Мурали художника Waone прикрашають будівлі по всьому світу. Роботи українського митця вирізняються яскравістю фарб, фантазійністю та пластичністю форм. Нещодавно інформаційне поле розбурхала колаборація Володимира та Дому Hermès: фрагменти робіт Манжоса лягли в основу декору вітрин магазину в Осаці. Максим Палієнко, який раніше відповідав за оформлення залів та вітрин київського ЦУМу, а нині затребуваний ритейл-дизайнер, поговорив з Володимиром для літнього номера «L'Officiel Україна», а фотограф Нік Найда зазнімкував героя його культовій паризькій літографській майстерні Idem.
Згадаймо нашу роботу для ЦУМу в межах Art seasons. То був для вас перший на той час досвід оформлення вітринами? Що запам'яталося з тієї колаборації?
Так, це був перший досвід. Я довго думав, чи погоджуватись і що з цього вийде. Потім ми знайшли оптимальний для обох сторін формат. Спочатку ідея полягала в тому, щоб я спеціально малював для вітрин, яких у ЦУМі вісім, вони однакового розміру. Це якраз один великий мурал, розбитий на фрагменти. Тоді я не уявляв, що можу робити щось, крім муралів та картин. Але я пересилив себе і пішов на цей експеримент і зрештою залишився задоволений. Відкрилися нові горизонти.
Робота з Hermès – це також перший досвід співпраці з таким видатним брендом. Хоча й раніше були комерційні замовлення від Французької залізниці, мерії Версаля, але це було пов’язано з муралами.
Як ви познайомилися з представниками Дому Hermes?
Все почалося з того, що у квітні 2021 року я підписав контракт із галереєю Sapar Contemporary у НьюЙорку. Деякі художники, які співпрацюють із нею, вже створювали вітрини для Hermès у Шанхаї та інших містах, і галеристка запропонувала показати мої роботи представникам Дому. Упродовж року вона знайомила їх із ними, розповідала про мене, показувала вітрини ЦУМу. Пізніше я малював мурал у Парижі, у 13-му районі біля Place d’Italie, і Денис Шмітц (Windows Creation & Art Buying Manager у Hermès) теж був у столиці. Він багато їздить світом і контролює оновлення вітрин. Так ми зустрілися на локації, де він малював, познайомилися, поспілкувалися. Через тиждень Денис надіслав мені конкретну пропозицію: робити вітрини у бутику в аеропорту Шарль де Голль. Але ми в результаті зробили вітрини в Осаці.
Хто вигадав загальний концепт вітрин для Hermès? Кому належали ідеї?
З часом виявилося, що вітрини в аеропорту ми не робимо: це було пов'язано з тим, що я готувався до важливої виставки і просто не мав часу. Такі речі зазвичай плануються заздалегідь – мінімум за рік.
Тому наша колаборація з Hermès була під питанням, оскільки вони також прив'язані до сезонних оновлень вітрин. Навіть моя галеристка почала перейматися. Згодом мені написала комунікаційна менеджерка Наталі Шу з Hermès Travel Retail Asia: «Привіт із Гонконгу! У нас є бутик у Японії, в аеропорту Кансай. Ми хотіли б створити з вами вітрини в такі дати». До листа вона прикріпила мудборд, бриф, креслення вітрин, список матеріалів, які вони хотіли б бачити. Вони побажали, щоб це були 3D-об'єкти.
Хто вибирав персонажів ваших робіт для вітрин?
Виходячи зі свого досвіду, я озвучив метод, за яким ми можемо працювати. Щоб не малювати з нуля, нічого не вигадувати, не витрачати час та сили, я роблю добірку персонажів із різних робіт і на цій базі ми рухаємося далі. Так із 50 об'єктів ми вибрали 10, потім я компонував їх у сюжети, щось допрацьовував, переробляв. В основу вітрин також лягли образи з моєї картини, яка сьогодні представлена в паризькій галереї Idem Paris і незабаром буде продаватися на аукціоні Christie's.
Яка стартова ціна?
Гадаю, 24 тисячі євро.
Бажаю успіхів та перебити ціну Марчука. (Сміється.) До речі, чи доводилося йти на компроміси з Hermes? Чи ви мали свободу дій?
Оскільки все відбувалося в межах моєї творчості, то всі незначні виправлення, побажання були для мене досить комфортними. Ми додавали елементи японської культури.
Як технічно будувалася робота?
Все друкували на 3D-принтері в Японії, відливали, готували та надсилали онлайн проміжні результати, запитували мою думку. Хочу зауважити, що від мене жодного разу не було правок. Все виконувалося чітко та професійно, ніби я фізично був там і особисто все контролював.
Яке враження склалося від роботи зі Сходом? Справа тонка?
Не було якихось разючих відмінностей – все налагоджено та системно. Останнє слово залишалося за Денисом.
Чи продовжиться ваша співпраця?
Конкретних пропозицій поки що не було, але ми зустрічалися за два дні до відкриття на ланч, розглядали фото, обговорювали проєкт. Побачимо, як все це піде, і далі повернемося до обговорення.
В Україні було багато репостів та позитивних відгуків про цю колаборацію. Чи очікували ви на таку реакцію?
Я був шокований. Новина облетіла майже всі медіа, телебачення. Я написав Денису, що ми буквально викликали фурор, надіслав йому скрини з публікаціями. «Це визанння на Батьківщині, що для художника є найскладнішим», – відповів мені тоді Денис.
Чи плануєте виставки у найближчому майбутньому?
Ми подали заявку на проведення виставки в Осаці, я чекаю на рішення. Можливо, намалюю мурал у Японії, якщо все складеться.
Як ви диверсифікуєте свою творчість? Яких нових форм вона набуває?
Я продовжу малювати мурали, але у якихось виняткових випадках. Картини – моя основна робота. Пишу їх для приватних колекціонерів. Я створюю скульптури просто для душі. Метал, кераміка – це складний процес як у створенні, так і дистрибуції.
Як вам Париж?
Як другий дім. Я люблю творити віч-на-віч із собою, але працюю в майстерні старовинної друкарні, де понад століття створювали свої відбитки найвидатніші художники XX століття. І там я зустрічаю своїх сучасників, в тому числі Девіда Лінча, Пірса Броснана, який теж захоплений живописом. Я зберігаю там свої роботи, які нещодавно були представлені на паризькій виставці.
Паризькі нетуристичні місця дуже надихають, навіть якщо постійно йде дощ. Мені подобаються Арени Лютеції, збудовані ще римлянами. Я люблю посидіти там, подивитися на схили виноградників, пограти в петанк. Люблю Дім-музей скульптора Антуана Бурделя.|
