В PinchukArtCentre відкрилась виставка 21 номінантки та номінанта 6-ї премії Future Generation Art Prize, яка зосередиться на демонстрації найактуальніших творчих тенденцій нового покоління художників. Нагадаємо, що заснована Фондом Віктора Пінчука в 2009 році Future Generation Art Prize — це міжнародна премія в галузі сучасного мистецтва, метою якої є відкриття нових імен та надання довгострокової підтримки майбутньому поколінню художників.
Виставка, що включає нові й недавно створені роботи, досліджує не лише світ, у якому ми живемо сьогодні, а й світ, з якого ми прийшли, а також імовірне більш інклюзивне майбутнє. Геополітика, що впливає на глобальні потоки робочої сили, капіталу та технологій, залишається однією з основних сюжетних ліній у творах мистецтва. Наслідком історичного періоду колонізації, безперервних військових конфліктів і виснаження природних ресурсів є незагойні шрами. Тісний зв'язок зі світом природи представлено на виставці лінією спіритуалізму. Художники пропонують як нематеріальні, так і фізичні практики в якості інструменту турботи одне про одного всередині спільнот. Стосунки між людьми стають ключовим моментом у цілій низці проєктів, розкриваючи тендітну близькість і напругу квір-ідентичності.
Розповідаємо про 5 робіт, представлених на екпозиції, аби заоохотити вас подивитись усі наживо у PinchukArtCentre (екпозиція триватиме до 27 лютого 2022 року включно).
Вендімагейн Белете (Ефіопія)
У своїй роботі для Вендімагейн Белете продовжує досліджувати питання формування історії, ідентичності та пам’яті, а також концепцію епігенетичної спадковості — спогадів, що передаються через покоління.
Для створення масштабної інсталяції художник використовує архівні портрети, що були зроблені під час Другої італо-ефіопської війни 1935-1941 років. Ефіопія не тільки пережила вторгнення ворога та здобула перемогу у тривалій боротьбі, але й отримала визнання як країна, що ніколи не була колонізована. Так, прапор панафриканського руху перейняв кольорову гаму історичного прапору Ефіопії.
Портрети, взяті з цифрових архівів, здебільшого не мають інформації про зображених на них людей — це ще більше підкреслює ризик втрати ними зв’язку із контекстом та колективною свідомістю. Белете намагається не тільки зафіксувати пам’ять про людину у конкретний історичний момент, але й надати плинному цифровому образу матеріальності. Сітчаста композиція муралу натхненна традиційним ефіопським живописом та є візуальним втіленням гармонійного співіснування. Масштаб роботи надає портретам монументальності, звеличуючи зображених персоналій як героїв.
Поверх фотографій розміщено колекцію об’єктів, що походять з Ефіопії та інших африканських країн — вони не тільки посилюють візуальну різноманітність, але й розширюють наратив з історії однієї країни. Підбір предметів до кожного з портретів зумовлений і свідомим, і інтуїтивним підходами. Белете звертається до ідеї успадкованих спогадів, що можуть оприявнюватися як за допомогою художнього жесту, так і бути прихованими в самих матеріалах.
Робота "Твій погляд мене творить" поєднує цифрові і аналогові матеріали для створення візуального архіву, що містить історії минулого та сьогодення, та уможливлює більш інклюзивне майбутнє, в якому ми переосмислимо наше ставлення до історії та мистецтва.
Лап-Сі Лам (Швеція)
Лап-Сі Лам використовує VR-технології, 3D-сканування та анімацію для вивчення історії кантонської діаспори у Швеції. В центрі її уваги — китайські ресторани Стокгольму, естетика їхніх інтер’єрів та культурні коди. На їх прикладі художниця досліджує роль таких специфічних місць у формуванні ідентичності, а також в історії та спадщині окремої спільноти. На основі вигаданих історій Лам створює комплексні імерсивні інсталяції, що поєднують скульптурні ансамблі з поетичними розповідями у віртуальній реальності.
На виставці художниця представляє свій поточний проєкт "Фантомний бенкет", в основі якого лежить історія молодої офіціантки, яка в 1978 році у Стокгольмі зникла у дзеркалі та потрапила до іншого виміру. Подорож глядача починається із занедбаної зали колишнього ресторану, в якому столи та стільці перетворилися на цифрові руїни, зведені до розмитої ілюзії. 
Наступний простір освітлює неонова скульптура привиду. Його силует було сформовано на основі численних випадкових знімків офіціантів та відвідувачів ресторану, зроблених 3D-сканером. Привид, що уособлює пращура та провідника, супроводжує публіку до бенкетної зали за рогом. Замкнений інтимний простір з круглим столом у центрі схожий на місце проведення спіритичних сеансів. Завдяки VR-окулярам відвідувачі та відвідувачки переносяться до іншого виміру, де разом із таємничим гідом перетинають наповнений колись існуючими ресторанами темний всесвіт, що постійно розширюється.
Створюючи спільне місце для колективного досвіду та пам’яті, Лап-Сі Лам проводить чуттєве антропологічне дослідження таких понять як спадщина, інакшість, метафізичність, технології.
Азіз Хазара (Афганістан)
Азіз Хазара у своїй художній практиці зосереджується на питаннях пам'яті, ідентичності, травми та втрати. Звертаючись до історії своєї рідної країни Афганістану, він досліджує вплив війни та військових конфліктів на життя окремих людей.
