Виступ режисера Олександра Довженка на київській кінофабриці у 1936 році
Товариші, яке моє завдання? Я дав обіцянку уряду прикласти всі зусилля до того, щоб у найкоротший термін підготувати режисерів з молоді.
Я вважаю, що найважливішим у кінематографії є сценарій. А це найскладніша справа, бо вона містить основну ідею.
Але буває так, що в картині закладена найвища суть, правильно поставлена, але в результаті картина виходить поганою. Глядач це почуває, хоч може і не пояснити чому.
Крім цього, я підрахував, що якщо через 2 роки я приготую приблизно 5 режисерів, а їм беруть і дають погані сценарії! І де тоді шукати сенс?
Ось в Америці випускають у рік 800 картин у яких працюють близько 4.000 сценаристів, тобто на одну картину доводиться 5 сценаристів.
А мені бажано, щоб ми краще працювали, ніж працюють в Америці. Тому на сьогоднішній день вважаю найважливішим для себе вчити молодих своїх студійців сценарній справі.
Я не вважаю обов’язковим виховувати сценаристів, але мені потрібно виховувати таких людей, які разом з письменником могли б робити сценарії.
Режисер повинен бути ідеологічно озброєним і бути в курсі сценарної справи. Це значить, що потрібно навчитися робити фільми спочатку на папері. І я впевнений, що молодим режисерам варто починати роботу з невеликих картин, не більше 100-200 метрів. Коли режисер зробить 2-3 такі картини, тоді можна вважати, що він закінчив школу і йому можна приступитися до більших картин. Без попередньої перевірки творчої роботи на короткометражках давати серйозні, більші картини в жодному разі не можна. Ось основа мого викладання.
У наш час (10 років тому, прим.) незрівнянно було легше починати. Бо головне було швидко й дешево. Якщо ми знімали погано, то нас легенько сварили, давали іншу роботу й так, витративши кілька тисяч державних грошей, ми продовжували режисувати.
Зараз вже не можна випускати погану картину, тому що вимоги нашого глядача значно виросли, смак став більш вишуканим… Потрібно глибоко і просто, а це є справою дуже складною й великою.
Я міркую, як я буду випускати людей через два роки. Хвилююся та боюся. Тому найперше проситиму в тресті дати мені 30 або 50 тисяч грошей і придбаю кращу для них бібліотеку з питань культури, а далі вже буде легше.
В основу роботи я хочу покласти метод практики. Бо людям потрібно працювати, це рятує.
Підготувала Єлизавета Даниловська
