MONATIK презентував масштабну відеороботу «Вічно танцююча людина», до якої залучив танцівників з усієї України. Спеціально для цієї відеороботи артист проводив кастинг танцівників, який відвідали сотні талантів із різних куточків України.
Як зізнається MONATIK, для нього повернення до рідного танцювального жанру музики, який він може ще більше конвертувати в допомогу Україні, — це надзвичайно важливий етап з декількох причин: це створення мотивації для танцювальної індустрії, студій, колективів, митців, хореографів та талановитої молоді не покидати Україну, а продовжувати створювати саме тут.
«На початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну я загубив, заховав танці й любов до них глибоко в собі. Не міг відчути їх необхідність більше. На другий рік зʼявилось дві ситуації, які пробудили їх. Перша — «Конотопська відьма» від режисера Івана Урицького в театрі ім. Івана Франка, друга — це «Кабаре», яке Олена Коляденко та її надталановита команда втілила у життя у київському «Молодому театрі». Я дякую вам, неймовірні митці, за ці роботи і за те, що нагадали, танці — це мистецтво.
Після перегляду цих вистав я не міг заспокоїти минуле, яке просто виносило давно замкнені двері. Я згадав, що танці — це сонце, вони дарують вітамін D. Танці всупереч, танці зі сльозами на очах через біль. Вони вміють залишити негатив позаду і повернути в тонус не тільки фізично, а й морально.
З дуже великим переживанням я оголошував кастинг танцівників у нову відеороботу. Я знав, що багато професіоналів виїхали за кордон і мало хто залишився. Але прийшло майже півтисячі людей і це дало натхнення і розуміння, що ми рухаємося в правильному напрямку. В тому напрямку, в якому ми краще за все розуміємо.
Останньою краплею було бажання моїх синів піти на танці (адже вони багато чого повторюють/беруть від нас, батьків). В свою чергу я вже добре знав, як це корисно і необхідно в будь-якому віці. Так почала прокидатись Вічно Танцююча Людина», - ділиться MONATIK.
Режисером кліпу виступила Юлія Паскаль, яка зізнається, що від початку творення самої роботи у неї з MONATIK склався єдиний вектор розуміння, як оживає дух вічно танцюючої людини. Далі історія почала народжувати символи (12 знаків Зодіаку).
Юлія Паскаль: «Від самого початку в нас була спільна візія — театр, у якому прокидається дух вічно танцюючої людини. Діма розповів, що цей дух нібито спав ці два роки великої війни і він не відчував в собі ані бажання, ані права творити. Війна, крім болю і сліз, принесла розуміння того, що сенс життя у самому житті, і життя — це неоціненний дар, який нам даний для створення, для відчуття, для проживання.
Танець — це мистецтво. Те, що ми створили, задумувалося як поєднання різних видів мистецтва. Для мене це не просто ролик чи кліп до класного треку, це — створення сучасної української культури. А наша культура це те, за що ми боремося зараз. За право існування власної культури.
Це одна історія і певний триптих, коли спочатку герої зʼявляються в бомбосховищі в першій частині «Отже». Потім вони оживають на сцені в «Привіт», де спочатку були завмерлі, ніби барельєф. Побачивши себе в залі, вони вриваються у Світ, де кожен проявляє себе, уособлюючи знак Зодіаку. Діма в цій історії 13-ий знак чи Ефір.
В цій роботі ми прагнули створити синергію різних видів мистецтва, які несуть дуже різні люди, характери й темперамент, думки й досвід. Вона сповнена символізмом та силою, прагненням створювати попри все. Це наша культура, яка має існувати, має надихати, бо сповнена енергією життя. Танцем і стилем ми проявили характер і танцівники розкрилися в імпровізації. Дух Вічно Танцюючої Людини — про силу перетворення і народження нового».