Чи існує краса там, де немає себе? Колонка Олега Рижова для колекційного числа L’Officiel Ukraine ART

Колумністи
06.06.2024
ТЕКСТ: Олег Рижов
ПОДІЛИТИСЯ
Скажіть, як часто ви думаєте про красу? Коли востаннє замислювались над цим поняттям? Намагались усвідомити її у мазках картини чи формах видатної споруди? Вловити гармонію у музиці, рядках вірша? У рисах коханої людини або випадкового перехожого.
ПОДІЛИТИСЯ

Провідний мислитель та духовний лідер ХХ століття Джидду Крішнамурті вважав красу одним із невіддільних елементів революції свідомості та переродження людства. Інструментом вселенської любові, що має унікальну здатність розсіювати будь-яке его тих, хто контактує з нею. Однак чим вона є насправді? Чи існує як окрема сутність, чи залежить тільки від нас із вами? Що, коли це взагалі інший вимір, який проривається у земну реальність, невимушено диктуючи тут свої особливі закони та принципи?

Може, краса – це досвід? Адже досліджуючи природу речей і явищ, ми намагаємось у такий спосіб зрозуміти та описати закони, за якими вони створені. Пояснити життя, шукаючи гармонію та взаємозв’язок у всьому навкруги. Звісно, найвищий канон при цьому залишається недосяжним. Поступово налагоджуючи зв’язок із задумом вищого творення, ми знаходимо пояснення і проникаємо на все вищі й вищі щаблі розуміння. Проте процес цей нескінченний, як і саме мислення.

Інші вчення стверджують, що краса не потребує мислення. А просвітлення і злиття з універсумом– це означає «перестати бути». Відкинути умовності, переконання, страхи та обмеження. Зупинити потік все нових і нових запитань, натомість отримавши всі без винятку відповіді. Бо кожен із нас – творець і кожен – світ.

Чи означає це, що все починається з краси і все повертається до неї ж? Це тому нам так подобається мистецтво у всіх його проявах? Бо воно хоча б частково відображає ту материнську реальність, що захоплює нас сильніше, ніж нова іграшка дитину. А талант живописця, як стверджують знані філософи та теоретики, власне, і є умінням цю реальність транслювати? Донести широкому загалу те неймовірне, що можна побачити і відчути. Але неможливо пояснити. От і залишається творити магію, відтворюючи це все на полотні, у мармурі, бетоні, словах, формі та звуках.

Тоді, може, краса – це релігія? Інструмент розуміння і дослідження Творця та його задуму. Намагання канонізувати і пояснити, як щось настільки виразно-об’ємне і неземне перетворюється на зрозуміліші для нас форми та контексти.

Але чи вірний це шлях? Чи часом не милиці, що заважають повноцінному руху? Колись для усвідомлення краси вам був потрібніший інтелект, а не емпатія. Без особливих знань не зчитувались усі ті коди та послання, заховані для захисту від широкого загалу або ж цензури. Та хіба мусимо ховатися зараз, у часи майже повної вседозволеності? Священна інквізиція давно у минулому, і за прагнення краси ви точно не горітимете на повільному вогні. Хіба що розпалите його у глибинах власної свідомості.

Характерний почерк, індивідуальний код, алегорії. Ці речі, без сумніву, допоможуть швидше і якісніше знайти тих, хто зрозуміє і підтримає ваші цінності та погляди. Але чи у цьому мета краси? Чи потребує вона додаткових пояснень? Можливо, вона просто являє себе, а всі ці додаткові слова та твердження ми творимо самі? Бо нам неймовірно страшно від тієї невідомості. Страшно і красиво водночас.

Мені здається, що краса не оперує поняттями часу чи розуму. Їй плювати на інтелект та пиху. Їй потрібні очі, вуха, доторки та свідомість, які розчинятимуться у ній. Розчинятимуться у просторі, де немає років чи секунд. Не просто ж так вони безслідно зникають у мить контакту з чимось неймовірно красивим. І тут головне – бачити та дозволяти собі бачити. Звільнитися від кайданів упереджень, відчайдушно стрибнувши у вир, що постійно змінює і нас, і все навколо. Зробити те, що вміли від народження. Тільки от чомусь забули про це.

То виходить, що краса – це функція? Невіддільний компонент свідомості, ще один орган чуття та взаємодії з реальністю? Найважливіший та найскладніший орган. Система вищого рівня, що керує і тілом, і свідомістю. Яка дає нам змогу знову бути єдиним цілим із тим, що нас породило. Тим, що не потребує імен, порядку, структур і систем. Просто промовляючи пошепки: «Красиво, чи не так?».|

ПОДІЛИТИСЯ
На сайті доступні аудіозаписи статей, підкасти і рекомендації стилістів в аудіо-форматі. Такі матеріали відмічені відповідним знаком(зліва).