Українське видавництво Projector Publishing представило друге видання з серії «Історії українських митців». Нова книга розповідає про життя та творчість Ніла Хасевича — художника, графіка та головного дизайнера УПА. Видання переосмислює важливу постать в українській історії крізь його діяльність, кола, до яких входив Хасевич, та суспільно-історичний контекст, у якому тоді жила Україна.
Видання «Історії українських митців. Ніл Хасевич» побудоване як пригодницька сага, у якій авторка Марчела Можина епізод за епізодом відтворює життя митця. Постать Ніла Хасевича, поки що маловідома для широко загалу, варта того, аби дізнатися більше. Книга містить раніше неопубліковані роботи та фотографії, а також есе, що занурять в український та світовий контекст середини ХХ століття: політичну боротьбу, мистецькі об’єднання, еміграцію.
«Під час написання книги я постійно запитувала у себе, звідки у нього стільки внутрішньої сили та стійкості. У нечисленних спогадах друзі змальовують його як людину «спокійної, делікатної натури», «чутливої вдачі». «Невеликого зросту, каліка»… Не такі риси ми зазвичай асоціюємо з образом воїна, який не здався до останнього подиху. Ніл Хасевич був яскравим прикладом людини «не народженої для війни». Проте саме він десять років у нелюдських умовах створював графіку для боротьби проти двох найсильніших ворогів — фашистської Німеччини та Радянського Союзу. У чому ж було джерело його сили?» — розповідає редакції авторка книги Марчела Можина.
Нижче L’Officiel Online публікує ексклюзивний уривок «Частина, у якій Ніл Хасевич захоплюється технікою деревориту» з нової книги Projector Publishing, вже доступної для передзамовлення.
«Ніл Хасевич, з головою занурений у навчання у Варшавській академії мистецтв, знаходить також час на вивчення та вдосконалення художньої майстерності поза її стінами. Близьким товаришем і соратником Хасевича був ще один «син Волинської землі», уродженець міста Рівне — В'ячеслав Васьківський, другий з дуету вищезгаданих «Мрійників».
«Васьківський і Хасевич часто обмінюються думками про нові досвіди і разом розглядаються у варшавському довкіллі, де і від кого можна би здобути нові відомості і більше технічне вміння. Хасевич також зосередився головно на деревориті (т. зв. шторцовий)*. В тих розшукуваннях оба мистці десь винайшли старого дереворитника, який ще перед винаходом цинкографічної техніки приготовляв дереворитні бльоки для репродукції в журналах і в книжках… Оба наші мистці часто відвідували того старого дереворитника, терпеливо вивчали все, що він зміг їм передати, і набуте вміння почали застосовувати в своїх працях. Та додаткова наука тривала довгими місяцями. Хасевич саме тоді вдосконалив свій дереворит, якого техніку застосовував до своїх знаменитих екслібрисів…», — розповідає Петро Андрусів.
І хочеться додати, що не лише до своїх знаменитих екслібрисів. Саме в цій техніці Хасевич виготовляв листівки та бофони УПА*.
Дереворит — одна з найдавніших технік, історія виникнення якої сягає VI століття нашої ери. Перші тексти, видруковані з дерев'яних дощок, виявили в країнах Далекого Сходу. В Європі перші дереворити з'являються в XIV — на початку XV століть. У XVI столітті дереворити вже стали робити в Україні.
З часом нові техніки витіснили дереворит, мода на який повернулася на початку ХХ століття, коли українські мистці захопилися дослідженням української старовини. Василь Кричевський, Георгій Нарбут, Павло Ковжун та інші вбачали відродження українського мистецтва в поєднанні новітніх натоді течій з давньою українською графікою. Їхні шукання та досягнення породжують нову хвилю мистців деревориту, найкращими серед яких стали вже знайомий вам Яків Гніздовський та, звісно, наш герой — Ніл Хасевич.
Як створюють дереворит? На відшліфовану дошку дзеркально наносять малюнок (дзеркальність особливо важлива, якщо дереворит містить текст). Далі лінії малюнка обрізають ножем чи долотом, там, де має бути тло, деревину вибирають. Потім на цю дошку (дереворитне кліше) наносять фарбу і роблять відбитки на папері. Виготовлення деревориту — це дуже складний процес високого друку, що, крім майстерності, потребує терпіння і точності. Проте час і зусилля винагороджуються: на таку дошку можна наносити фарбу багаторазово та робити необмежену кількість відбитків.
Таким чином, техніка деревориту дозволяла підпільним друкарням УПА виготовляти численні копії зображень і текстів. Знання, передані старим польським майстром молодому студентові Хасевичу, стануть у майбутньому важливою зброєю в складних умовах підпільної боротьби.»
