Український фотограф Саша Мазур приїхав в село, аби зустрітися з дівчиною на ім’я Анжеліка, яка майже все своє життя мешкає на хуторі. Вона письменниця, читає дуже багато книжок, вивчає астрофізику та психологію. Але, попри все, практично все своє життя вона живе на хуторі (навіть під час війни), де всього три хати та навкруги безмежне поле.
Анжеліка займається господарством, робить закрутки, в'яже, пише книжки, має багато собак та курей. Коли Саша приїхав до хутора, він побачив, як Анжеліка йде йому на зустріч із собаками та маленьким котом на плечі. Він одразу пригадав фільм "Ейс Вентура" та хотів пожартувати, але обличчя її було дуже строгим та непривітливим, тому фотограф вирішив цього не робити. Саша знав, що вона складна і специфічна людина, тому був до цього готовий. Вони привітались, та фотограф обійняв її. Анжеліка розмістила гостя у хаті та виділила йому кімнату. Замість відпочинку та сну після тяжкої дороги, фотограф пішов одразу з нею на город рвати бур'ян.
Йому хотілося більше відчути життя, яким вона живе, та створити конект між ними. Потім він вивчав місце, де живе Анжеліка. То справді було місцем натхнення, кожен куточок надихав Сашка. Наступного дня почали підбирати одяг для зйомки, шукали його просто в мішках на горищі. Там було дуже спекотно, тому Анжеліка чекала фотографа на драбині та дивилася, що він там робить. Це було дуже весело, зізнається Саша Мазур, бо собаки одразу цей одяг хапали та тікали з ним.
Коли фотограф стилізував образи, інколи виникали непорозуміння. Саша знімав, як Анжеліка займається пранням, працює на городі, читає в ліжку у садку, спілкується з дядьком; як наглядає за конем (з котрим вони знайомі ще з дитинства), за курми, собаками; як робить закрутки, як бігає під дощем, як бешкетує та лазить по дереві. Її ноги покрито шрамами від життя. Фотограф хотів подарувати їй ті позитивні емоції, яких цій людині, на думку Олександра, не вистачало. Він хотів дати змогу відчути себе по-іншому, не так, як вона відчуває себе кожен день.
"Після кожної зйомки ввечері ми передивлялися нашу роботу, багато сміялись над невдалими знімками, надихалися крутими фотографіями, які ми зробили. Це був, мабуть, той єдиний момент, котрий нас об'єднував та давав мотивацію прокидатися вранці та знімати далі. Бо в цілому нам було складно, особисто мені. Настрій Анжеліки був як вітер, він змінювався дуже часто. Я кожен день хотів поїхати додому, але професійний підхід до справи, моє натхнення та бажання закінчити цю зйомку зупиняли мене", — розповідає фотограф.
Саші здається, що цю історію можна було б порівняти з фільмом "Мости округу Медісон": там фотограф теж приїхав на хутір робити зйомку. І знайшов своє кохання. "Але в нас інша історія, більш реальна та життєва", — говорить Олександр Мазур.
Читайте також: Приховані почуття: Зйомка L'Officiel Україна