодо ветеранів?

Людина, яка йде на війну, наперед повинна знати, що держава має забезпечити, якщо вона отримає якусь легку або важку травму, контузію і навіть якщо загине. Це – війна, і може статися що завгодно, тому має бути законодавчо прописаний механізм гарантій від держави. На кожному етапі боєць зазначається у різних відомствах. На якомусь етапі він – у відомстві Міноборони. Коли отримує протез – у Мінсоцполітики. І це все відповідальність людей. Бо коли людина отримує посаду, то не для того, щоб красиво називатися. Разом із посадою на людину лягає відповідальність. 

Як і де сьогодні відбувається відновлення й реабілітація військових?

На сьогодні це все перемішалося: і шпиталі, і реабілітація. Ми сьогодні намагаємося зібрати в реабілітаційні заклади найкращих фахівців, реабілітологів, які приїжджають з інших міст. Та й самі протезисти проявляють ініціативу. Окрім того, ми маємо домовленості з іншими країнами, як для військових, так і для цивільних, які можуть за межами держави отримувати медичну допомогу. І це великий плюс для подальшого розвитку нашої медицини й реабілітації. Такий парадокс: під час війни разом ми здобуваємо й позитивний досвід: переймаємо певні знання й високі технології у галузі реабілітації. Втім, коли ми здобудемо перемогу, нам потрібні будуть сучасні заклади реабілітації, які постануть внаслідок реалізації програми відновлення країни. Якраз туди входитимуть медичні заклади, новітні реабілітаційні центри, удосконалення й навчання медичного персоналу. Найголовніше – це людське життя. Держава вкладає в це великі кошти. Ми маємо відновити навчання, як надавати первинну допомогу на полі бою, допомогу при транспортуванні. Без перебільшення, всі механізми надання допомоги мають бути вдосконалені. 

Як допомогти воїну після отримання травми, коли війна продовжує тривати всередині? Хто зараз працює з пораненими, особливо з тими, хто втратив кінцівки або зір?

Зараз це ті, хто викликає довіру. Це може бути сім’я, товариш, ветеран, навчений психолог, капелан. Потрібно заглянути в історію цієї людини, як вона жила раніше, й знайти правильний шлях, щоб надати допомогу. Хтось сам може впоратися і не потребує допомоги. До кожного свій підхід. От коли я виступаю перед великою кількістю воїнів з ампутаціями, то тут до кожного з них не достукаєшся. Там я кажу загальні речі про те, що гарантує держава, що вони можуть отримати від держави, які документи треба подавати. Але коли я спілкуюся з воїном сам на сам або з двома в палаті, я вже дивлюся в очі й помічаю, як людина реагує на слова, де вона прислухається. Це я кажу про себе насправді. Але це має робити кожна людина, яка прийшла в палату, яка хоче допомогти. Бо після ампутації життя не закінчується. Починається новий, складний етап фізичної та психологічної реабілітації. Бо втрачені функції частково можна відновити, можна повернутися до повноцінного життя, мати сім’ю, виховувати дітей, навчатися, працювати й займатися улюбленими справами та спортом.

 

 

Як можна допомогти ветеранам?

Хірурги, психологи, реабілітологи, протезисти, урядовці й волонтери роблять спільну справу для реабілітації воїнів. З часом герої війни стануть видимі. Тому люди мають розуміти: ось іде воїн, який на війні втратив кінцівки. Йому не треба кидатися на шию й казати «який ти молодець». По-перше, подякуйте чоловікові, що він пішов воювати. Просто подякуйте. Йому вже буде приємно. Можливо, щось запропонуйте з роботою. А якщо бачите жінку на протезі, то уявіть, скільки сили волі вона докладає для того, щоб просто ходити. Поговоріть, під час розмови знаходяться моменти допомоги. Якщо хтось хоче допомогти людині з інвалідністю, тоді треба звернутися в Мінсоцполітики, в Центр надання роботи. Там чітко знають, скільки в нас в Україні людей з ампутаціями, з якими ампутаціями, де вони живуть та як вони живуть. 

У нас є новий проєкт, який називається «Соціальні менеджери». У шістдесяти чотирьох ОТГ Рівненщини працюють люди, які опікуються ветеранами, які пішли з цих ОТГ на війну, родинами загиблих, їхньою соціальною реабілітацією. Там надаються людям місця для роботи, які тим самим допомагають їм стояти на ногах, бо після втрати сина, батька чи інших рідних вони знаходять сенс у житті, коли допомагають іншому. Це дуже велика допомога. Нині ця програма працює, і ми надали пропозиції, щоб реалізувати її як національну програму. Зараз вона проходить комісії, тривають обговорення, але головне — нас почули, і зараз вона входить у загальну програму надання допомоги ветеранам. 

Як себе знаходять воїни з ампутаціями в подальшому служінні Батьківщині? Які реалії на них чекають?

Воїни на протезах можуть служити.

