Наприкінці травня в український прокат вийшов фільм Тоні Ноябрьової «Ти мене любиш?». Друга повнометражна робота режисерки розповідає історію 17-річної Кіри на тлі турбулентних 90-х. У період, коли руйнується одна країна й народжується інша, головна героїня стрічки прагне якомога раніше подорослішати та шукає відповідь на одвічне питання, чим є кохання.
Тоня Ноябрьова та Анастасія Буковська
Втілити творчі задуми Тоні Ноябрьової в стрічці «Ти мене любиш?», прем’єра якої відбулася на Берлінському кінофестивалі, допомогла продюсерка картини Анастасія Буковська, засновниця продакшн-студії Family Production і режисерка фільму «Бульмастиф».
Про різне сприйняття 90-х, те, як вдалося завершити «Ти мене любиш?» після 24 лютого, та розробку нових проєктів L’Officiel Online поспілкувався з Тонею Ноябрьовою й Анастасією Буковською.
Тоня Ноябрьова та Анастасія Буковська
Події фільму «Ти мене любиш?» розгортаються в 90-х. Що ви відчули, знову поринаючи в цю епоху?
Анастасія Буковська: Ми по-різному бачимо цей час. Наше сприйняття й відчуття 90-х відрізняються. Зрештою, ми всі різні. Для мене це були важкі часи. Я дуже добре їх пам’ятаю. Тепер я знову готова поринути в них. Це, звісно, цікаво. Хоч пройшов великий проміжок часу, ми багато пам’ятаємо, як і наші друзі. Тож для нас було надзвичайно важливо зробити все максимально правдиво. Не було місця для фейку. Ми не могли собі дозволити якихось «обманок», як це інколи буває в кіно. Кожна деталь у цьому світі 90-х, що є в «Ти мене любиш?», створена правдоподібною, такою, як вона була в нашому дитинстві.
Тоня Ноябрьова: Анастасія правильно зазначила: в нас із нею різне сприйняття того часу. Я обожнюю 90-ті, адже це моє дитинство, воно було дуже щасливим. Звісно, як дитина, я не помічала, що щось не так, чи батькам важко, чи продуктів нема. Для мене, скажімо, це був «безхмарний» час. Проте не тому, що все було «безхмарним», а тому, що я була дитиною. Не розумію, звідки виник наратив про лихі 90-ті, наче тоді всюди було чорною фарбою помазано. Принаймні для мене це було не так. Особисто я бачу цей період як час великих надій і можливостей. Вони не всі виправдалися, багато чого не сталося. Проте в мене була якась надія.
Кадр із фільму «Ти мене любиш?»
Якою була ваша співпраця над фільмом? Чи у всьому вдавалося досягнути консенсусу?
Тоня: Мені здається, в нас ніколи не виникало творчих або особистих суперечок. Ми передусім подруги й однодумиці. Можемо по-різному дивитися на якісь речі, але завжди поважаємо одна одну. Я, наприклад, ніколи не сперечаюся з Анастасією щодо тих сфер, в яких вона компетентна.
Тоня Ноябрьова та Анастасія Буковська
Анастасія: Ми робимо авторське кіно. У цьому випадку всі чітко розуміють свої позиції: де вони перебувають й що мають робити. Якби ми робили комерційне кіно, це була б зовсім інша справа. Приміром, «Людину-павука» (сміється — прим.ред.). А втім, в авторському кіно головна людина — це режисер. Продюсер своєю чергою відтіняє, допомагає і є певним тилом. Наприклад, нещодавно на Каннському кінофестивалі ми представили наш новий проєкт. Там у нас була вечеря для друзів. Я готувала весь день. Потім прийшла Тоня й все за хвилину «фіналізувала». Тож у нашому тандемі є взаєморозуміння. Немає такого, що хтось комусь вказує чи перетягує на себе ковдру. Ні, ми завжди на одній хвилі. Можу побажати людям, які займаються кіно або працюють у великих командах, щоб у їхніх лідерів був такий же зв'язок. Це транслюються на всіх, хто поруч.
Кадр із фільму «Ти мене любиш?»
На чому акцентувалася увага під час відтворення антуражу 90-х у фільмі?
