Влада багатих: читаємо уривок з книги Христі Фріланд «Плутократи»

Новости
24.05.2017
ТЕКСТ: Анастасия Йовановская
ПОДЕЛИТЬСЯ
Третя найбільш популярна книжка видавництва «Наш Формат» на Книжковому Арсеналі
ПОДЕЛИТЬСЯ

plutokr


Христя Фріланд — канадська письменниця, журналістка і політикиня українського походження. Працювала редактором у виданнях Financial Times, The Globe and Mail і Thomson Reuters. У 2013 році пішла в політику й була обрана до парламенту Канади від Ліберальної партії, в 2015-му стала міністеркою зовнішньої торгівлі, а з січня 2017 року – міністеркою закордонних справ Канади. Фріланд послідовно критикує російський політичний режим і захищає інтереси України на міжнародній арені.

hr

Христя Фріланд стала автором книги «Плутократи», в якій ґрунтовно оглядається нерівність в наш час та досліджується суспільна та економічна історія. Через численні інтерв’ю авторка препарує життя плутократів з глибоким розумінням і навіть співчуттям. Йде слідами російських, мексиканських, індійських олігархів під час буму приватизації, показує гендерні відмінності між «жіночим» середнім класом і «чоловічою» елітою нагорі. Фріланд розповідає, чим відрізняються нинішні багатії від колишніх рантьє, звідки в них гроші і навіщо вони займаються благодійністю. Зокрема приділяє увагу й українським мільйонерам, які теж ухопили ласий шматок пирога.


Книга стала бестселером The New York Times і найкращою книгою 2013 року за версією Financial Times. Христя Фріланд отримала за «Плутократів» Премію ім. Ліонеля Жельбера (за документальне висвітлення міжнародних справ) та нагороду National Business Book Award за найбільш видатну канадську книжку, що має відношення до бізнесу.

плутократи_06_06

«Плутократи»

А де жінки?

Для 47 745 із 47 763 бігунів Нью-Йоркський марафон 2011 року був об’єднаним змаганням: жінки бігли разом з чоловіками. Коли жінок пустили в такі непрості види спорту, як біг на витривалість, на старті їх стало не менше, ніж чоловіків. Але якщо взяти перші вісімнадцять фінішерів (0,04 відсотка), то марафон лишається таким же суто чоловічим змаганням, як і до 1971 року, коли жінкам дозволили бігти понад десять миль (доти вважалося, що вони не пристосовані до таких навантажень).

Стати плутократом — це все одно що стати одним з цих вісімнадцяти бігунів. Звісно, це не означає, що жінки від природи не можуть увійти в супереліту, так само як фізично не можуть пробігти марафон нарівні з чоловіками. Але ця аналогія ілюструє важливий момент, що його зрідка завважують: супереліта майже повністю складається з чоловіків. Подивіться на список «Форбса» за 2012 рік: тільки 104 з 1226 мільярдерів — жінки. Відніміть дружин, дочок і вдів — і залишиться ще менше.

В тому, що нагорі майже немає жінок, найбільше дивує те, що в інших суспільних сферах вони займають дедалі помітніше місце. Якщо взяти решту 99 відсотків, то жінки заробляють дедалі більше грошей, отримують дедалі кращу освіту, здобувають більше влади. І так по всьому світу і у всіх сферах суспільного життя. Якщо ви не плутократ, то все більша ймовірність, що ваш бос — жінка, що у вашій сім’ї жінка заробляє більше, що у вашому класі дівчата вчаться краще. «99 відсотків» стають дедалі «жіночішими», але «1 відсоток» лишається чоловічим клубом. Розрив між «1-м відсотком» і рештою — це водночас розрив між середнім класом, в житті якого дедалі більшу роль відіграють жінки, і суто чоловічою елітою нагорі.

Механіку гендерного розриву нагорі показує гарвардське дослідження Голдін і Каца. Університет — це поле, на якому конкурують жінки з середнього класу; понад половину американських студентів нині — це жінки, і їхні середні оцінки вищі, ніж у чоловіків. Дівчата мають більше шансів здобути бакалаврський диплом і вступити в магістратуру. Економічний спад зміцнив таку гендерну картину, адже несприятлива кон’юнктура на ринку праці спонукала жінок продовжувати освіту і покращувати кваліфікацію. Чоловіків — ні. В Гарварді, який звільнив жінок від редкліфського апартеїду тільки 1963 року, на першому курсі 2004-го жінок було більше, ніж чоловіків.

