В осени в системі українського арт-простору з'явився важливий елемент – Клуб Колекціонерів сучасного мистецтва. Об'єднання було ініційовано, щоб зберігати художнє надбання минулого, примножуючи тим самим сучасну культуру. Учасники Клубу мають доступ до певних привілеїв, що дає їм можливість дізнатись більше про культуру колекціонування та про арт-інвестиції. L’Officiel Hommes представляє цикл матеріалів, присвячених українським меценатам - тим, хто вже увійшов в історію і тим, хто популяризує мистецтво в сучасній Україні.
Юрій Когутяк, глава правління Клубу Колекціонерів і власник одного з найяскравіших зборів українського сучасного мистецтва розповідає історію своєї колекції та правила формування художнього смаку.
ПРО ОСВІТУ І ПЕРШИЙ ІНТЕРЕС ДО МИСТЕЦТВА
– З вищою освітою вийшло так, що я її отримав, хоча і не мав би. Після 2-х років навчання в Університеті, що перебились двома роками служби в радянській армії, вирішив, що нечесно займатися радіофізикою, якщо вона мені не цікава. Оскільки я був тоді максимальним максималістом, я покинув навчання, на яке поновився тільки за рік.
То був дуже корисний рік, під час якого я в основному вчився заробляти перші гроші і виживати без них, багато часу проводив в музеях Пітера і Москви. Під час цього року я остаточно захворів на мистецтво. Третьяковка, Пушкінський, Російський музей, Кримський Вал - десятки відвідувань зробили свою справу.
В деякий момент, ти починаєш розуміти, що картини розмовляють з тобою, навіть більше, вони відкривають двері в зовсім інший вимір. Для багатьох це відбувається з музикою, але більшість людей не розуміють, що такою магією можуть володіти і картини. Проходячи повз рядів полотен, я отримую цілком фізичне задоволення, іноді - потрясіння. Виробляється нешкідлива залежність. Музеї влаштовані так, що розумні люди, які там працюють, відбирають краще з кращого, що створюють художники (чи з того, до чого в них дотягнулися руки, чи вистачило коштів). Таким чином виробляється стандарт сприйняття, який на підсвідомому рівні здатен відділити якісне мистецтво від порожнього. Прослідковується історія творчості, така собі захоплива розповідь без слів про художника.
З часом, потроху починаєш підчитувати про художника... бо це цікаво. Але в основному, діє просте правило - треба багато відвідувати музеї і галереї. Тоді вас накриє, а може і ні.
ПРО ФОРМУВАННІ СВОГО СМАКУ
– Моя колекція починалась із спонтанних покупок. Потім була галерея «Колекція», це був мій чорний вхід в світ мистецтва. Тоді картини почали з’являтися в колекції десятками, і це було саме те мистецтво, що мені на той час подобалось. Власне спонтанно з'явились і критерії придбання робіт. Звичайно, щось купувалось імпульсивно. Це дуже круто, зробити спонтанну покупку, це як задовольнити потяг, який виникає, коли повз тебе промайне жінка, що розбурхує твої почуття і уяву, і з якою в тебе ніколи нічого не може бути. Тут ти володієш ситуацію, це джерело емоцій ти можеш привласнити, ненадовго чи назавжди.
Втім в цілому, виробилась певна система. По-перше, я купував картини живих авторів. Ми живемо в один час, дихаємо одним повітрям, я відчуваю їх стан, і цей стан може бути дуже близьким моєму, це збагачує сприйняття творчості, робить його багатовимірним. Я знайомий з більшістю авторів. Я ціную те, що робило старше покоління, але я відчуваю значно менше вібрацій. Сфокусованість на сучасних митцях знімає для мене проблему купівлі підробок. Це проблема, яка в деяких жанрах і періодах стоїть надзвичайно гостро.
По-друге, це в основному живопис. Традиційні картини. Мені вистачає глибини, яка може ховатися в обробленій фарбами площині. Звичайно, в мене є і фото і скульптура, але це швидше спонтанні придбання.
По-третє, це те, що я зможу розмістити/уявити в своєму інтер’єрі. Розумію, що це найсумнівніший критерій, від якого я постійно відступаю. Але вважаю з одного боку нечесним купувати картину, щоб вона зберігалась в сховищі, а з іншого - жити під одним дахом з картиною, яка створює мені дискомфорт.
З часом колекція розрослась до декілька сотень робіт. Звичайно, вони нерівноцінні. Є роботи за десятки тисяч доларів. А є за 200 гривень. Є станковий живопис 2х3 метри, а є серійні принти. Щороку я купую більше 10 робіт.
ПРО ПЕРШІ ПРИДБАННЯ
– Думаю, як і у більшості тих, хто зараз може вважати себе колекціонером все почалось з ситуативних, спонтанних покупок тільки тому що не було ніякої можливості не купувати. З часом це перетворилось на звичку – купувати предмети мистецтва. Безглузде заняття, особливо, коли усвідомлюєш, що вже не вистачає стін, щоби милуватись своїми покупками.
В якийсь момент це перетворюється на колекціонування, коли спочатку емпірично починаєш встановлювати якісь критерії. Вірніше відчуваєш, що в тебе складається якась система.
Потім ця система усвідомлюється, стає дійсно системою, і ти більш цілеспрямовано починаєш підходити до того, що ти купуєш, а що ні. І питання того, що тобі подобається стає важливим, але вже не єдиним при відборі робіт.
На мою думку в цьому і полягає основана принада колекціонування – воно є дуже, дуже суб’єктивним заняттям. На відміну, наприклад, від інституціонального колекціонування, де колекція вже щось мусить відображати чи висловлювати. Приватний колекціонер, на щастя, нікому нічого не винен.
ПРО СВІТ МИСТЕЦТВА ЯК ЗАКРИТИЙ КЛУБ
– Існує міф про закритість світу мистецтва і світу його поціновувачів. Але це не зовсім так. Звичайно, є думка, яку висловив Грейсон Пері в своїй книжці "Не бійтесь Галерей", що мистецтво належить людям з доброю освітою і товстими гаманцями. Але з іншого боку для того, щоб бути поціновувачем кіно, не обов’язково бути режисером чи голівудською зіркою. Сучасне мистецтво дуже відкрите і демократичне, що, напевне компенсує його незрозумілість. Навесні і восени в Києві щотижня відкривається декілька виставок, які варто відвідати.
Читайте також: Історія Андреа Палладіо – архітектора всіх часів