До 31 серпня в лондонській галереї Тейт-Модерн проходитиме виставка «Лі Бауері!», присвячена британському митцю, музиканту, дизайнеру Лі Бауері. Він став відомим завдяки уособленню мистецтва самовираження, кидаючи виклик уявленням про гендер, естетику й красу та використовуючи для цього ексцентричні образи, макіяж і власне тіло. Радикальна творчість Лі Бауері, провідної фігури яскравої клубної лондонської сцени 80-90-х років, залишила значний слід, зокрема в доробку Александра Макквіна, Джона Гальяно та Леді Гаги.
Що треба знати про митця і його спадщину — розповідає L’Officiel Online.
Виходець із передмістя Мельбурна
Лі Бауері народився в 1961 році в Саншайні, передмісті австралійського Мельбурна, в сім’ї співробітників «Армії Спасіння». Зацікавившись в юності модою, він вступив у Мельбурнський королівський технологічний інститут. Захоплення панківською сценою та музикою нью-вейв згодом привело його в Лондон. У свої перші місяці перебування у Великій Британії він записав власні новорічні обіцянки, що включали такі пункти: «дізнатися якомога більше», «зарекомендувати себе у світі мистецтва, моди чи літератури», «носити макіяж щодня».
Ексцентрична модна ікона
Постать Лі Бауері невіддільна від моди. У 80-х роках він почав розробляти одяг, костюми для друзів, зокрема для компанії шотландського хореографа Майкла Кларка, і, звісно, самого себе. Його творіння з’являлися на сторінках журналів i-D, The Face й Blitz, а подіумом для них слугувала лондонська клубна сцена, оскільки дизайнер відкинув шлях масової продукції.
«Мені подобається, щоб [образи] були такими сильними, якими вони є, особливо зараз, коли всі стали такими консервативними та суворими», — говорив Лі Бауері, що вдавався у своїх роботах до гумору. «Я не хочу, щоб речі, які я роблю, були просто яскравими, як це робилося раніше. У них має бути ця гострота, розумієте, тому що якщо я сміюся над тим, як я одягаюся... Як можуть це критикувати люди? Якщо це жарт наді мною, і я це знаю?».
Лі Бауері змінював свій кітчевий образ щотижня. Він модифікував силует свого тіла з клейкою стрічкою, що створювала видимість грудей; зробив пірсинг щік, носив головні убори, котрі нагадували шипи, перуки, високі підбори; покривав своє тіло блискітками, розмазував клей і фарбу на лисій голові; з допомогою макіяжу творив імітацію бородавок.
Радикальні фешн-експерименти Лі Бауері стали натхненням для Александра Макквіна, Ріка Оуенса, Річарда Квінна, Мартіна Маржели, Джона Гальяно, Вів’єн Ветсвуд і Леді Гаги.
Alexander McQueen осінь-зима 2009/2010
«Я вважаю, що мода (де всі дівчата мають чисту шкіру, блакитні очі, світле завите волосся й десятий розмір фігури, а всі чоловіки мають чисту шкіру, вуса, коротке завите волосся й мужню статуру та зовнішній вигляд) — це ВІДСТІЙ», — писав Лі Бауері. «Я вважаю, що передусім важлива індивідуальність, і що не повинно бути головних правил для зовнішнього вигляду та поведінки. Тому я хочу виглядати якнайкраще, використовуючи свої засоби індивідуальності й виразності».
Клуб «Табу»
Клуби були місцем сили для Лі Бауері, там митець парадував свої образи. У 1985 році він став обличчям одного з них під назвою «Табу» — місця, де водночас не було жодних табу. Етос нічного закладу звучав так: «Одягайся так, ніби від цього залежить твоє життя, або не турбуйся». На вході до обличчя гостей приставляли дзеркало й запитували: «Ви б пустили себе?».
Британська журналістка Алікс Шаркі описувала клуб як «найбрудніший, найкемповіший і найстервозніший лондонський клуб сучасності». Там можна було зустріти Джона Гальяно, Sade й Боя Джорджа.
Перформанси
Крізь свій шлях Лі Бауері поставав як дизайнер, учасник гурту Minty, модель художника Люсьєна Фрейда, що також створив портрет Єлизавети II, а також як перформер. У 1988 році він тиждень позував перед дзеркалом у лондонській галереї Anthony d'Offay, роблячи це щодня протягом двох годин в новому образі. Тіло Лі Бауері виступало артоб’єктом під час акту споглядання.
Того ж року митцю та дизайнеру діагностували ВІЛ, про що він розповів лише небагатьом. Останні мали пояснювати його відсутність тим, що Лі Бауері нібито поїхав у Папуа Нову Гвінею. «Коли він з’являється у своєму образі, все зупинялося», — говорила для The New Times про Лі Бауері імпресаріо Сюзанна Барч. «Ви просто хотіли бачити його знову та знову. Його харизма, навіть коли ви не могли бачити його обличчя, просочувалася крізь усі роботи, які він робив».
Читайте також: Маловідомий жіночий бік сюрреалізму: 6 визначних художниць, чиї роботи варто побачити