«Моєю надзадачею було не налажати повністю, бо це був мій перший досвід у озвученні фільма», — зізнається Саша Кольцова, розповідаючи про свою роль акторки озвучки у стрічці «Мандрівка часу» Терренса Маліка. В процесі підготовки до ролі Саша переслуховувала і оригінальну версію, що належить Кейт Бланшетт, і версію Костянтина Хабенського, який дублював «Мандрівку часу» російською. «Було дуже легко в тому плані, що за сценарієм між моїми репліками є великі паузи і не потрібно було стежити за ліпсінком, — каже Саша. – Оскільки в мене немає акторського бекграунду, цей фільм був для мене ідеальним, бо треба було просто потрапляти у настрій і не псувати музичну та візуальну частини».
Фільм «Мандрівка часу» створювався режисером, філософом та перфекціоністом Терренсом Маліком більше тридцяти років: у спробі зафіксувати плин часу та розповісти історію народження нашого Всесвіту Малік спілкувався із відомими вченими, експериментував із надшвидкою зйомкою різноманітних рідин, фарбників та газів. Візуальний ряд стрічки складається із картин минулого, відтворених за допомогою комп’ютерної графіки, та реальних кадрів дикої природи, а за аудіальний відповідала саме Саша, що виступила у ролі оповідача. Втім, сама Кольцова зазначає, що це не оповідач в класичному значенні: у тексті немає опису нічого з того, що відбувається в кадрі. «Ми просто передаємо настрій загубленої людини, яка є маленькою піщинкою у світі, — пояснює Саша. – Людини, яка усвідомлює, наскільки неймовірним є досвід життя, яке вона проживає».
Терренс Малік відзначає, що «Мандрівка часу» — це найкращий фільм з тих, що він колись знімав. Саші складно бути настільки ж категоричною у цьому питанні, проте вона каже, що з-поміж усіх документальних фільмів про природу ця стрічка вразила її найбільше – за виключенням «Дому». «Коли дивишся «Мандрівку часу», дійсно відчуваєш, що це тут і зараз. Мені здається, цей фільм не варто розглядати лише у науково-популярному розрізі: на мою думку, це картина для художників, для тих, хто цікавиться сучасним мистецтвом, а ще це фільм, який варто було б показувати у школах, — каже Кольцова. – Він дозволяє вийти за межу буденності. Ти йдеш на сеанс і думаєш: «Окей, я просто подивлюсь на красиві кадри». Але виходиш зовсім з іншим відчуттям: хочеться більше жити і більше творити».
«Мандрівка часу» не просто розповідає історію – у цієї історії є мораль. «З перших кадрів стрічки ми бачимо, як недбало люди ставляться до ресурсів, — говорить Саша. – Ми й самі в Україні зараз псуємо свої чудові ліси. Сьогодні ти стоїш і дихаєш ними, а вже завтра твої діти не зможуть сюди приїхати, бо там побудують чийсь маєток. Люди надто сильно переймаються сторонніми проблемами, щоб зрозуміти: скоро нам не буде чим дихати, не буде чистої води, закінчиться їжа і нам доведеться їсти комах та порошки, запиваючи їх очищеною водою. Ми не усвідомлюємо, наскільки все крихко, і згадуємо про це лише перед обличчям катастроф».
Турботу про навколишнє середовище у Саші виховували ще в дитинстві: вона згадує, що її батько завжди наполягав на тому, щоб всі вимикали за собою світло та воду. «Тато завжди казав: не потрібно оточувати себе речами, які ти будеш обслуговувати, – каже Кольцова. – Навіть розкладаючи одяг у шафі, я думаю про те, що витратила на це дві години, які могли би бути використані на щось значно корисніше. Отже, ти починаєш обслуговувати речі. Спостерігаючи за людьми, які зайняті надспоживанням, у мене з’явилась думка: навіщо гратися в ці ігри, коли що завгодно можна створювати просто з повітря? Створювати сенси, тексти, музику, комунікаційні зв’язки між людьми. Це набагато цінніше, аніж якийсь светр».
