Назви станцій тут вимовляють двічі: спершу звичайним тоном, а тоді з притиском типу «що неясно?!». Мабуть, спеціально для татусів американських сімейств, які витріщаються на ноги дівчат, ноги чомусь кращі ніж у власної доньки-підлітка. Його життя давно понуріше за цирк-шапіто на мості між околицями Парижу де маленькими фігурками з фольги і кольорового паперу розсипаються свята. Розсипаються і стають сміттям серед забудов із соціальним житлом, де налаштовують телевізор тихі полісмени. Стіни завішані фотографіями сімейних подій і декількох поколінь дітей. Ніхто тут навіть не припускає наскільки сильно можна ненавидіти своє дитяче фото, яке стало символічно всесвітньо відомим, бо зроблене в момент, коли донька отримувала нагороду за батька. Посмертно. Як сильно ви б хотіли знищити такий кадр? Знищити і, нарешті позбувшись останнього клаптика травми і відповідальності, йти без кінця пішки нормандським узбережжям, натягнувши на вуха шапку. Йти і не думати про те, що може трапитися, якщо зайти в старий дзот до приливу і не встигнути звідти вийти. Просто йти. Можливо, взувши туфлі з сердечками і квадратними пряжками, як у японки, яка стежить за модою. Такі японки — типова цільова аудиторія для татуйованих жилаво-сивих продавці Ів Сен Лоран. Тепер скрізь на входах у магазини перевіряють сумки. Що вони там побачать? Хіба б у когось там справді тікала і блимала бомбочка, може б тоді той сек’юріті би сполошився. Счинилася б паніка. Аніматори (так, в деяких магазинах є аніматори) і продавці-консультанти, а також промоутери би розгубилися. Всі б метушилися. І тільки молоді пружні люди на рекламному моніторі далі би по колу стрибали у воду, пірнали би разом з палками для селфі, зачохливши айфони у водонепроникні кейси, знімали би на відео рибок і свої безтурботні посмішки. Звідки беруться ці люди у яких є стільки сил на динамічні розваги, що навіть коли вони стають бабцями, то їздять на самокатах і обтягують себе усім джинсовим або ж одягаються у білі пальта? Невже їм усім просто доливали трохи алкоголю в дитячу пляшечку, що вони виросли такими рвучкими і безтурботними, оминувши травми, лінь і невдачі? Чомусь значно зрозуміліше звідки бомжі з голими литками, звідки наприкінці грудня +16, звідки жебраки з мобільними телефонами і повними коробками Fererro Roche на станціях метро, звідки в примірочних бутіків напівлисі спітнілі небідні руїни людських тіл з шматком паперового рушника на спині (замість горба). Ясно також звідки Санти, які бухають всюди і підозрілі типи, які, тримаючи кутиком губ сигаретку гукають «бунжур мадам» зрілим блондинкам, коли ті збирають какашки за своїми песиками-ціпочками. Зрілим блондинкам з аплікаціями гідів Мішлен в телефонах, ще сьогодні відстояти в черзі за сальцесонами до свят у крамничці де готують фаршированих перепілок з 1930 року і не гребують купюрами у 200 євро, бо ж трюфелі по 1300 за кіло. Молоді гарні двірнички, тим часом, підмітають під Оперою, а чорні таксисти їдять корейський тейкевей срібними виделками з кістяними ручками, забутими кимось на задньому сидінні. Звідки це все очевидно, як зелені папуги в Люксембурзькому саду і неймовірно, як чеченки в норкових шапках в поїзді метро. Природньо, як +16 за три дні до нового року. Жорстко, як дотик світлих пучок татових пальців до сердечка вистриженого на тім’ячку негреняти. Гармонійно, як сусідство на блошиному ринку старих гральних автоматів і розп’яття з розбитими колінами. Радісно, як ранкова ерекція, яка, як і закисше око, не присвячена нікому, але коли її нема — треба хвилюватися. В нас зовсім різні речі про які не жартують і різні яких бояться: смерть, готівка, тероризм, націонал-патріотизм, сексуальні ігри. Голова від того стискається, як клубок нервів. Як згусток за лівим оком, який прагнуть знешкодити, наче тікаючу бомбочку чоловіки під 50, перебігаючи темну трасу до фургончика любові в корчах Булонського лісу. Проститутка сидить там, наче освітлений сяйвом тотем в масивному золотистому бюстгальтері. Таке враження, що в руках вона тримає чек-лист королеви, де відзначає хто з клієнтів виконав яке із її бажань. І скільки, засліплених фарами зустрічних, просто не вижило.
Текст: Галя Шиян
