До 9 червня в Києві триватиме 21-й Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. Цьогорічна концепція та назва події — це «10 років триденної війни, яка триває три сторіччя». Вона позначає фокус заходу на історичній пам’яті, її крихкості й постійні намагання ворогів переписувати історію. Протягом фестивалю будуть показані 62 фільми з 34 країн світу: від Чилі до Тайваню. З них — 19 українських, зокрема знаково відзначений міжнародними нагородами «Мирні люди» Оксани Карпович.
Війна з погляду трьох поколінь жінок, життя тайської молоді й харківські чірлідерки, що руйнують стереотипи — L’Officiel Online зібрав 7 фільмів кінофестивалю, вартих перегляду.
«Київські файли» (2023)
У 2017 році в Україні відкрили доступ до архіву КДБ СРСР, де були задокументовані стеження за громадянами. Фільм нідерландського режисера Вальтера Стокмана розповідає історію тих, хто є героями цих таємних звітів. Що можна відчути, коли після кількох десятиліть дізнаєшся, що держава за тобою стежила? Фільм «Київські файли» показує це на прикладах української дисидентки, нідерландського шпигуна-аматора й французької туристки, яку зрадив «коханий» 50 років тому.
«Мирні люди» (2024)
«Мирні люди» — фільм української режисерки Оксани Карпович, створений в копродукції з Канадою й Францією. Його світова прем’єра відбулася на Берлінському міжнародному кінофестивалі, де стрічка отримала дві спеціальні відзнаки. Ще одну — невдовзі на Гонконзькому міжнародному кінофестивалі. Фільм побудований на розмовах російських військових, які несанкціоновано здійснили тисячі телефонних дзвінків з України. У розмовах із друзями й рідними вони відкривають справжню правду про так звану «спецоперацію». Героїчні ілюзії руйнуються, самі ж росіяни говорять про воєнні злочини та мародерство. У фільмі ці ворожі голоси контрастно протиставляються реаліям українців.
«Коли вони були підлітками» (2021)
«Коли вони були підлітками» — це короткометражний фільм про невгамовну тайванську молодь з сільської місцевості Юнлінь, що відчайдушно бажає змінити своє життя. Вони працюють та створюють сім’ї набагато швидше, аніж інші. До їхніх кіл належить і 19-річний Тудоу, що змалку змушений себе забезпечувати, адже матір пішла з дому, а батько помер. Хлопець береться й за небезпечну роботу, щоб заробити на життя, доставляючи ритуальний папір або весняні пестициди. Та чи чекає на наступне покоління такий же шлях?
«Фото на пам’ять» (2024)
«Фото на пам’ять» є особистою стрічкою української режисерки Ольги Черних, який розповідає про війну з погляду трьох поколінь. У центрі його сюжету — сама Ольга, її матір-патологоанатоминя та бабуся. Їхні розмови поєднуються з сімейними архівними фотографіями, новинами та колективними образами з історії України останнього сторіччя. Так, фільм комбінує сучасні руйнації Донеччини та події на цій території з тим, що було в регіоні під час Другої світової війни.
«Мадлен» (2023)
Фільм «Мадлен», 11-разовий лауреат міжнародних кінофестивалів, був зрежисований бразильсько-канадською кінематографісткою Ракель Санцінетті. Стрічка також брала участь у конкурсі номінантів на «Оскар». Події у ній розгортаються довкола 41-річної іммігрантки з Бразилії Ракель, що відвідує свою 107-річну подругу Мадлен. Остання перебуває в будинку для людей похилого віку. Ракель хоче переконати Мадлен вийти на вулицю. Вона відмовляється: їй більше нічого робити на вулиці. А втім, Ракель таки вдається поїхати з подругою в подорож до моря. Це історія про реальність і вигадку, життя й смерть, а також — про відкриття нового дорогою.
Nice Ladies (2024)
У центрі фільму режисерки Марії Пономарьової — харківська команда з чірлідингу Nice Ladies, що складається з жінок віком від 50 років. Вони готуються до чемпіонату Європи в категорії «25+» та руйнують ейджистські стереотипи. З початком повномасштабного вторгнення перед жінками постали нові труднощі. Частина команди опинилася за кордоном, інша — залишилася в Харкові. Вони по-різному переживають досвід війни, і тепер шукають, як зберегти дружбу та віднайти взаєморозуміння.
«Позиція» (2023)
Це історія про українських військових із батальйону Тероборони, що перебувають на бойовій позиції за кількасот метрів від ворога. Два дні вони повинні ховатися від ворожого вогню й спостерігати за супротивником, щоб корегувати удари артилерії. І просто жити, а якщо ворог атакує — першими зустріти бій.
Читайте також: Як тебе не любити: 5 фільмів, де Київ — головний герой.