Вперше в мішленівський путівник включили ресторан української кухні — це чиказький Anelya. Торік його заснувало подружжя шеф-кухарів Беверлі Кім і Джонні Кларка. Саме на честь української бабусі останнього, Анелі, названо ресторан. Вона народилася в Харкові. Звідти після влаштованого радянською владою Голодомору й Другої світової війни Анелі емігрувала в США. Ця особиста історія та початок повномасштабного вторгнення росії в Україну спонукали його засновників відчинити двері Anelya, щоб популяризувати українську кухню на світовому рівні.
Про подорож до України та місію — представляти її культуру — далі в інтерв’ю L’Officiel Online із шеф-кухарем Джонні Кларком.
Джонні Кларк і Беверлі Кім
Чому ви обрали професію в кулінарній сфері?
Я потрапив у цю професію, коли мені було 15 років. Почав мити посуд у місцевому ресторані, щоб мати змогу купити нові скейтборди й спорядження. 30 років потому — і ось я досі тут.
Як ви запам’ятали свою бабусю Анелю? Чи хотіла вона повернутися в Україну, на батьківщину?
Мабуть, моя бабуся — найсильніша людина, яку я будь-коли знав. Вона пішла з життя, коли мені було 27 років, тож я дуже добре її запам’ятав. Я виріс у південно-західній частині Огайо й до свого 20-річчя не зустрічав жодного українця. Вона завжди казала, що ми українці, навіть у той час, коли більшість американців не мала жодного уявлення, де й що це.
Бувши родом із Харкова, бабуся та її сім’я зіштовхнулися з великою жорстокістю з боку радянської влади. Через це вона була занадто налякана, щоб коли-небудь повернутися в Україну. Хоч бабуся казала, що хоче приїхати туди, її травма була занадто глибокою.
Анеля, бабуся Джонні Кларка
Чи часто ваша бабуся готувала українські страви? Які ви любили найбільше?
Коли ми зростали, в нас було обмежене меню українських страв із двох причин. Моя бабуся виросла під час Голодомору й не мала доступу до багатьох продуктів. Тож кулінарний репертуар був невеликим. Інша причина — це те, що моя юність проходила у 80-90-ті роки. У той час навіть свіжий буряк було нелегко знайти.
Проте я мав улюблені страви. Завжди любив борщ і до цього дня не можу довго прожити без нього. Також я любив бабусині смажені пиріжки.
Що спонукало вас відкрити ресторан української кухні?
Це дуже глибока тема. Я вирішив відкрити ресторан української кухні, тому що бажаю, щоб про неї дізналися в усьому світі. Хочу, аби її визнавали шанованою кухнею.
Також я вважаю, що їжа має велику силу. Чим більше людей знають історію кухні, тим легше їм зрозуміти культуру певного народу. Крім того, агресори завжди намагаються стерти чиюсь ідентичність, знищуючи унікальну кухню або привласнюючи її собі. Тому я хочу зробити свій внесок, щоб українська кухня закріпилася в колективній свідомості якомога більшої кількості людей. Інша моя ціль — висвітлити історію мої бабусі. Вона має бути почута та увічнена, адже репрезентує історії мільйонів інших українців протягом століть.
Всередині чиказького ресторану Anelya
Торік ви побували в Україні. Що ви відчули, коли приїхали?
Моя подорож була надзвичайно емоційною. Мене запросили бути спікером на Creative Chefs Summit (подія для шеф-кухарів і рестораторів. — Прим. ред.) у Києві. Звідти я поїхав до Харкова. Там відчув дещо дивне. Наче я вже був тут раніше, хоч це мій перший візит. Було таке почуття, ніби розв’язав якісь проблеми, які накопичувалися упродовж багатьох років. Я до того ж провів трохи часу у Львові, прекрасному європейському місті.
Може, це упереджено, але полюбив Харків. Почувався там, як у домі своїх предків.
Розкажіть про команду Anelya, зокрема її українських членів.
Наша команда складається з американців, українців та іспаномовних членів. Ми всі об’єднані однією метою. Команда Anelya репрезентує життя великих американських міст. Тут люди з усього світу знайомляться з культурами одне одного.
Всередині чиказького ресторану Anelya
Що для вас означає включення ресторану до гіда Michelin?
Включення до гіда Michelin для мене дуже важливе. Водночас я не люблю збирати трофеї й виставляти їх напоказ. Але це визнання не для мене, а для справи представлення української кухні та культури на світовому рівні.
Чого можуть очікувати гості, які завітали в Anelya?
Відвідувачі можуть розраховувати на гастрономічний досвід, який ґрунтується на традиціях, але має сучасне прочитання. Ресторан названий на честь моєї бабусі, але я б не сказав, що це страви, які б вона готувала на своїй кухні.
Всередині чиказького ресторану Anelya
Яким ви бачите майбутнє свого ресторану?
Я не знаю, що трапиться в майбутньому. Просто хочу рухатися вперед з нашою місією. Показати світові українську кухню та якою смачною вона може бути. Водночас Anelya — не про минуле. Ми думаємо про те, як можемо представити українську культуру такою, якою вона є сьогодні. Це яскраве, креативне, вільне й інклюзивне суспільство.
Читайте також: До вішлисту: книга COOKING IN THE WILD про гастрономію в глибинах Карпат