Але після університету шанси гарвардських випускниць увійти в еліту зменшуються. Причина — робота, яку вони обирають. Голдін і Кац з’ясували, що найвигідніша сфера, в якій гарвардці заробляють на 195 відсотків більше за однокашників, — це фінанси і менеджмент. І чоловіки реагують на цей стимул — з випуску 1990 року у цій сфері через п’ятнадцять років працювали 38 відсотків чоловіків і тільки 23 відсотки жінок. На 2007 рік частка жінок, які пішли у фінанси і менеджмент, зросла до 43-х відсотків, але той самий вибір зробили вже 58 відсотків чоловіків. Видно й різницю в доходах: 2005 року 8 відсотків чоловіків-гарвардців заробляли понад мільйон доларів і тільки 2 відсотки жінок здолали цей поріг.

Про відсутність жінок нагорі майже ніхто не говорить. Почасти тому, що з часів знаменитої дискусії Леніна з феміністкою-більшовичкою Александрою Коллонтай, ліві не сприймали жінок, які наважувалися говорити про гендер і владу, — у жінок, мовляв, є важливіші проблеми. А праві завжди уникали дискусій про гендерні і класові питання. Відсутність жінок у плутократії — прикмета культури «1-го відсотка», яка відрізняє його від решти. Більшість плутократів не має жінок-колег, але жінки — потужний елемент робочого середовища. А ще є особисте життя. 2009 рік став переломним на ринку праці — уперше за весь час, охоплений статистикою, кількість жінок у платіжних відомостях перевищила кількість чоловіків. У 2010 році чотири з десяти жінок, які працювали, були основними годувальниками в сім’ї.

Плутократія, навпаки, досі живе ніби в серіалі «Медмен» — що багатіша людина, то патріархальніше життя. На 2005 рік серед «0,1 відсотка» тільки в кожного четвертого платника податків дружина працювала. Якщо брати «1 відсоток», цей показник вищий — 38 відсотків, але все одно суттєво нижчий, ніж у країні загалом. У тому, що дружини супербагатих чоловіків обирають не працювати, нема нічого загадкового. Якось я сиділа на обіді поруч з інвестбанкіром. Йому було під сорок, дітей нема, в розмові прозвучало, що він познайомився з дружиною, коли вони ще вчилися на юридичному факультеті в Йєлі. Спитавши, в якій фірмі вона працює зараз, я зрозуміла свою помилку: якщо чоловік заробляє десять мільйонів на рік, навіщо тягнути лямку юридичної роботи. З’ясувалося, що вона інвестує частину сімейного портфеля, вивчає історію мистецтв, декорує їхній будинок на Верхньому Іст-Сайді.

Щоб стати дружиною плутократа, треба закінчити юрфак Йєлю або інший елітарний університет. 1979 року близько восьми процентів «1-го відсотка» мали дружин, які, за класифікацією Податкового управління, працювали на виробництві або у сфері послуг (іншими словами, це боси, які одружилися зі своїми секретарками). Відтоді цей показник упав. Популярнішим стає, як його називають економісти, асортативний шлюб, тобто шлюб із собі подібним. Та хай навіть альфа-елітарні чоловіки одружуються з однокурсницями, а не з секретарками, їхні освічені дружини навряд чи підуть працювати.

Підозрюю, що більшість плутократів вважає, ніби жінки не вибиваються нагору, бо їм бракує потрібних якостей. Плутократи знають більше, ніж говорять, — усі пам’ятають, у що обійшлися необережні слова Ларі Самерсу, якого не назвеш ненависником жінок. Але пригадую, як ми говорили про це з одним інвестором- мільярдером. Проблема, сказав він, не в тому, що жінки дурніші чи їх менше, ніж чоловіків; він наймав на роботу багато жінок, і вони нічим не поступалися колегам-чоловікам. Але в жінок, мовляв, нема хватки: «У них нема інстинкту вбивці, вони не хочуть воювати, не б’ють по слабкому місцю». У приклад вів навів свою підлеглу, яка плакала, коли він вказував їй на помилку. А так, за його словами, не виграєш.

ПОДЕЛИТЬСЯ
ВЕЩЬ ДНЯ
19.05.2019
Prada
Шляпа
На сайте доступны аудиозаписи статей, подкасты и рекомендации стилистов в аудио-формате. Такие материалы отмечены соответствующим знаком(слева).