Популярне останнім часом слово "булінг" насправді описує всім нам знайомі ситуації — з цькуванням в школі, приниженнями і агресією стикався кожен. Ми поговорили з Анастасією Мельниченко, яка очолює громадську організацію "Студена" та входить у робочу групу з протидії булінгу при МОН, про корені цієї проблеми, українські реалії та шляхи боротьби з нею.
Розкажіть для початку, що таке булінг? Коли з'явилася ця проблема?
Булінг — систематично повторюваний акт фізичного чи вербального насильства, який вчиняється людьми, які мають вищий статус над людьми з нижчим статусом, щоб затвердити свою владу.
Він має великі наслідки для людини, що його зазнає — як у дитячому віці, так і у дорослому. Дослідження показали, що діти, які зазнавати булінгу, більш схильні до розладів ментального здоров’я, таких як тривожний розлад, депресивність, суїцидальні настрої. Це не означає, що уcі, хто зазнавав булінгу мають ці проблеми, але статистично схильність у них вища.
Булінг не є якимось новітнім явищем, він існував, просто ми про нього не знали. Раніше не було таких інструментів донесення інформації, які є зараз. Але оскільки зараз стали доступними соціальні медіа, то проблема почала виходити в люди. На Заході з булінгом працюють вже давно — це можна помітити по американських фільмах, де він показаний ще в кінематографі 80-х.
В нашому суспільстві до булінгу часто ставляться як до процесу дорослішання. Як змінювати подібний підхід?
Потрібно називати речі своїми іменами. Булінг — це акт насильства. Дорослішати і пізнавати світ можна іншими методами, ніж за допомогою насильства. Те саме говоримо і про взаємодію в колективі — якщо дитині для затвердження потрібно когось принизити, то можливо потрібно показати їй інші способи бути лідером і навчити вести за собою, показати приклади. 
Які основні причини появи булінгу?
Причин дуже багато. Їх часто пояснюють еволюційно-психологічними аспектами, проте дослідження сімей булерів показують, що вищий ризик стати агресорами мають ті діти, в сім'ях яких практикується насильство. Якщо батьки для досягнення своїх цілей вдаються до побоїв чи словесного насильства чи знущань, то діти не знають інших моделей поведінки.
Варто сказати, що кореляції між соціальним статусом і булінгом немає. Проте є звязок між проявами булінгу і упередженнями та стереотипами. Чим більше їх є в суспільстві, яке оточує дитину, тим агресивніше вона поводиться щодо тих, відносно кого є упередження і стереотипи. Коли вона чує, що, наприклад, геїв потрібно винищувати, що білявки тупі, чи коли батьки кривляться при вигляді ромів, то стикаючись з подібними темами, вони починають ретранслювати ці ідеї.
Медіа часом стають елементом трансляції стереотипів. Наприклад, у 2015 році була хвиля проти вимушених переселенців, яких показували у негативному світлі. І це передавалося дітям і коли в класі з'являлася дитина переселенця, то вона могла зазнати булінгу.
Хто в Україні займається проблемою булінгу?
В Україні цим на системному рівні займається Міносвіти. Воно створило ініціативну групу, яка займається розробкою програми онлайн-курсу для вчителів, щоб пояснити що таке булінг і як йому протидіяти. Також я є головою ГО "Студена" і ми теж займаємося цим питанням. Наприклад, розробили онлайн-курс “Недискримінаційний підхід у навчанні”. Найбільший модуль там якраз про протидію булінгу. В Україні про проблему зараз багато говорять. Проте досить часто мені не подобається, що мова переважно йде про боротьбу з наслідками (наприклад, покаранням дітей/батьків/вчителів), а не передумовами. еПередумовами часто стають ті самі упередження і стереотипи, про які я говорила раніши. Якщо спробувати пояснити, що світ може бути різноманітним, вчити цьому дітей, то є шанс зменшити явище булінгу.
В Україні немає централізованого методу боротьби з булінгом. У західних країнах використовується один-два основних методи, і вчителі та адміністрація шкіл орієнтуються на них. У нас, якщо сказати вчителям боротися з булінгом, то вони розгубляться, бо не знатимуть, що робити. Існує кілька перевірених методик — але щоб їх впровадити, то треба дати інструменти вчителям, показати і пояснити, як це все має працювати.
Які методики є основними на Заході, на кого нам варто рівнятися?
Методик дуже багато, деякі визнані більш дієвими. Є, наприклад, метод Фарста, названий за іменем стокгольмського району [полягає у комплексній роботі педагогічного складу з усіма учасниками булінгу та залучення булерів до боротьби з явищем]. Ще хороші відгуки про фінський метод KiVa— він складається з двох частин: дія на випередження (за допомогою боротьби з причинами булінгу) і робота з наслідками булінгу. Ще один плюс: така методика розділена на вікові групи. 
Учасниками булінгу називають три групи: агресор, свідки і жертви. У чому полягають особливості роботи з кожною?
В дієвих методах агресорів залучають як співучасників для викорінення явища булінгу. І коли вони самі починають боротися з цим, то у них дещо змінюється сприйняття проблеми.
Свідкам пояснюють, що залишатися осторонь не можна і будучи свідком ти є учасником булінгу. Це важливо, адже чимало тих, хто зазнав цькування говорять, що для протистояння булерам потрібна у першу чергу підтримка.
Щодо жертв — мова йде про психологічну допомогу і боротьба з відчуттям ізольованості. Дитині важко бути відрізаною від колективу, тому добре, якщо у неї є з ким поділитися власними переживаннями та проблемами. Для такого дуже бажано мати Значущого дорослого, якого поважають і який не буде засуджувати і надасть у необхідний момент підтримку і об’єктивне бачення ситуації, надасть допомогу.
З якими проблемами, крім нетолерантності, потрібно ще боротися в Україні?
Найперше варто боротися з невключеністю адміністрації шкіл. Важливо, щоб у процес протидії булінгу були включені всі: педагогічний склад, адміністрація, непедагогічні працівники школи, учні. Якщо адміністрація лише вигороджує школу, а не стає на сторону дитини, то це погано. Необхідно, щоб вони включалися у проблему і можливо навіть готові були пожертвувати певною репутацією школи, але викорінити проблему. Я за те, аби добробут дитини був важливіше за репутацію школи. Люди важливіші за речі.
У школі моїх дітей була ситуація, коли дитина вдарила вчительку ножем. Школа не відгородилася від випадку, а найняли психологів і почали проводити тренінг з ненасильницької комунікації, запобігання агресії і т.д. Це дуже добре.
Які основні кроки необхідно здійснити Україні, щоб почати успішно боротися з булінгом?
Перше — це боротьба з дискримінацією і навчання дітей поваги до інакшості, уміння приймати людей, які відрізняються. Також необхідно підвищувати розуміння, що таке права людини. Українці підтримують загальну ідею прав людини, але не розуміють їх універсальності для всіх, виступаючи за обмеження прав певних груп, які їм, до прикладу, не подобаються. Далі потрібно масово навчити вчителів поняттю булінгу і як реагувати на нього. Необхідно розробити протокол реагування на ситуацію цькування для універсального підходу до вирішення проблеми.
Читайте также: Ники Минаж и Гуччи Мейн борются с буллингом в рекламе Diesel