TAYANNA та FIÏNKA представили свій спільний сингл «Миленький», у якому сучасне звучання поєднується з духом української естради 80-х. Дует народився як результат натхнення піснями Івасюка, Яремчука та естрадою минулих десятиліть. Артистки оспівують в новій роботі земне, звичайне кохання. Про милого, який вкрав дівоче серце.
Якими піснями ви надихалися під час створення «Миленький»?
TAYANNA: Насамперед — музикою Яремчука, Івасюка, Ротару. Мене завжди захоплювала українська естрада 80-х — вона була сповнена життя, природи, справжніх почуттів. Це музика, у якій відчуваєш свіже повітря, світло, людяність. Коли я писала «Миленький», хотілося передати саме цю легкість і чистоту звучання, але водночас наповнити її глибиною, яка живе у піснях того часу.
Ті композиції для мене — не просто музика, а живі історії, у яких переплітаються долі, мрії, емоції поколінь. Вони навчили мене чути не лише ноти, а й підтекст, настрій, енергію. Пригадую, як могла годинами слухати старі платівки, вслухатися у кожен звук і ніби дихати разом із піснею. Саме тоді я почала розуміти, як народжується гармонія між голосом та ритмом.
Працюючи над «Миленький», я весь час думала про те, як поєднати сучасність із тією музичною атмосферою минулого, коли пісня була щирою розмовою, а не просто хітом. Хотілося, щоб слухач відчув водночас і ностальгію, і новизну. Це ніби подорож у часі, де стара школа зустрічається з новим попом, і разом вони створюють щось по-справжньому живе.
Як народна мова та франківський діалект стали частиною сучасного попзвучання?
TAYANNA: Діалекти — франківські. FIÏNKA сама з Франківщини, і мій тато теж родом звідти. Моє дитинство пройшло в бабусі, у селі під Івано-Франківськом, тому ця мелодика мови, її лагідність та гумор мені дуже близькі.
Я завжди була зачарована тим, як по-різному звучить українська мова — у кожному регіоні вона має свій характер, свою душу. Пам’ятаю, як у дитинстві слухала бабусині історії, колискові, звичайні розмови сусідів, і в кожному слові було щось музичне. Цей ритм і тембр живої мови залишився в мені назавжди.
Коли ми з FIÏNKA почали працювати над «Миленький», мені дуже хотілося передати цю автентику у сучасне звучання, щоб у пісні з’явився подих тієї землі, її щирість і тепло. Бо українська мова сама по собі має мелодію, її не треба вигадувати, треба просто слухати.
Мені здається, саме поєднання діалекту й попзвучання робить пісню живою. Це як міст між минулим і теперішнім: традиція природно вплітається у сучасність. І коли слухач чує ці інтонації, він відчуває не лише музику, а й щось дуже рідне, те відчуття дому, душевності й справжності.
Чому українські артисти все частіше звертаються до фольклору у своїй музиці?
Артисти й раніше експериментували з фольклором, але це не завжди сприймалося як «модне» або органічне для поп-музики. Часто народні мотиви були нішевими або експериментальними, а не природним елементом звучання. Ситуація змінилася з початком повномасштабної війни. Людям захотілося чути знайомі мелодії й ритми, які відгукуються на глибокому рівні, пробуджують пам’ять і емоції, притаманні нашому народу.
Сьогодні автентика і народні мотиви звучать все частіше не навмисно, а природно, як щире послання: «Мене зрозуміють і почують». Це вже не просто тренд, а спосіб передати емоції, історії, культуру, що резонують з кожним слухачем. Фольклор у сучасній музиці допомагає зберегти зв’язок із корінням, відчути красу української мови та мелодійності, і водночас звучати сучасно й актуально. Він робить пісню живою, щирою і близькою.
Як народна мова та франківський діалект стали частиною сучасного попзвучання?
FIЇNKA: Я можу говорити про себе, бо саме у моїй творчості використовується народна мова і гуцульський діалект Франківщини. Не знаю, чи хтось ще настільки широко застосовує його в сучасній музиці, бо конкретних прикладів я не можу навести.
Я багато писала пісень і прагнула зробити їх такими, щоб вони сприймалися слухачами не як щось нове чи незвичне, а як щось рідне. Так, як для мене сама моя мова, ті слова й інтонації, якими я розмовляю щодня, якими говорять у моєму рідному регіоні.
Щоб це спрацювало, довелося продумати багато сенсів у піснях, які б відгукувалися всім. Важливо, щоб люди відчували знайомість і водночас відкривали щось нове для себе — так народна мова стає частиною сучасного попзвучання, живою і зрозумілою кожному слухачеві.
Чому українські артисти все частіше звертаються до фольклору у своїй музиці?
FIЇNKA: У нас неймовірно багатий фольклор. Він невичерпний, унікальний, і не кожна країна може похвалитися такою культурною спадщиною. Ці мелодії, ритми та образи живуть у нас століттями, і коли їх органічно поєднують із сучасною музикою, вони звучать щиро, потужно і близько кожному слухачеві.
Мені здається, що найкраще, що може статися з українською музикою, — це коли вона стане впізнаваною й улюбленою у світі, займе своє місце серед інших жанрів, так само як реггі стало світовим надбанням, а італійська музика чи французький шансон знайшли свій міжнародний відгук.
Я вірю, що це можливо. Якщо ми, артисти, будемо вкладати серце і працювати над спільною метою, наша музика знайде свого слухача за будь-якими кордонами. Це велика мрія, але вона цілком реальна, і з часом обов’язково здійсниться.