У 2008 році Кольцова почала рух за скорочення споживання зайвого пластику. «Мене вразило, що люди ходять до супермаркетів і щоразу купують пластикові пакети. Навіщо, це ж багаторазова річ? Навіщо кожному з нас вдома кульок кульків?» Щоб боротись із надмірним споживанням, Саша почала випускати маленькі екологічні сумки, які назвала «Екоторба»: таким чином вона доносила до людей «зелений» тренд, який давно вже прижився у країнах, що пережили вибух конс’юмеризму. «Чом би не нагадувати людям, користуючись своєю публічністю, про те, що важливо? – розмірковує Кольцова. – Мені завжди здавалось, що публічність саме для цього і потрібна – закликати людей до чогось корисного. Це теж ресурс, яким треба розпоряджатись правильно».
Саша розповідає, що в англійських аристократів вважається крутим носити речі прабабусі чи прапрабабусі, бо тоді речі робилися кращі, із кращих матеріалів. У Британії досі є магазини, де продаються, приміром, сорочки з льону, що коштують 300 фунтів, але носитимуться 60 років. «Я починаю схилятись до того, що ти можеш купувати щось з мас-маркету, бо тобі хочеться відчувати час, але варто мати базовий гардероб, який було б не соромно передати дітям. Коли я вперше приїхала у Нью-Йорк, була неймовірно здивована тим, що мої друзі купують річ за десять доларів, носять її, а потім йдуть в спеціальний обмінник і міняють її на іншу річ за ту ж ціну. Люди не витрачають час і ресурси на те, щоб когось вразити. І це дуже психічно здорово».
Перемкнути себе на аналогічний, психологічно здоровий, спосіб життя не складно: для початку варто привчитись перебирати гардероб і позбуватись непотребу, залишаючи тільки улюблені речі. А інші можна просто віддати – у пункт прийому макулатури, у банк одягу на Дорогожичах, просто залишити на вулиці, щоб їх могли забрати ті, кому це більше потрібно.
Повертаючись до «Мандрівки часу», Саша говорить, що цей фільм ясно показує кожному: ти з’явився в результаті дива – дива зародження життя на планеті, дива зустрічі тисяч людей, які знайшли одне одного, щоб у результаті народився саме ти. «Ці люди вижили в Середньовіччі, вижили у репресіях, а потім ти сидиш, дудлиш пиво ввечері і не усвідомлюєш, на яку маячню марнуєш життя. Мені здається, про це часто треба нагадувати, особливо підліткам, у яких настільки багато почуттів і емоцій. Їм варто нагадувати, що вони є дивом».
Трейлер до «Мандрівки часу» Терренса Маліка закінчується питанням: «У плині ер та епох що означає бути людиною?». Саша ненадовго замислюється, перш ніж відповісти на нього. «Дуже добре знати себе. Люди так прагнуть спілкування одне з одним та схвалення одне від одного, але часто не отримують цього від себе протягом всього життя. Бути людиною – це бути вдячним, що ти з’явився на світ. Бути вдячним, що ти дуже недорого можеш сісти на автобус та подорожувати по миру. Що ти можеш вчити мови. Що ти можеш спілкуватись з людьми та слухати їх. Що ти можеш створити нове життя. Ми заганяємо себе в рамки, в яких іноді не встигаємо, власне, жити. Бути людиною – це пам’ятати про можливості. Про те, що кожен день все може піти набагато краще. Ми точно знаємо, як все може піти вниз, але нам складно уявляти, як все може виправитись. Бути людиною – це вірити в те, що все може піти на краще в будь-який момент, і докладати до цього зусилля».
Над зйомкою працювали:
Фото: Сергій Васильєв
Стиль: Євгенія Скварська
Макіяж: Наталія Васильєва
Зачіска: Людмила Агаканова
Продюсер: Валерія Іванюк
