Як народилася ідея створення творчої спілки Phil It?
Phil It народився з відчуття, що я хочу залишити в цьому світі щось про себе, саме свій власний слід, своє бачення звуку та душі. Уже згодом, під час створення, я почав зустрічати однодумців, зрозумів, що таких людей, як я, яким украй важливо в часи війни створити щось своє та вільне, насправді дуже багато навколо. Від того зʼявилась мрія створити «простір», де ми не просто граємо ноти чи танцюємо про почуття, а проживаємо щось разом та проявляємо свій голос. Де кожен музикант чи виконавець – співтворець.
Який момент або подія стала поштовхом до запуску цього формату?
Для мене цим моментом стала війна та незрозумілість завтрашнього дня. Момент, коли я зрозумів, що найбільше мене хвилює не форма, а правда в музиці. Коли я перестав боятися «неформатності» й захотів говорити відверто. Тоді й з’явилось відчуття: треба створити місце, де правда – це і є формат. Де почуття – це не видумка, а реальність кожного.
Як ви визначаєте основну місію Phil It?
Бути музикою, яка торкається. Не створювати хіти чи тренди – а створювати емоційний простір, де люди можуть відчути себе живими й ніби трохи легшими після. Мені хочеться вірити, що ми несемо собою лікувальний характер, зцілення душі, думок або памʼяті.
Які ключові елементи формують унікальність формату Phil It?
Щирість, глибина й команда. Ми не ставимо собі рамки: можемо почати з камерної тиші й закінчити великим емоційним вибухом. Усе це наш особистий світ, у якому ми як музиканти живемо. Я, Ема. Ми вирішили і знайшли для себе те, що емоція важливіша за жанр.
Розкажіть про свою команду.
Це люди, які дихають музикою, так само як і я. Кожен приносить у проєкт свій світ, свій характер, свій біль і свою ніжність. У нас немає «другорядних» – є тільки ті, хто говорить однією мовою – мовою відчуття. Разом зі мною музику на сцені та поза нею створює Емілія Шепель – «мама», часто до нас долучається скрипалька Марʼяна Пташник. Нодіра Тураджанова, Маріамі Погребинська відповідають за креатив, створення та реалізацію будь-яких ідей, які прийдуть нам у голову. Валерія Данько – майстриня нашого SMM та відеоконтенту, зі своїм особливим баченням. А на захисті піару за нами стоїть Марина Мінченко (Зубенко) та pomitni (український музичний лейбл. – Прим. ред.).
Після сольного концерту в Києві багато хто назвав вас відкриттям культури. Як ви це сприйняли?
Я не думаю про себе в таких категоріях. Головним для мене лишається вірність тій справі, що ти робиш, особливо якщо її вібрація резонує з людьми. Вірність, дану перед собою і своїм глядачем. Це не про славу. Це про відповідальність робити далі так само чесно.
Як вважаєте, якби ви заснували цю спілку п’ять років тому, був би такий самий ефект?
Ні. Я тоді ще не був готовим. Не прожив багато особистих речей, не знайшов свій звук, свою внутрішню тишу. Мабуть, усе сталося тоді, коли мало статися. І тільки зараз це звучить по-справжньому.
Які виклики ви долали під час створення та розвитку творчої спілки?
Головний виклик – домовитися із собою. Не перегоріти. Не втратити сенс. Паралельно – зібрати людей, які відчувають музику однаково глибоко. Це не про техніку. Це про серце. І ще один виклик – прийняти, що шлях довгий, і в ньому немає швидких результатів.
Що дає вам натхнення продовжувати роботу над творчим проєктом?
Люди. Їхні очі після концертів. І внутрішня потреба. Я не знаю, як не робити це. Музика для мене – спосіб сказати те, що словами важко. Це форма свободи. Тим паче коли вона може ще надихнути інших або відволікти від тяжкої буденності.
Чи дають свої коментарі щодо проєкту ваші батьки? Чи радитеся з ними?
Так, я інколи ділюсь із ними тим, що роблю. Вони завжди чесні – без прикрас – і можуть бути зі своєю критикою. За нагоди вони зʼявляються серед відвідувачів наших концертів. І буду відвертим, для мене не існує важливішого коментаря, ніж маминого. Її смак, її професіоналізм, її досягнення в нашій українській культурі за довгий час – моя мотивація, відповідальність та сила.
Як реагує на творчість ваша дружина? Чи даєте їй першій послухати треки?
Вона одна з тих людей, чию реакцію я відчуваю ще до того, як вона щось скаже. Я їй даю слухати майже все першій – не тому, що це «обов’язково», а тому, що мені важливі її відчуття. Вона не музикант у технічному сенсі, але вона дуже тонко чує емоцію. І коли вона каже: «Тут є сум і важливість», – я заспокоююся. Для мене це найчесніший фідбек.
Наскільки філософія Phil It відображає ваш характер?
Phil It – це я, тільки без масок. У житті я інколи стриманіший, ніж у музиці. У музиці я можу дозволити собі більше вразливості. Але те, що люди чують, – це моє справжнє «всередині». Phil It виріс із мого характеру, з моєї тиші, моїх страхів, моєї ніжності й моїх пошуків свободи.
Чи можна сказати, що ви через Phil It теж пізнаєте себе? І які відкриття ви робите для себе?
Так, однозначно. Phil It – це спосіб розібратися з тим, що я відчуваю, але не завжди можу висловити словами. Я відкриваю для себе, що я можу бути м’якшим, ніж вважав. Що сила не в гучності, а в сміливості бути відвертим. Що мені не потрібно нічого доводити – достатньо бути собою. І що вразливість – це не слабкість. Це точка виходу справжності
Чим для вас став випуск першого вінілy?
Чесно, дуже хвилюючим моментом. Вініл – це не просто носій. Це як фізичне свідчення того, що твоя музика має тіло, вагу. Що вона залишиться. Я тримав у руках той перший екземпляр і зрозумів: це не просто альбом. Це частина життя, яку можна передати комусь у руки. І тепер ця історія зазвучала ще ширше – в альбомі «Паміна».
Який найамбітніший задум, який ви хочете реалізувати?
Маю кілька. Але найбільший – створити великий живий проєкт, де музика, світло, сценографія і люди в залі будуть однією історією. Не шоу – а переживання. Я хочу, щоб Phil It став не просто концертом, а простором, куди приходять не послухати, а прожити щось важливе.
Над чим сьогодні триває робота?
Сьогодні я працюю над новим матеріалом і над собою. Ми створюємо настрій майбутнього альбому, шукаємо нові звучання, паралельно я займаюся саунд-дизайном...До кінця року у творчої спілки буде ще один концерт у Києві — благодійний. При цьому вчуся тримати баланс: між творчістю, життям і собою. Крок за кроком.