Наталья Онипко: "Не варто до благодійності ставитися як до хобі"

Интервью
12.10.2018
ПОДЕЛИТЬСЯ
Проект L'Officiel "Неравнодушные"
ПОДЕЛИТЬСЯ

Героини проекта L'Officiel "Неравнодушные" давно занимаются благотворительностью, профессионально и системно помогают людям, столкнувшимся с проблемами и отчаянием. Они не кичатся своей помощью и не рекламируют свои достижения, а ежедневно и скрупулезно выполняют свою работу. Нам они рассказали о своем отношении к благотворительности, о том, как изменились сами и зачем нужно помогать другим. 

В первом выпуске – интервью с Натальей Онипко, президентом благотворительного фонда "Запорука". Фонд работает с 2008 года в Киеве и Львове, основная его деятельность – борьба с онкозаболеваниями у детей. На сегодняшний день у фонда есть 16 действующих программ, среди которых проект "Дача" – дом, в котором дети могут жить и проводить досуг вместе с родными, находясь на лечении в Национальном институте рака. Фонд оказывает адресную помощь, финансирует психологическую службу Института рака и Клиники нейрохирургии, помогает с физической реабилитацией пациентов, закупкой медицинского оборудования и медикаментов. Дважды в год "Запорука" организовывает лагеря отдыха "Табори переможців" для детей, победивших болезнь.

 

Я ніколи не думала, що буду займатись благодійністю, оскільки була директором невеликого підприємства і доволі успішно займалась бізнесом. А відправною точкою для мене стала байдужість людей. Це було 13 років тому. Я перебувала у декреті і мене запросили допомогти із перекладом під час зустрічі італійського благодійного фонду в Інституті раку. І ось ти приходиш після цього додому, спілкуєшся з друзями, знайомими, хочеш розказати їм про побачене, пропонуєш – давайте щось будемо робити, а у всіх одна й та сама реакція: "Ні-ні, тільки не це, давайте про це не будемо говорити!" Я розізлилась тоді і вирішила, що я теж могла би закрити очі, але якщо мене ця ситуація злить і я відчуваю, що так неправильно, то навіщо робити неправильно – я вирішила робити так, як потрібно.  

Наша "Дача" – унікальний проект, оскільки ніхто більше в Україні поки не взяв на себе таку величезну відповідальність. Це не разова допомога, а підключення 24 години на добу, це серце нашого фонду. У нашому будинку живе практично кожен третій пацієнт Інституту раку, це діти, які вранці отримують своє лікування, а потім у нас живуть як вдома. Ми колись назвали цей будинок "Посмішка", але діти почали називати його "дача", бо вони, лікуючись, фактично переїхали на дачу. Одна наша дівчинка, якось відповідаючи на запитання "Що ти пам’ятаєш про лікування", так і сказала: "Пам’ятаю, як ми жили на дачі". Для мене це показник, що ми змогли створити той дім, що змиває страшні спогади і діти згадують, що їм було добре у нас, бо вони мають ігрову кімнату, друзів і батьків поруч. Таким чином у них залишається дитинство, а лікарня його не відбирає, як це часто буває. Зараз на рік у будинку живе сто родин, але ми починаємо будувати нову "дачу", яка зможе приймати усіх 350 дітей-пацієнтів Інституту раку разом із їх рідними.

Ми завжди робимо акцент на тому, що діти видужують. Це потрібно і тим, хто думає, чи давати нам гроші, і, звісно, тим, хто лікується. Ми говоримо: це просто поганий період життя, який потрібно пережити, і допомагаємо його пережити якнайлегше. На дачі у нас усюди розвішані портрети діток, які перемогли хворобу, вони справжні герої, таким чином ми підтримуємо і нові родині, які до нас приходять, розгублені та зневірені.

Механізм діяльності нашого фонду дуже простий: ми працюємо за класичною європейською схемою фандрайзингу, коли до допомоги долучаються різні донори, великі партнери, як іноземні, так і українські. Звичайно, там, де йде мова про бізнес і партнерські організації, обов’язково є моніторинг ефективності, оцінки діяльності, звітність.