 

Чому б ні? За законом це можливо, якщо командир знаходить для них роботу і за станом здоров’я вони можуть це витримати й виконувати покладені обов’язки. Так, багато хто повернувся у військо й далі воює. Але спочатку кожен ветеран має пройти етап відновлення, а це – щонайменше рік. Бо протези треба обслуговувати, а вивозити воїна з передової до протезиста дуже складно. У процесі реабілітації людина до цього приходить сама. Але є приклад, коли людина в бою втратила зір, втратила кінцівку, але зараз залишається в ЗСУ й працює військовим психологом. Для цього треба теж вивчитись і мати велику мотивацію.

 

Як утримати кордони незалежності й самостійності, коли потрібна стороння допомога? 

Я скажу думку багатьох травмованих бійців, що коли потрапляєш у таке становище, бажання робити все самому йде зсередини. Є такий вислів: «Я можу зробити сам». Треба закласти людині, що перед тим, як просити допомогу, десять разів спробуй зробити це сам. Сядь, увімкни мізки й подумай, як це можна зробити. І якщо ти вже знервований, десять разів не вдалося, ще й погода погана, тоді можна спокійно сказати: «Будь ласка, допоможи». Людина змінюється. Людина дорослішає. Змінюється погода, стан здоров’я, настрій. Але всередині кожного має бути вчитель, який підкаже, як вийти з конкретної ситуації, і тоді ця людина сама знайде рішення. Але інколи варто й підказати, але зробити це треба вміло.

Ветерани часто розповідають про свій «день життя», який він у вас?

Поняття «день життя» з’явилося в американців, це такий собі другий день народження. Коли ми разом збираємося, ми розповідаємо, хто, як, коли поранений, в яких боях. Коли отримуєш важке поранення – це і є «день життя», коли ти вижив, переніс важку травму, але зараз ти знаходишся серед звичайних людей, спілкуєшся як усі. Але той «день життя» ніколи не забувається. Мій день життя розтягнувся на 4 дні й 4 ночі. Бо я загубився 16 лютого, а знайшовся аж через чотири ночі, і мені не просто сказати, який мій «день життя». У мене їх чотири, і, який із них важливіший, не знаю. Я розумію, що у всі ці чотири ночі кожна секунда могла стати останньою. Тепер усім кажу, що мій «день життя» – з 16 по 20 лютого, і я рахую їх ночами. 

Як соціуму призвичаїтися до людей з протезами, як ветеранам інтегруватися в суспільство?

Не потрібно соціум ніяк готувати. Ми зараз усі переживаємо дні війни, ми все це зараз чуємо. У 2014 році це був тільки схід, і багато людей на це дивились як на кіно у новинах. Десь там хтось воює, десь там хтось отримав поранення, а тут – він біля тебе, і ніхто не знає, що з ним робити, всі сидять налякані. Життя підготує цих людей. 

Де набратися терпіння для тривалої реабілітації? Реальність може жорстоко ламати і тебе, і твоїх близьких. Яка формула часу у вашому розумінні?

Мій секрет – це настрій, внутрішнє налаштування, бачення сенсу життя. Хай там що, але до людей, як на сцену, треба вийти й подати настрій, віддати частинку себе. І мені треба підняти настрій тій людині, хто поруч, подарувати надію, але насправді – дати частинку себе й розповісти свою історію, щоб увійти в довіру, щоб глибше копнути. А далі – розповісти, як буде плинути час. Бо в когось це 5 хвилин, у когось це місяць, у когось пів року. Але обов’язково – дати заряд. Заряд на якийсь певний час, бо багато з них втрачає сенс. Тож я максимально застосовую свій досвід для допомоги ветеранам. У цьому моя основна місія.

Що зараз включає у себе поняття «ветеран»? Це люди, які пройшли війну? 

Це, перш за все, учасник бойових дій. Але ж є й ветерани, які все життя військові, але в армії не воювали, проте вони теж ветерани. І тому закон хочуть змінити, щоб розрізнити поняття «ветеран — учасник бойових дій» і «ветеран-військовий», бо пільги одні й ті самі. 

Де ветеранам з ампутацією знаходити відповіді на основні питання? 

Знання про етапи реабілітації, основні права ветерана й алгоритм поведінки мають бути структуровані. Почати треба з Міністерства у справах ветеранів України, звести всю інформацію в одне ціле й зробити доступною для захисників та їхніх родин. Бо коли людина йде на війну, вона має бути підготовлена й мати всю інформацію. Там усе має бути прописано доступно, людською мовою, про всі можливості й пільги, які людина може отримати у тому чи іншому випадку, про гарантії держави. Усі випадки під час війни мають бути вже прописані, і це називається психологічною підготовкою людини – що вона йде захищати Україну й усвідомлює своє невідоме майбутнє. Зміни на краще мають відбуватися швидко.

 

Фотограф: Дар'я Сенчихiна
Продюсер: Діана Мельнікова

 

Читайте також: Ідеальний злочин: колонка Антона Семчишина з весняного номера L'Officiel Hommes UA

ПОДЕЛИТЬСЯ
На сайте доступны аудиозаписи статей, подкасты и рекомендации стилистов в аудио-формате. Такие материалы отмечены соответствующим знаком(слева).