17-18 лютого «Дикий театр», слоган якого «Театр, що провокує», презентував у «Мистецькому Арсеналі» прем’єру «не ніжної вистави» «Том на фермі» за п’єсою канадського драматурга Мішеля Марка Бушара. У грудні 2016 року п’єса вийшла українською мовою у «Видавництві Анетти Антоненко» у серії «Колекція театральна», в якій видані твори Еріка-Емманюеля Шмітта, Сари Стрідсберг, Віди Огнєнович, Славомира Мрожека, Ясміни Рези. Присутність на прем’єрі Мішеля Бушара – одного з найвідоміших сучасних драматургів, вшанованого багатьма призами і нагородами, активіста ЛГБТ-руху в Канаді — додала виставі ваги і впевненості.
«Том на фермі» – знана п’єса, насамперед завдяки однойменній екранізації Ксав’є Долана. За сюжетом молодий копірайтер із рекламної агенції, де «салонна музика, перестук високих підборів, запахи Ґальяно і Міяке», приїздить на похорон свого бойфренда на ферму, де мешкає його мати і брат, а навколо ряд порожніх будинків і закинутих ферм. Заготовлена промова не буде промовлена – родина не знає, що покійний був гомосексуалістом. А Том залишиться на фермі, де щодня йому гарантована емоційна гойдалка — від любові до ненависті, від жертви до ката.
Режисер – відомий драматург Павло Ар’є («Слава героям», «На початку та наприкінці часів (Баба Пріся)», «Революція, Кохання, Смерть і Сновидіння», «Ікона», «Кольори»). Віднедавна він став художнім керівником Театру імені Лесі Українки у Львові, відтак «Том на фермі» – спільний проект «Дикого театру» і львівського Театру імені Лесі Українки. У проекті задіяні три акторські склади (два київські, один львівський) – це від того, що режисер і продюсери не змогли вибрати найкращих: на три ролі пробувалися 64 актори. Мішель Бушар, який бачив різні постановки, каже, що ідея трохи шизофренічна: як можна тримати в голові три проекції одного дійства! Однак оскільки театр – мистецтво живе, «тут і тепер», через спортивний інтерес хочеться подивитися усі інтерпретації, бо й самі продюсери кажуть, що вони – трохи про різне.
Я бачила перший склад, у якому грають Роб Фельдман (26-річний актор родом із Дніпропетровська, який отримав акторську освіту в Лондоні і зіграв одну з головних ролей у серіалі «Ніконов і Ко» на ICTV) і випускник Інституту культури Андрій Сидоренко. У другому грають — Юрій Кулініч (актор, що колись працював у Запорізькому ТЮГу), Сергій Медведєв (непрофесійний актор, викладач), у Львові – Богдан Грицюк і Остап Дзядек. Оксана Борбат грає в обох київських виставах, Тетяна Фролова, блискуча львівська актриса традиційної психологічної школи, – в усіх трьох версіях.
Всі ці імена дійсно треба вивчити, бо «Том на фермі» здатний зробити з маловідомих акторів зірок. За умови, що в процесі життя вистави їхня гра дошліфується: формат підготовки – 6 тижнів на постановку і репетиції, як болонська система у вузах: режисер розповів ідею і мізансцени, все решта – домашня робота.
Мішель Бушар у Києві вперше, на запитання, як йому місто, каже: “Fantastic”. «Найперше я б хотів сказати про людей: вони такі добрі! Я вражений чудовими церквами. Але ці страшні затори!»
Мсьє Бушар, ваша п’єса нагадує ідеальну скульптуру, коли скульптор відсікає усе зайве із шматка мармуру і з нього постає потрібний образ. Я прочитала її за годину. Цікаво, скільки ви її писали?
Близько 2 років. Мені було легко писати — цю історію розповів один хлопець, який втратив бойфренда. З’ясувалося, що сім’я його друга нічого не знає про гомосексуальність сина, який був своєрідною стіною між своєю родиною і реальністю. На мою думку, у хлопця, бойфренд якого загинув, вкрали можливість оплакати свою втрату, можливість жалоби. Реальна смерть стала мотивацією для п’єси, під враженням тих емоцій мені було легко писати «Тома на фермі».
А щодо порівняння зі скульптурою, так, я досі працюю над «Томом на фермі», я досі «відрізаю» якісь шматки тексту, коли дивлюся вистави і бачу зайві репліки. Ця постановка – друга, в якій немає початку сцени №8, тому що півроку тому я вирішив її прибрати.
У п’єсі є алюзії на християнство.
У «Томі на фермі» відображено первісну заповідь Христа – любов без будь-яких упереджень, любов понад усе. Коли Агата говорить про мертвого сина, вона цитує Біблію: «Ісус був перед нами, і ми його не впізнали», це метафора, і вона звучить як «Любов була серед нас, і ми її не впізнали». Том є таким вираженням любові, а на сцені ця паралель показана через рани на руках Тома, яких торкається Агата.
На прес-конференції говорили, що в Україні тема гомосексуалізму – табу. Канада в цьому сенсі один із символів лібералізму і відкритого суспільства. Боротьбу завершено?
Канада була третьою країною, яка легалізувала одностатеві шлюби. І коли я кажу «легалізувала», це означає повністю зрівняла гомосексуалістів у правах з гетеросексуалами, тут немає такого як у Франції – якісь відмінності чи додаткові суспільні угоди.