Тоня: Мені було важливо, щоб все виглядало натуралістично й притаманно тому часу. Якщо ми знімаємо про те, що безпосередньо переживали багато людей, то події на екрані мають мати такий вигляд, щоб в них повірили. Глядач має впізнати себе. Я «поганий» глядач, бо копирсаюся в кожному фрагменті фільму. Якщо дивлюся якийсь фільм про середньовіччя, то кажу: «Боже, чому вони такі чисті й мають білосніжні зуби?». Також нещодавно дивилася український фільм про цю епоху, де герої виглядали неприродно, для прикладу, мали штучні вії. У стрічці було помітно, що використовувалося штучне світло. Такі деталі відвертають мою увагу та псують враження про фільм.
На зніманнях «Ти мене любиш?»
Стіл в одній із сцен «Ти мене любиш?»
Щоб запобігти такому ефекту, було важливо в «Ти мене любиш?» зробити все на височезному рівні, якого ми, власне, досягнули. Коли люди дивилися фільм, вони були шоковані деталізацією. Дійсно, кожна виделка чи ложка в стрічці мала своє місце. Шухляда головної героїні також була абсолютно автентична й наповнена. У неї ми так і не заглянули. Проте в кадрі все має бути наповненим. Я казала всім: «А якщо акторка захоче її відчинити або оператор? Що будемо робити?». Тож все у фільмі справжнє.
Сьогодні низка українських кінематографістів примітно звернулася до 90-х у своїх роботах. З чим, на вашу думку, пов’язано це явище?
Анастасія: Покоління тих, хто був дітьми у 90-х, виросло. Це вже дорослі люди, яким близько 40 років. Тепер вони хочуть розповісти про цей час і відрефлексувати його. Це підтверджує вік режисерів, які звернулися до того періоду.
Кадр із фільму «Ти мене любиш?»
Знімання фільму завершили за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення. Далі — складний час для кожного українця та всіх індустрій. Як вдалося завершити фільм?
Тоня: Тоді фільм був не на часі. Що нам до стрічки, коли тут Ірпінь і Буча? Анастасія вивозила своїх рідних із цих небезпечних територій. Це були питання життя й смерті, а, скажімо, не кіно. Вже згодом я почала наполягати, щоб ми завершили фільм. Коли ти сидиш 24/7 в телефоні, тобі потрібно мати якусь рятувальну ціль. Для мене такою метою стало закінчення кіно. Зробити фільм і почати монтаж, щоб не з’їхати з глузду.
Анастасія: Після початку повномасштабного вторгнення насамперед ми подумали про стан наших рідних, а потім одразу про знімальний матеріал. Що станеться, якщо розбомблять будинок, де зберігається щось важливе зі знімань? Наприклад, у квартирі нашого колеги все згоріло.
Тоня: Згоріла, зокрема, цифрова копія мого першого фільму як режисерки «Герой мого часу». Тепер залишилися лише одна в «Довженко-Центрі».
Анастасія: Ми відновили роботу в другий тиждень після початку повномасштабного вторгнення рф. Наче батько й мати шукали всі можливості, аби закінчити стрічку, бо не було фінансування. Поїхали в Канни й виграли грант на кольорову корекцію в конкурсі незавершених проєктів від Каннського кінофестивалю. Потім за збігом обставин знайшли чудових друзів і партнерів у Швеції, які допомогли опрацювати звук для «Ти мене любиш?». Хочу наголосити, що фільм також став єдиним учасником від України в конкурсі незавершених проєктів Work in Progress Europe від Міжнародного кінофестивалю у Сан-Себастьяні.
Кадр із фільму «Ти мене любиш?»
Чи було складно отримати підтримку для фільму від міжнародної кіноспільноти?
Тоня: Варто розуміти, що якщо в тебе погане кіно, ким би ти не був, чи українцем, чи іншим представником народу, до якого прикута увага, ніхто не буде тебе фінансувати. Потрібен хороший фільм, адже це передусім бізнес. Не буде жодних попусків. Наш шанс був у тому, що ми мали змогу бути почутими.
Кадр із фільму «Ти мене любиш?»
Чи є в планах новий проєкт, над яких ви будете працювати вдвох?
Анастасія: У нас є кілька нових проєктів у розробці. Півтора року тому ми перемогли в конкурсі Netflix та Української кіноакадемії на розробку сценарію. Тож уже розробили один сценарій. Напередодні ми здобули перемогу ще в одному конкурсі. Тепер готуватимемо інший сценарій з Антоніною. Будемо дивитися, як зможемо реалізувати ці проєкти.
Тоня: Поки що ми шукаємо стабільного енергопостачання. Коли ситуація буде кращою, одразу зніматимемо кіно.
Читайте також: Як тебе не любити: 5 фільмів, де Київ — головний герой.