Сюжет вистави розгортається у невеличкій перукарні прифронтового міста. Військовий Сергій зустрічає трьох жінок – Касю, Віку та Ніку, кожна з яких є метафорами певної частини суспільства.
Для Валерії Ходос, яка зіграла Касю, участь у виставі стала можливістю по-справжньому висловитися перед аудиторією. Вона згадує, що робота над роллю почалася із «застольного періоду», коли відкриваються сенси та мотивації персонажа. А зустріч з автором п’єси, Максимом Курочкіним, додала впевненості: «Я була схвильована, але він підтримав нас і був вражений кастингом. Це момент, який я ніколи не забуду».
Ця вистава для акторки — спосіб донести важливі меседжі: «Це моє висловлювання своєму народові. Вистава допомагає зрозуміти реальність ворога та показати, чому ми маємо позбутися всього російського: мови, культури, наративів».
Головний актор Дмитро Чернов розповідає, що підготовка до ролі була інтенсивною: майже 40 сторінок тексту і лише 29 днів на репетиції. При цьому саме командна робота та підтримка режисера Станіслава Мойсеєва і продюсерки Анастасії Вергелес допомогли впоратися із завданням. «Мозок періодично вибухав і палав, — згадує актор, — але наша команда — справжні «пожежники», за що я щиро вдячний».
Чернов також відзначає, що театр у час війни набув особливої значущості: глядачі приходять не просто на розвагу, а щоб пережити, осмислити й відчути реальність. Він наголошує: «Важливо говорити про війну щиро і без надмірностей. Протистояти чужим наративам — теж війна, і тут працюють зрозумілі правила: або ми, або вони».
Подібні думки підтримує акторка Наталія Ярошенко, для якої театр — це простір для зустрічі: «Цей обмін ідеями створює справжнє диво — народження вистави. Глядачу цього не зрозуміти, але для нас це магія. Весь репетиційний процес був творчим, а автор уважно прислухався та корегував тексти».
Головна ідея вистави, за словами продюсерки Анастасії Вергелес, — показати, як глибоко російська пропаганда проникла в наше життя і культуру, навіть там, де здається, що це чисто українське. «Вистава показує, як відрізнити справжнє від нав’язаного і не втратити себе», — пояснює вона.
Режисер Станіслав Мойсеєв відзначає, що його зацікавила співпраця з фундацією «З країни в Україну» та концепція «Семантичного щита» Дениса Блощинського. Разом із Максимом Курочкіним вони розробляли контекст вистави, і від самого початку це здавалося режисеру близьким серцю.
Сам автор п’єси, Максим Курочкін, додає, що сучасний театр має бути щирим, працювати з живими авторами та піднімати складні питання: «Чесні та актуальні лише ті постановки, що не оминають тему російсько-української війни і знаходять сили говорити про неї».
Прем’єрні покази вистави відбулись 3 та 4 жовтня в Молодому театрі в Києві. Постановка одразу привернула увагу глядачів і критиків: гострий гумор переплітається з драматичними темами сучасності — війною, пропагандою та складним вибором між особистим і спільним.
Для тих, хто не встиг на прем’єру, є хороша новина: наступні покази відбудуться 25 та 29 листопада в Молодому театрі, тож саме зараз можна запланувати вечір, щоб зануритися в цю історію.