Багатоканальна відеоінсталяція має назву "Дугове відлуння", — термін, що відсилає до небезпечної руйнівної бурі. П’ятеро хлопчиків чинять опір вітру та дмуть в яскравий пластиковий ріжок. Цей акт символізує історію репресій і страждань, які випали на долю їхнього народу. Проте на відміну від звуків традиційного вшановування пам'яті загиблих, звучання, що лунає з хлипкого музичного інструменту, видається безсилим. Мелодія розчиняється у шумі вітру та дронів, що наближаються.
Гра хлопчиків та їх спроби втриматися на скелях, на противагу силам природи, здаються неймовірними. Їхня вразливість лише підкреслюється на тлі гірського ландшафту Кабула, що став місцем їх дорослішання та травматичного досвіду. За допомогою чистого образу та звуку Азіз Хазара створює пам’ятник драматичній та безжальній боротьбі кількох поколінь жителів Афганістану у нескінченній війні.
Агата Інгарден (Польша)
Основні елементи тотальної інсталяції Агати Інгарден: архітектурні конструкції, створені зі списаних вікон офісної будівлі у Києві. Простір доповнюють різноманітні елементи: дерев’яні саркофаги, бронзові скульптури, полотняні костюми, видозмінені велосипедні туфлі й відеоекрани.
Дерев’яні й бронзові об'єкти створені за моделлю манекена, що використовується для навчання рятувальників на воді. Відскановані у 3D деревні гриби населяють зворотню частину саркофагів. І хоча у природному середовищі вони ростуть паралельно землі, розміщені на об’єктах вони асинхронно розвертаються у різні боки. Це вказує на зміщення закону тяжіння, водночас створюючи аналог уявної системи внутрішніх органів. У просторі також розміщено схожі на обладунки бронзові об’єкти, вкриті червоним моделюючим воском зовні й відполіровані зсередини, та костюми, зшиті з багатьох окремих шматків тканини.
Виставкова зала перетворюється на простір комп’ютерної гри. Dream House — комп'ютерна програма, яка випадковим чином генерує поведінку групи персонажів, Людей-метеликів. Інша група персонажів, Емоційна поліція, здійснює нагляд за ними. Часом нарізно, чи то утворюючи спільний організм, Люди-метелики досліджують межі власних тіл, емоційні стани й можливості спілкування через танець та хаотичні рухи. З одного боку, їх зусилля та енергія підживлюють всю програму, а з іншого стають формою протесту проти суспільних норм і способом звільнення від системи. Емоційний вимір — це ігровий майданчик для вивчення досвіду становлення «істоти» або ідеї пам’яті та конструювання/перебудови ідентичності як індивідуальної та як групової. 
Ліндсі Мендік (Великобританія)
Просторова інсталяція "Не можу відвести від тебе очей" присвячена перспективі народження дітей, а також свідомій відмові від батьківства. Джерелом натхнення для художниці став фільм жахів Девіда Кроненберга "Виводок". Гротескна картина материнства розповідає історію жінки, яка в результаті психоплазматичної терапії дає життя дітям-мутантам. Вийшовши в місто, вони починають вбивати всіх, хто коли-небудь скривдив їхню "матір".
Ключовою проблемою роботи є виклики, пов’язані з психічним здоров’ям. На власному досвіді відчуваючи тиск у розмовах про материнство, художниця критикує ставлення суспільства до жінок, які вирішують не мати дітей. Ліндсі Мендік звертається до особистої історії, щоб розпочати діалог з ширшою аудиторією. Наслідком репродуктивного тиску для неї стають нав’язливі думки, проте разом з ними приходить переконання, що окремий голос може змінити усталений стан речей. 
Ліндсі Мендік використовує кінематографічні прийоми жанру жахів для створення інсталяції. Вона розділяє залу на дві частини: перша — імітує вуличний простір з дитячим майданчиком, ідилічним блакитним небом й штучною травою; друга кімната відтворює абсолютно типовий інтер’єр будинку 1970-х років. Химерні діти з головами-селерами заселяють обидва простори й викликають відчуття тривоги. Застиглі у різноманітних небезпечних й жахаючих сценах, керамічні скульптури дітей демонструють ворожість оточення й неможливість постійного нагляду за ними.
В останній залі на екрані відтворюється відео, у якому Ліндсі Мендік доповнює епізод з мультфільму власним закадровим голосом. У схожому на колискову темпі, вона співає відому пісню Can't take my eyes off you.
Нагадаємо, що серед номінанток та номінантів міжнародне журі визначить володарів головної та спеціальних премій протягом роботи виставки Future Generation Art Prize у PinchukArtCentre в Києві. Премії будуть вручені під час церемонії нагородження в грудні 2021 року.
Володар головної премії отримує $100 000, з них $60 000 в якості грошової винагороди та $40 000 як інвестицію в його художню практику. Також присуджуються спеціальні премії на загальну суму $20 000, яка може бути розділена на розсуд журі між декількома художниками – до 5 осіб – для підтримки проєктів, що розвивають їхню художню практику.
Читайте також: Как пандемия изменила рынок искусства: О новых тенденциях рассказывает куратор Андрей Сигунцов