Авторитетний британський журнал The Bookseller, проаналізувавши список із 1 000 бестселерів 2020 року, дійшов висновку, що 629 з них написали жінки. Його ж експерти зауважують, що художня література впевнено перетворюється на територію авторок, чоловіки ж надають перевагу створенню нон-фікшну. Цілком природна тенденція, пов’язана з кількома чинниками.
По-перше, сучасна жінка перемогла у боротьбі за право творчої реалізації. Письменство перестало бути суто чоловічою справою, що століттями демонструвала інтелектуальну перевагу «сильної статі». Списки фіналістів престижних премій, наприклад, Букерівської чи Пулітцерівської, вже не складаються тільки з імен письменників. По-друге, жінки отримали можливість обирати таку професію, яка дає відчуття причетності до чогось великого й натхненного. Погодьтеся, видання книжок – саме з такої категорії. По-третє, за численними соціологічними дослідженнями і в світі, і в Україні жінки читають більше за чоловіків. Зрозуміло, що забезпечити основну цільову аудиторію виданнями, які будуть добре читатись і продаватися, можуть тільки жінки. Тож крок за кроком книговидання, слідом за власне літературою, стає сферою їхнього впливу.
Нещодавно портал «Читомо» разом із платформою Happy Monday проводили дослідження про рівень оплати праці у видавничій сфері України, яке показало, що в ній переважають жінки, але керівні посади частіше обіймають чоловіки. Відповідно, існує і суттєва різниця в оплаті праці з коливанням від 6 500 грн до 15 500 грн. Так, напрошується висновок, що такі зарплати непривабливі для чоловіків, які й досі перебувають під впливом суспільних стереотипів і повинні бути «годувальниками». «Звісно, існує думка, що жінки обіймають керівні посади у менеджменті культури через те, що це не надто прибуткова галузь, а жінки часто йдуть на менш оплачувану роботу, ніж чоловіки, які мають той же набір компетенцій. Але я не хочу через це сумувати, адже чимало жінок довели свою спроможність керувати й реалізовувати круті проєкти. Гадаю, ця тенденція зберігатиметься, ринок стабілізується і ми матимемо конкурентні зарплати, зважаючи на той рівень навичок, яким володіють жінки в менеджменті», – вважає Софія Челяк, програмна директорка BookForum. Проте завжди є винятки, що виникли на особистому ентузіазмі, певній долі ризику і, безумовно, таланті.
«Я у видавничому бізнесі давно і надовго. Це справа мого життя, в якій я 25 років. За цей час мені вдалося заснувати свою видавничу компанію, успішно її продати, і от вже 8 років я керую одним із найбільших українських видавництв Vivat, – розповідає Юлія Орлова. – Видавничий бізнес – це поєднання креативної індустрії з класичним бізнесом, метою якого є максимізація прибутку. Саме креативна складова бізнесу та тривалий життєвий цикл продукту робить цю справу непростою. Більше того, видаючи кожну книгу, ми відчуваємо відповідальність перед майбутнім поколіннями за наші продукти. Не хочеться, аби вони стали «плювками у вічність».
Більш відповідальні, зосереджені на якості продукту, жінки у видавничій сфері забезпечують весь цикл підготовки книжки: вони обирають пропозиції, перекладають, редагують, верстають, контролюють якість паперу і друку… Але головне – не бояться виходити за межі. «Саме завдяки прогресивним жінкам нашої команди у Vivat з'явилося так багато достойних книг про фемінізм, рівноправ’я та підтримку жінок, наприклад, «Бійцівський клуб феміністок», «Чому так багато некомпетентних чоловіків стають лідерами?», «Міф про милу дівчинку», «Добре у ліжку». Наше жіноче «лобі» просуває у видавничий план мемуари про видатних жінок, які надихають своєю силою та енергією. Ми дуже пишаємось виданими біографіями Голди Меїр та Мей Маск. Їхні книги надихнули вже десятки тисяч українок бути кращими». Показовою щодо все більш активного домінування жінок-письменниць є одна з найбільш знаних вітчизняних літературних премій «Книга року ВВС».
За 15 років її існування більшість перемог діставалася чоловікам, проте жінки домінують у номінації, присвяченій літературі для дітей і підлітків, й останні п'ять років не поступаються у боротьбі за перемогу в категорії «Найкращий художній твір». Згадаємо ще одне дослідження, яке представив Український інститут книги. Воно вивчало читацьку поведінку українців під час карантину. В межах дослідження було сформовано ТОП-20 найбільш згадуваних респондентами сучасних українських авторів. Список очолила Оксана Забужко, почесне третє місце посіла Ліна Костенко. Також у десятці лідерів – Софія Андрухович, Галина Вдовиченко та Люко Дашвар (Ірина Чернова). А до двадцятки увійшли Ірен Роздобудько, Ірена Карпа, Марина Гримич.
«Багато століть ми чули переважно чоловічі голоси. Щоб почути жінку, їй треба було або брати чоловіче ім’я, або відмовитися від сім’ї, щоб звільнити час і ресурс на творчість. При цьому теми здебільшого не були специфічно жіночими. «Тепер, коли жінки навчилися делегувати обов’язки (побут і виховання дітей у тому числі), на нас зусібіч посипалися жіночі наративи. Мені це нагадує ефект «греблі, яку прорвало, – коментує Ольга Купріян, письменниця, літературна критикиня, редакторка проєкту «BaraBooka. Простір української дитячої книги», яка також увійшла до згаданого вище ТОП-20. – Довгий час ми переважно мовчали, не маючи ні соціального дозволу говорити на важливі, болючі для нас теми, ні майданчиків. Сьогодні є соцмережі, і я спостерігаю за десятками «живих» жіночих блогів.
Помітила якийсь новий рівень відвертості й «сестринства» у спільнотах, що гуртуються навколо цих авторок. Ми нарешті наважилися говорити про те, що замовчували десятиліттями. Хіба що бідкалися тихенько на кухні, та й то перепрошуючи, бо ж як це так – бідкатися. Тепер ми не «бідкаємося», а озвучуємо «незручні» теми, ділимося спільним досвідом. І що більше ми говоримо, то більше ці теми легітимізуються. Наші хвороби, сексуальність, наші психологічні інсайти, наша присутність у професії, зміни тіла, ставлення до материнства, ненависть до миття посуду – ми нарешті це масово проговорюємо.
Це «прорвало» тепер тільки тому, що роками, десятиліттями готувався ґрунт. Умовно: коли я розповідаю про досвід переживання післяпологової депресії чи лікування раку, то спираюся на голоси всіх тих жінок, які чула до того. Це величезна підтримка. Я насправді не знаю, де б іще знайшла таку потужну хвилю прийняття, як не в жінок, які переживали схожий досвід».
Отже, Україна підтримує тренд, що поширюється цивілізованим світом. Жінки відвойовують територію, на яку раніше не сміли ступити, адже можуть і вміють творити. На тлі цього явища вже постає питання: чи не зазнаватимуть або вже не зазнають дискримінації, скажімо, письменники-чоловіки? Цілком можливо. Проте суспільства мають пережити суперечливі й складні етапи розвитку тих чи інших сфер, щоб зрештою досягти балансу і не лише гендерного.
Читайте також: Летнее чтение: 7 книг для отпуска