Я вважаю, не варто до благодійності ставитися як до якогось додаткового хобі. Хобі може швидко набриднути, а від волонтерства ти можеш змучитися, і це нормально, тому що у тебе є своє життя. Тому я за професійну благодійність, яка має досвід і відповідальність. Насправді, благодійність нічим не відрізняється від бізнесу, це той самий процес, просто ти заробляєш гроші не для себе, а для того, щоб віддати їх своїм підопічним.

Усі працівники нашого фонду отримують зарплату. Це нормально і правильно. За нашим законодавством двадцять відсотків отриманих коштів може йти на адміністративні видатки.

Я можу багато говорити про цифри, оскільки ми допомогли більше ніж двом тисячам дітей, це факт, але це для мене найтепліше і найголовніше досягнення – те, що волонтерами нашого фонду стають діти, яким ми колись допомогли. Важливо те, що понад тисячу родин жили у нас в будинку і більшість із них перемогли хворобу, а головне – батьки мали можливість бути разом зі своєю дитиною, це теж фактор перемоги.

У нас є найменша дівчинка-волонтер, їй зараз 12 років, вона бігає з нами марафони, а у своїй школі проводить благодійні ярмарки. Всі канікули вона проводить з нами, їй це цікаво. Ця дівчина мала просто гігантську пухлину, їй робили унікальну операцію, одну з чотирьох подібних у світі. Вона вижила і, я вірю, що ця дитина досягне дуже великих успіхів.

Найскладніше – це коли втрачаєш дітей. Гіршого нічого немає, в усіх інших проблемах можна знайти вихід, можна знайти донорів, гроші, а от коли ти не можеш більше допомогти… Це дуже боляче.

Життєвий баланс знайти складно за будь-якої роботи. Це питання мучить будь-яку успішну жінку. Але я вірю в те, що можна все поєднувати, це не завжди вдається, і я відчуваю, що, сидячи вдома, я могла би більше вкласти в своїх дітей, але чи потрібно це? Тому що зараз мої діти навчаються тому, що  потрібно бути людяними, варто допомагати іншим, що їхні страждання з приводу нової кофтинки точно мене не розчулять. Я точно знаю, що вони ніколи не пройдуть повз чужу біду, тому і вважаю: основне, що варто дати дитині, – це прищепити людські цінності, а далі вони впораються.  

У нас дома часто бувають розмови про мою роботу, хоча це і не робота, а велика частина життя, і моя сім’я це прекрасно розуміє, я не можу її кинути або звільнитися, вони це сприймають і розуміють. Ми говоримо про моїх дітей на роботі, і мої власні діти про них запитують, вони їх усіх знають і цікавляться їхніми справами.  

За цей час я змінилася в кращу сторону, мене вже зовсім не хвилюють якісь побутові речі, взуття чи відпустки, хоча я багато подорожую, у нас така родина, що не сидить на місці, ми любимо подорожувати і гарно їсти, ми не аскети, але для мене справжні проблеми – це лише проблеми зі здоров’ям. Мені здається, все інше можна вирішити.

Я вважаю, що коли ти допомагаєш комусь, то робиш це у тому числі і для себе. Коли мені потрібно пояснити, навіщо це роблю, то просто розповідаю, наскільки я змінила своє життя. Любити життя теж потрібно навчитися. Я не пам’ятаю, щоб мене захоплювало щось так у житті, я на своїх прикладах пояснюю. Якщо людина не хоче допомагати, це означає, що просто їй не привили звичайних людських цінностей.

 

Присоединиться к проектам фонда "Запорука" можно на сайте www.zaporuka.org.ua

А также высылая SMS с любым текстом на номер 88077 (стоимость SMS – 10 грн.)

ПОДЕЛИТЬСЯ
ВЕЩЬ ДНЯ
16.12.2018
Gucci
Туфли
На сайте доступны аудиозаписи статей, подкасты и рекомендации стилистов в аудио-формате. Такие материалы отмечены соответствующим знаком(слева).