Чари любові: поезія до Дня закоханих від українських поетів і поетес

Мистецтво
14.02.2024
ПОДЕЛИТЬСЯ
Від Василя Симоненка до Наталі Лівицької-Холодної.
ПОДЕЛИТЬСЯ

Про кохання найкраще говорить поезія: вона здатна розбурхати спогади минулих літ, поновити в пам’яті дорогу до неї або нього, куди ноги ледь-ледь вели від вина або ж любові. Поезія лікує сміхом, інколи слізьми, але усе-таки дає панацею від сердечних переживань. У День закоханих читаємо вірші українських поетів і поетес – від Василя Симоненка до Наталі Лівицької-Холодної.  

Ну скажи — хіба не фантастично… 

Ну скажи — хіба не фантастично,

Що у цьому хаосі доріг

Під суворим небом,

Небом вічним,

Я тебе зустрів і не зберіг?

Ти і я — це вічне, як і небо.

Доки мерехтітимуть світи,

Будуть Я приходити до Тебе,

І до інших йтимуть

Горді Ти.

Як це все буденно!

Як це звично!

Скільки раз це бачила Земля!

Але ж ми з тобою…

Ми не вічні,

Ми з тобою просто — ти і я…

І тому для мене так трагічно

Те, що ти чиясь, а не моя.

Василь Симоненко 

Недумано, негадано… 

Недумано, негадано

забігла в глухомань,

де сосни пахнуть ладаном

в кадильницях світань.

Де вечір пахне м'ятою,

аж холодно джмелю.

А я тебе,

а я тебе,

а я тебе

люблю!

Ловлю твоє проміння

крізь музику беріз.

Люблю до оніміння,

до стогону, до сліз.

Без коньяку й шампана,

і вже без вороття, – 

я п'яна, п'яна, п'яна

на все своє життя!

Ліна Костенко 

Чари ночі 

Сміються, плачуть солов'ї

І б'ють піснями в груди:

"Цілуй, цілуй, цілуй її, —

Знов молодість не буде!

 

Ти не дивись, що буде там,

Чи забуття, чи зрада:

Весна іде назустріч вам,

Весна в сей час вам рада.

 

На мент єдиний залиши

Свій сум, думки і горе —

І струмінь власної душі

Улий в шумляче море.

 

Лови летючу мить життя!

Чаруйсь, хмелій, впивайся

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся.

… 

Як іскра ще в тобі горить

І згаснути не вспіла, —

Гори! Життя — єдина мить,

Для смерті ж — вічність ціла.

… 

Олександр Олесь 

Так ніхто не кохав… 

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання..

 

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки...

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки...

 

В'яне серце моє од щасливих очей,

що горять в тумані наді мною...

Розливається кров і по жилах тече,

ніби пахне вона лободою...

 

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..

Де ви бачили більше кохання?..

Я для неї зірву Оріон золотий,

я — поет робітничої рані...

 

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання..

 

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки...

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки…

Володимир Сосюра 

Цвіте тобою кожна ніч…  

Цвіте тобою кожна ніч,

І кожний день тобою повний.

О, як забути ніжність віч,

І палкість рук і шал любовний?

 

Але слова згубила я:

Чи ти сказав мені "єдина"?

О, любий, знов твоє ім’я

В моїй душі немов перлина.

Наталя Лівицька-Холодна 

Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом… 

Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом.

Не студить вітер уст — зігрівся коло них.

І радісно моїм тонким, рухливим пальцям

Торкатись інших рук і квітів весняних,

 

Любов — лише тобі. А це її уламки,

Це через край вино! В повітря квіт дерев!

Це щастя, що росте в тісних обіймах рамки

Закритої душі і рамку цю дере!

 

Щоб зайвину свою розсипати перлисто:

Комусь там дотик рук, комусь гарячий сміх.

Ось так приходить мент, коли тяжке намисто

Перлинами летить до випадкових ніг.

Олена Теліга 

Найліпше любитись в надрання… 

Найліпше любитись в надрання,

Як никне нічна каламуть,

Як сон переходить в кохання,

І крила на плечах ростуть.

 

Як я до грудей твоїх злину,

Торкнувшись крилом до стопи,

Збудися – та наполовину,

А наполовину ще спи!

 

А вже, коли сонце погляне

На нас крізь розквітле вікно,

Сховай мене в лоно кохане,

Небесна моя глибино!

Дмитро Павличко 

Розкажу тобі думку таємну… 

Розкажу тобі думку таємну,

дивний здогад мене обпік:

 

я залишуся в серці твоєму

на сьогодні, на завтра, навік.

 

І минатиме час, нанизавши

сотні вражень, імен і країн, –

 

на сьогодні, на завтра, назавжди! –

ти залишишся в серці моїм.

 

А чому? То чудна теорема,

на яку ти мене прирік.

 

То все разом, а ти – окремо.

І сьогодні, і завтра, й навік.

Ліна Костенко 

Коли до губ твоїх лишається півподиху… 

Коли до губ твоїх лишається півподиху,

Коли до губ твоїх лишається півкроку —

Зіниці твої виткані із подиву,

В очах у тебе синьо і широко.

 

Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,

Той шепіт мою душу синьо крає.

І забуваю я, що вмію дихати,

І що ходити вмію забуваю.

 

А чорний птах повік твоїх здіймається

І впевненість мою кудись відмає.

Неступленим півкроку залишається,

Півподиху у горлі застряває.

 

Зіниці твої виткані із подиву,

В очах у тебе синьо і широко,

Але до губ твоїх лишається півподиху,

До губ твоїх лишається півкроку.

Грицько Чубай 

Вона

Ви спитаєте мене – хто вона?

Ах я не знаю сам.

Я зустрів у театрі її вона

прекрасна як храм.

 

З нею сидів я в партері поруч.

Хвилювалась як мак.

З нею чоловік її сидів поруч.

Прикрий знак.

 

Я дививсь на неї хвильно

як ві сні

червонів коли вона дивилась пильно

пильно в очі мені.

 

І ніби сонний хожу третій день.

Ви спитаєте мене хто вона?

Я зустрів у театрі її.

Ах я не знаю сам!

Михайль Семенко

ПОДЕЛИТЬСЯ
На сайте доступны аудиозаписи статей, подкасты и рекомендации стилистов в аудио-формате. Такие материалы отмечены соответствующим знаком(слева).