Вважається, що напередодні Дня Святого Василя гадання виходять найбільш точними. Ми вже розказували вам, як любити як Симоненко, як лаятись як Чехов, як пити як Буковскі, як страждати як Цвєтаєва, а тепер прийшов час й ворожити. Упевнені, ви знайдете сьогодні багато гадань і без нас в інтернеті, але хто найкращі експерти у цій справі, так це українські класики. Саме у них ми й радимо сьогодні вчитися.
Тогді-то в пеклі вечерниці
Лучились, бачиш, як на те,
Були дівки та молодиці
І там робили не пусте;
У ворона собі іграли,
Весільних пісеньок співали,
Співали тут і колядок;
Палили клоччя, ворожили,
По спині лещатами били,
Загадовали загадок.
Тут заплітали джерегелі,
Дробушечки на головах;
Скакали по полу вегері,
В тісної баби по лавках:
А в комин суджених питали,
У хатніх вікон підслухали,
Ходили в північ по пусткам;
До свічки ложечки палили,
Щетину із свині шмалили
Або жмурились по куткам.
Лили з воску. Довго знахурка вишіптувала і над Федором, і над воском, і над водою. Розтопили віск, линули. По тому коржі, що плавав зверху води у мисці, угадувала знахурка, від чого лихо приключилося.
Зі своїми думками прийшла вона до Маври. А Мавра зілля, назбиране влітку, сушить по закутках. І розповіла стара циганка дівчині про зілля від усілякого лиха, яке дає міцний сон, коли неспокійно на душі. У неділю рано копати з водою у роті, у понеділок полоскати, у вівторок варити.
«Ось на тобі сего дива!
Піди до криниці;
Поки півні не співали,
Умийся водою,
Випий трошки сего зілля —
Все лихо загоїть.
Вип’єш — біжи якомога;
Що б там ні кричало,
Не оглянься, поки станеш
Аж там, де прощалась.
Одпочинеш; а як стане
Місяць серед неба,
Випий ще раз; не приїде —
Втретє випить треба.
За перший раз, як за той рік,
Будеш ти такою;
А за другий — серед степу
Тупне кінь ногою.
Коли живий козаченько,
То зараз прибуде.
А за третій… моя доню,
Не питай, що буде.
Та ще, чуєш, не хрестися,
Бо все піде в воду.
Тепер же йди, подивися
На торішню вроду».
Пішла голою на царинку, стала ворожити й раптом відчула, що на неї хтось дивиться. Це був сусіда, мольфар Юра — чарівник і планетник. Спочатку не могла й поворухнутись, а потім відчула злість, що пропало ворожіння. Палагна боялася мольфара і разом із тим цікавилася ним, бо він вдавався їй набагато кращим за чоловіка, котрий тільки журився, худнув і байдужів до всього.
…несподiвано зовсiм, коли вiн зводив очi на зеленi царинки, де спочивало в копицях сiно, або на глибокий задуманий лiс, злiта до нього давно забутий голос:
Iзгадай мнi, мiй миленький,
Два рази на днину,
А я тебе iзгадаю
Сiм раз на годину…
Тодi вiн кидав роботу i день пропадав.
Так само, як Палагна не трималася хати, так само марнів Іван, він навіть втратив охоту до їжі. Одного разу, проходячи повз хату Юри, він почув голос Палагни. Юра тримав перед собою ляльку і тикав пальцями в неї. Іван зрозумів, що це вони на нього намовляли. Він пішов, не чуючи землі під ногами, загубив стежку…
