Ворожіння стало не тільки невіддільною частиною життя традиційного українського суспільства, а й слугувало натхненням для багатьох живописців. Митці поєднали в одну естетичну форму традиції, атмосферу святкувань та винятковий колорит буття українського народу. Найвизначнішими точками у часі для ворожінь є великі християнські свята, як-от День святого Андрія, Різдво, та язичницькі – Івана Купала.
Микола Пимоненко «Балабушки», 1893 рік
Традиційним для українців було ворожіння на Андрієву ніч, тобто з 29 на 30 листопада (за старим стилем з 12 на 13 грудня). Вважалося, що саме тоді ворожіння на долю, на майбутнє весілля буде найбільш точне. На картині українського живописця Миколи Пимоненка «Балабушки» зображена сцена ворожіння з собакою. Найчастіше на балабушках ворожили за місяць до Нового року – на святого Андрія.
Для передбачення долі молодиці пекли невеличкі солодкі пампушки – балабушки. Воду для тіста дівчата мали носити не у відрі чи горщику, а у роті. Після того, як пампушки були готовими, запускався вуличний пес: чию балабушку першою з’їсть собака, та й заміж першою піде, чию залишить – тій ще рік дівувати. Тому смаколики робили різної форми або обв'язували різнокольоровими нитками, щоб розрізнити, де чия.
Картина зображує унікальний побут, передає атмосферу таємничості та динамічності. Пес вхопив вже першу балабушку, і одна з дівчат радісно плескає в долоні, поки інші напружено чекають на подальший вибір собаки. На Гуцульщині головним передвісником даного обряду був кіт, якого годували варениками.
Микола Пимоненко «Різдвяні ворожіння», 1888 рік
Картина «Різдвяні ворожіння» Миколи Пимоненка зображує ще один популярний метод ворожіння – з воском. Молодиці розтоплювали віск, виливали його у воду, а потім діставали застиглу грудку аморфної форми. Надалі, підсвічуючи вогнем, вдивлялися в химерні тіні від неї на стіни, гадаючи, на що схожі ці контури, і що вони віщують.
Врешті відображення аморфних фігур можуть нагадувати певні образи. Розкрита квітка символізувала гармонію життя та навколишнього світу, бутон вказував на те, що необхідно пропрацювати певні особистісні аспекти. Серце символізувало кохання, а дитина скору вагітність. Звісно, розуміння образів досить суб’єктивне, але необхідно дослухатися інтуїції.
Іван Соколов «Ворожіння на вінках»
Ніч на свято Івана Купала здавна вважалася магічною, сьогодні ж воно є прикладом симбіозу язичницьких та християнських традицій. Святкування приходилося на день літнього сонцестояння, важливою складовою якого було дівоче ворожіння на вінках.
Полотно «Ворожіння на вінках» українського художника Івана Соколова передає атмосферу та чарівний колорит цих обрядодій. Напередодні Івана Купала дівчата плетуть вінки з лісових і польових квітів, різнотрав’я мало налічувати 12 видів. Ввечері, на заході сонця, загадавши бажання, вінок зі свічкою опускався у водойму. Якщо вінок поплив далеко – бажання збудеться, якщо ж він через нетривалий час пристав до берега недалеко від місця, де його опустили у воду – бажання не збудеться.
На Полтавщині вінок, пущений на воду, переймався нареченим дівчини, що має намір одружитися з нею. Молодиця мала заздалегідь залишити певну прикмету на ньому, за якою обранець зрозумів би, що це саме той вінок.
Генріх Семирадський «Ніч на Івана Купала», 1880 рік
Картини Генріха Семирадського та Івана Соколова «Ніч на Івана Купала» зображують обов’язкову складову святкування Івана Купала – стрибання через ватру. Крім забави, це було магічним ритуалом очищення. Також вважалося, що якщо закохані зможуть перестрибнути багаття, не роз'єднавши рук, їхня любов триватиме все життя. Саме стихія вогню відлякувала злих духів, які, за повір’ями, виходили з потойбічного світу на Івана Купала.
Фото з фонду Музею Івана Гончара; «Русалки у човні», автор Погорілий Федір