Вже півроку мережа салонів BACKSTAGE BEAUTY & REFRESH співпрацює з благодійним фондом "ЗЕМЛЯЧКИ", який допомагає тим, хто нас захищає на передовій. Фонд забезпечує всім необхідним наших військових, щоб вони могли захищати нашу країну від ворога не голими руками та спільними зусиллями наближати нашу перемогу ще скоріше.
За цей час разом з мережею салонів BACKSTAGE благодійному фонду "ЗЕМЛЯЧКИ" вдалось придбати і дрони-мавіки, декілька тепловізорів, і прилади нічного бачення, а також необхідні гігієнічні набори для військових, які знаходяться на передовій.
Щомісячно мережа салонів краси BACKSTAGE BEAUTY & REFRESH перечисляє 100 тисяч гривень на потреби від військових особисто, щоб скоріше закривати таки запити, де ідуть запеклі бої.
Наступна крупна ціль збору у фонда - купівля авто на передову для наших військових. Мета - 350 тисяч гривень. Наразі фонду вистачає 250 тисяч, щоб закрити збір в придбати авто. Об‘єднавшись всі разом ми зможемо закрити цю ціль і допомогти нашим ЗСУ.
У День Святого Валентина, хочеться подарувати більше тепла та любові нашим захисникам і захисницям, дати їм можливість відчути таке необхідне і важливе тепло у безкінечному лютому. Ми можемо це зробити завдяки щоденним донатам і можливості сказати більше теплих слів до них. А що може бути ще голосніше і дієвіше слів ніж спільні донати для допомоги ЗСУ?
Ви можете перейти за посиланням і задонатити у Фонд "ЗЕМЛЯЧКИ" на банку, яка відкрита спільно з мережею салонів BACKSTAGE на потреби військовим.
Сьогодні, 14 лютого, BACKSTAGE розповідає історії трьох пар, образи для яких створювалися в мережі салонів краси.
Анастасія й Олександр
Анастасія з Олександром познайомились в січні 2022 року в інтернеті, що дуже популярне місце для знайомства в теперішній час. Анастасія написала йому перша і він одразу відповів, далі вже почали спілкуватись.
Настя розповідає про перші свої думки тоді: “Я його спитала: “А де ти працюєш?”, а сама подумки подумала “Боже, хоч би він був військовий”. І Саша кидає мені фото у військовій формі і я думаю ну все, це мабуть точно доля".
“Ми переписувались і він одразу запропонував зустрітись. Наступного дня я поїхала в Київ, прочекала його тоді в Києві 4 години на холоді, він нарешті прибіг і якось далі так одразу у нас все закрутилось, що я подумала може це і справді моя доля. І так у нас і почалась наша історія.
Ми обидва служимо у Національній Гвардії України. Я вступила до її лав у 2019 році, коли ще не була знайома зі своїм майбутнім чоловіком, а Олександр служить ще з 2014 року. Я служу у бойовій бригаді, яка безпосередньо виїжджає в зону ООС.
Раніше я працювала медиком, асистентом стоматолога. А чоловік в принципі все життя військовий.
Армія мені завжди подобалась, якщо говорити про мене, то мені завжди хотілось зв'язати своє життя з армією і стати військовою, але я все не наважувалась.
А пізніше, взимку в 2019 році, мені пише мій друг, що їх підрозділу потрібен медик але попереджає, що в них саме бойовий підрозділ і питає, чи я до цього готова. Бо я маю розуміти, що це вічні полігони, вічні ротації…
А я йому одразу відповідаю: “так, я готова”. Я відповіла без сумнівів, без паузи на роздуми, просто погодилась і от мене і взяли туди.
Я хотіла піти в армію взагалі через те, що у мене був брат там у 2014 році на сході України і коли почалась війна, я була волонтером. Мене дуже це хвилювало і я допомагала всім чим могла військовим, Але я хотіла ще допомагати і як медик там, бо їх завжди не вистачає під час війни. Тому я пішла тоді в армію і в свої 19 років вперше поїхала на схід.
До цього ніякої військової підготовки у мене не було. Коли я пішла на службу, то мене відправили на 3,5 місяці на КМБ канадське - це такий курс молодого бійця, як його називають. І там вже я по-справжньому відчула, що таке армія, що таке фізична, вогнева та тактична підготовка і саме військова медицина.
От тоді я це все проходила на собі. І у чоловіка так само було ще спочатку його служби у 2014 році. Чоловік у мене захищав країну на півдні, а я була на той момент на сході України. Він повернувся вже в Київ в серпні 2022 року, а я повернулась пізніше зі Сходу - у листопаді.
Я приїхала до Києва з Бахмуту тоді і мені подруга подарувала сертифікат на фотосесію. І я запропонувала Олександру піти на фотосесію разом, зробити лав сторі.
17 листопада Саша був також тут у військовій частині, в Гостомелі, де ми служимо. І ми пішли в цей день разом на ту фотосесію для двох, де він і зробив мені пропозицію вийти за нього заміж. Ми одружились 27 грудня 2022 року.
Не дивлячись на те, що ми обидва у Національній Гвардії, на складнощі, з якими ми стикаємось, у нас чудові стосунки і між нами все добре як між чоловіком і жінкою. Ми дуже добре ладимо і один одного розуміємо, бо ми в одній сфері та в нас однакова професія.
Ми вдвох працюємо і знаємо, що ми робимо і для чого ми це робимо. Тому якихось непорозумінь у нас немає.
Так, інколи важко, звичайно, через відстань. Найбільше ми з ним не бачились 4,5 місяці, а потім вже по три місяці. Коли ми довго не бачимося, то сумно стає, але нічого…Я вірю і впевнена,що потім ми все надолужимо і наздожинемо з коханим.
