У річницю народження видатного письменника, короля українських тиражів та сатиричної прози XX століття Остапа Вишні понад усе хочеться не тільки згадати його пречудові гуморески, але й усміхнутися всім негараздам на зло. Цей принцип Павло Губенко, за псевдонімом Остап Вишня, сповідував упродовж всього життя, навіть бувши двічі ув’язненим, за останнім арештом на 10 років виправно-трудових робіт в Ухтпечтабі.
«Він світив, як сонце, до нього люди тяглися, як до сонця. Він умів гриміти, як грім, і того грому боялись усі плазуни й негідники», – охарактеризував Остапа Вишню український поет, його товариш Максим Рильський.
Письменник-гуморист є засновником сатиричного жанру літератури, який має промовисту назву нарис-усмішка. Упродовж перших десяти років натхненної праці з’явилося близько ста книжок сатири й гумору, а також понад 2500 творів у періодичних виданнях. Головними об’єктами сатири стали взаємини між людьми, категорії релігії й церкви, пережитків минувшини у сучасному контексті та проблема української еміграції.
Серед літературного доробку особливе місце посідають усмішки «Моя автобіографія», «Сом» і «На вербі груші». У першій письменник від першої особи розповідає про своє дитинство й формування світогляду, про те, що «головну роль у формації майбутнього письменника відіграє взагалі природа — картопля, коноплі, бур’яни». Усмішка «На вербі груші» є гострою сатирою на методи господарювання в тогочасній радянській державі: сновидець прокинувся від страшного сну, де керівний товариш пропонував безпрецедентні способи підвищення результативності колгоспу «Перемога». Гумореска «Сом» розповідає про сома, що жив у річці Оскіл і міг з’їсти гусака, гімалайського ведмедя й навіть парового катера. Контраст між справжнім і вигаданим стимулює виникнення постійних казусів, які врешті змушують щиро сміятися.
Читайте також: Подорож виставкою «Світ Тіма Бертона» в Національному музеї кіно в Турині