У проєкті української художниці Марії Куликовської квіти — традиційний символ зцілення, любові та пам’яті — поєднуються з образом кулі, який уособлює руйнування. Ця напружена подвійність відображає досвід війни, втрати і водночас — здатність до відновлення.
Художниця між архітектурою, тілом і простором
Марія Куликовська — українська художниця, народжена у 1988 році в Керчі, Крим. Її практика формується на перетині архітектури, скульптури, перформансу та малюнку. У своїх роботах вона часто досліджує взаємозв’язок між тілом і простором, особистою пам’яттю та колективною травмою.
Походження художниці також визначає теми її мистецтва. Її родина пережила депортації та голод, а сама художниця втратила доступ до рідного дому після окупації Криму. З початком повномасштабної війни досвід вимушеного переміщення знову став частиною її життя.
У роботах Куликовської тіло стає символом території — крихким, вразливим, але водночас здатним зберігати пам’ять.
Подорож «від смерті до життя»
Інсталяція Bullet of Flowers побудована як символічна подорож. Простір виставки проходить шлях від темряви і руйнування до відродження.
Відвідувачі рухаються крізь серію кімнат, де скульптури, звук і світло створюють досвід переходу — від смерті до життя. На підлозі розміщені уламки тіл, скульптури, а також об’єкти, що нагадують про зруйновані фігури. Це не просто образи руйнування — це матеріалізована пам’ять.
Одним із центральних елементів інсталяції є завіса з кісток і волосся, створена у співпраці художниці з її матір’ю. Вона функціонує як поріг між приватним і публічним простором, між тілом і історією.
Тіло як поле бою
Серія скульптур After Death Comes Life стала важливою частиною проєкту. У цих роботах Куликовська використовує форми людського тіла, створені з мила, епоксидної смоли та інших крихких матеріалів. Одна з робіт — фігура вагітної жінки, в яку вбудовані штучні троянди та гільзи від снарядів. Вона поєднує образ материнства з образом війни, демонструючи, як насильство проникає навіть у найбільш інтимні аспекти життя. Інша скульптура містить уламки мін та колосся пшениці. Пшениця тут виступає символом родючості, пам’яті та зв’язку з українською землею. У цих роботах тіло більше не є лише індивідуальним образом — воно стає полем бою, де зустрічаються пам’ять, історія і травма.
Ритуал пам’яті та зцілення
Особливістю проєкту є те, що частину скульптур художниця навмисно зруйнувала. Цей акт став перформансом і водночас жестом художнього спротиву. Руйнування не є кінцем — воно стає частиною процесу. Уламки скульптур залишаються у просторі виставки як свідчення насильства і водночас як нагадування про крихкість людського життя. Фотографії частин тіла художниці, залитих смолою, нагадують захисну «шкіру». Цей матеріал ніби консервує пам’ять і фіксує досвід, який неможливо стерти.
Квіти, що проростають крізь руйнування
У серії акварельних робіт художниця зображає квіти — лілії, чортополох, айстри, чорнобривці. Ці рослини створені на напівпрозорій «шкірі» з епоксидної смоли. Вони ніби проростають крізь матеріал, нагадуючи про здатність життя з’являтися навіть після руйнування. Квіти в роботах Куликовської — це не просто декоративний елемент. Вони є символом пам’яті, турботи і надії. Свідчити смерть, але рухатися до відродження
Проєкт завершується посланням до глядача: «Ви є свідками смерті, але не зупиняйтесь — рухайтеся далі, до відродження.»
Цей заклик перетворює глядача на учасника процесу. Переживання травми стає не лише актом пам’яті, але й кроком до зцілення.
У світі, де війна знову стала частиною реальності, роботи Марії Куликовської нагадують: навіть серед уламків і втрат може з’явитися нове життя.