Софія та Володимир
"Познайомились ми з майбутнім чоловіком в зоні ООС, ми служили в одному підрозділі. Спершу один до одного ніяких знаків уваги не приділяли, але пізніше трапилась така ситуація: до повномасштабного вторгнення ми були в зоні ООС і в неділю якраз був запланований футбол в селі, де ми були.
Ми вирішили поїхати і пограти, а Вова грав у футбол і поранив палець. Я тоді підбігла до нього, почала переживати і запитувати: “Як ти, що ти, може лікаря?” Він сказав: “Ні-ні, не треба”.
Але він помітив, як я проявила до нього знак уваги і як хвилювалась за нього. Їх команда виграла тоді у футбол, до речі. Бо він дуже гарно грає, був футболістом до військової служби.
І вже після цієї зустрічі на футболі, він почав писати мені, проявляти вже знаки уваги до мене, робити компліменти, зустрічі назначати…так ми і почали більше переписуватись, і вже зустрічатись. Як зараз пам'ятаю, що це почалось з 14 вересня.
День, коли Вова зробив мені пропозицію пам‘ятаю дуже добре, як кожна дівчина, мабуть.
Я лежала в лікарні в той день, а Вова приїхав до мене, я вийшла на вулицю і там вже і була 101 троянда, обручка. Я просто сиділа на лавочці, Вова став на одне коліно і сказав: «пані старший лейтенант, Теглівець Софія Володимирівна, ви станете моєю дружиною?».
Я крізь сльози сказала «ТАК». Почали міряти обручку, а вона на 2 розміри велике мені, прийшлось йти міняти на інше.
Отже розписались ми 24 грудня 2022 року тут в тилу, у Київській області. Чоловік вже майже як 2 роки служить у лавах ЗСУ, Вова підписав контракт на 3 роки, тому ще залишилось менше року йому. До цього він займався футболом як раз, але отримав невелику травму і не міг більше грати.
У 2017 році я підписала контракт із ЗСУ за згодою батьків, приїхала на навчання та провчилась там чотири місяці, а потім по розподілу потрапила в бойову механізовану бригаду і прослужила там місяць.
Після цього я зібрала документи і поступила в Національну Академію Сухопутних військ ім. П.С. Гетьмана у Львові. Провчилась там 4 роки на офіцера, отримала вищу освіту і по розподілу потрапила вже в бойову артилерійську бригаду.
Я служу з 18 років вже, зараз мені 24, тому я більше не працювала ніде, тільки у військовій сфері. Свої золоті роки я провела у ЗСУ, можна так сказати.
Повернулись ми додому по ротації у жовтні 2022 року і зараз ми знаходимось в районі зосередження, в районі очікування.
А на початку вересня 2022 року я дізналась, що у нас буде дитина. Спершу я не розуміла що це таке і чому мене знобить, тошнить і вирішила зробити тест, а він позитивний.
Ми тоді з Вовою були кожен на своєму розташуванні, я приїхала до нього разом з машиною, що привозила продукти тоді їм, протягую його коробочку з подарунком, Apple Watch. Коли він відкрив, з коробки випав тест і Вона онімів, не знав навіть що сказати, дивиться на мене, потім підняв мене, поцілував, радів, але спочатку був ступор, так. Він думав, що мені просто погано і я захворіла, а насправді я була вагітною. Вова був приємно вражений, здивований і радий одночасно, як і я.
Тож тепер ми станемо батьками з Вовою маленької двійні, отак".
Ірина та Павло
"Познайомились ми банально в Інстаграм, коли я шукала оператора, а я була на той момент фотографом. Так ми і почали переписуватись, спочатку все почалось із спільної роботи разом, а потім вже у нас закрутились і романтичні відносини.
Коли ми приходили працювати кожен раз думали, що ми давно одружені вже насправді.
Павло зробив мені пропозицію на нашій першій виставці, яку ми зробили в Музеї Історії Києва. Чоловік підібрав обручку під кольори моєї улюбленої картини - це було дуже так символічно і гарно. Це сталось майже 2 роки тому.
До лав ЗСУ ми пішли як? Спочатку ми їздили з культурним дисантом - це об'єднання відомих українських митців, які займаються морально-психологічною підтримкою бійців на передовій. Тому ми почали їздити з ними як волонтери з середини весни, а оформили нас безпосередньо саме до ЗСУ вже восени.
У ЗСУ ми займаємось своєю діяльністю, тою, що ми займались до війни, тобто ми в арт сфері: фотографуємо, знімаємо і зараз створюємо музей нашої 59-ї бригади, я складі якої ми знаходимось. Тому саме діяльність ми свою повністю не змінили.
Ми паралельно проводимо вистави по великим містам усього світу і передаємо кошти до благодійних фондів на різні потреби під час війни. Тобто поки ми їздимо, наші картини подорожують по всьому світу, але і ми допомагаємо збирати на евакуаційні машини для бригаді і не тільки.
Як ми одружились, це була цікава історія насправді. Одружились ми влітку 2022 року й одразу на наступний день поїхали в Краматорськ. Ми сміялись, що це в нас така весільна подорож вийшла. У нас там було багато дуже концертів на той період на передовій саме.
А з 27 грудня ми на фронті на Донецькому напрямку і вже скоро повертаємось до Києва разом з чоловіком.
Фотограф та концепція зйомки: Ірина Тітенко
Три пари військових: Анастасія і Олександр, Софія і Володимир, Ірина і Павло
Агенство: MELNYKOVA AGENCY