Наразі в Канаді гомофобія є злочином. Але, я гадаю, ніщо не є певним і визначеним раз і назавжди, все може мінятися, тому цю боротьбу потрібно вести щодня. Є багато організацій, які працюють у цій сфері, проблемним залишається питання боротьби з гомофобією у старшого покоління – буллінг, зневажливе ставлення, воно ще існує.
Для мене є два пункти, за якими я визначаю прогресивність суспільства. – це ставлення до гомосексуалізму і до абортів.
Зазвичай, в мистецтві гомосексуалізм асоціюється з естетичністю, еротичністю, привабливими чоловічими тілами. Наскільки це правильно з точки зору норми?
Гадаю, це більше питання до зображення чоловіків, а не гомосексуальності. Століттями, тисячоліттями ми зображали красивих жінок, так само і з чоловіками – тут працює фактор бажання, привабливості. У порнографії, до речі, те саме – ми хочемо бачити красиву жінку чи красивого чоловіка. Паралельно є багато митців, які задіюють немолодих чи не худих чоловіків, нормальних. А з другого боку, багато геїв живуть, втілюючи у життя свої фантазії, створюючи власний світ, про який вони мріють, і відповідно є багато митців-геїв – дизайнерів, художників та інших, які транслюють цю естетичну візію.
Ви теж працювали актором. Можливо, грали у власних п’єсах?
Я був актором давно, коли тільки починав, коли мені було 16-18 років. Але я був комедійним актором, драма мені не давалася. Я можу описати драматичну ситуацію, але правдиво зіграти драматичну сцену не виходило.
На початку я справді грав у своїх п’єсах. В одній з них, яка була не те щоб сатирою, але реінтерпретацією історії про олімпійських богів, я грав роль Зевса, в іншій – Ноя.
Чи є у вас улюблений Том?
Це хитре запитання. Моя роль автора п’єси передбачає дипломатичну відповідь. У кожній виставі є те, що мені подобається. У мене є нотатник, в який я записую вдалі сцени з різних вистав. Наприклад, у вчорашній виставі мені сподобалася сцена з масками, коли Том одягнений у маску оленя, а Франсіс у маску бика, – вона нагадує «П’єту», і другий епізод, коли Франсіс тягне мотузку, на якій підвішений Том. Я не просто автор, мені показують щоразу щось нове, інтерпретують мої п’єси. Я люблю, коли мене дивують.
В одному з інтерв’ю ви порівняли екранізацію з вторгненням чужих людей, які перевертають все з ніг на голову у твоєму домі. З театральними виставами теж так буває?
У кожній країні, в кожній постановці завжди є якісь культурні відмінності, інакший підхід. Це не обов’язково пов’язано з національними традиціями, просто всі ми різні і по-різному прочитуємо і тексти, і сюжети. Американський театр відрізняється від європейського, британський – від італійського, а інколи дається взнаки різниця акторської гри. Взяти, наприклад, монологи у «Томі на фермі»: в Америці до таких монологів може бути студійний підхід, у той час як в Україні актор бере мікрофон і звертається напряму до аудиторії, – це навіть щось політичне. Або коли йдеться про чоловіче тіло, як у цій виставі, підходи в Латинській Америці чи в Європі, у католицькій, протестантській чи в православній країні – вони завжди різні. Особливо це стосується тих п’єс, де досліджується чоловіча сексуальність і чуттєвість. У вчорашній виставі мені це виглядало трохи по-радянськи, у сцені, коли Франсіс тягне мотузку, або коли вони із Томом танцюють. Це дуже відрізняється від того, як би це поставили у Мексиці, де чоловіки худіші і в них темніша шкіра. А в Італії, наприклад, вся чоловіча сексуальність передається через cazzo, вони грають тазом, цією частиною тіла.
Коли я був молодшим, то, звісно, радів, коли хотіли екранізувати мою п’єсу, зараз я вже більш вимогливий, і якщо режисер не має свого бачення твору, я не працюю з ним. З Ксав’є Доланом, який екранізував «Тома на фермі», все було досить просто, легко, розумно і мило. Ми не зовсім зійшлися на закінченні: в його фільмі я впізнаю свої ідеї, які були щодо завершення цієї історії, однак вони відрізняються від моєї версії. Я розумію, що це питання редакторське чи монтажне. Це вже п’ята кінематографічна адаптація мого твору, і завжди треба вести переговори щодо закінчення. З Міка Каурісмякі, котрий зняв фільм «Дівчина-король», було і складніше, і важче. Кожного разу все індивідуально.
Я чула, що театр імені І. Франка теж збирається поставити одну з ваших п’єс. Коли і яку?
Я не можу нічого про це сказати. Покажіть мені контракт. Я скажу про іншу постановку, яка видається мені дуже важливою. Минулого року в Національній опері Канади поставили мою п’єсу «Лілії», яка йшла впродовж тижня, це була грандіозна подія: велика вистава, оркестр, солісти, 3,5 тисячі глядачів. На сцені національної опери показували двох оголених хлопців, які лежать у ванні і співають про свою любов. Для мене це було дуже важливим, і я став пишатися своїм суспільством. Але важливо, що вони співають про любов. Крапка.
Про що буде ваша наступна п’єса?
Я справді пишу нову п’єсу і зараз десь на середині шляху. Не знаю, як вона називатиметься, але головна героїня – відома жінка-танатолог, вона працює на диктаторів і зірок. Вона повертається в дім своєї матері, яка щойно померла. Це поки все, що я можу вам розказати.