У ванні серед усього згромадження вушних паличок, ваток, ліків, спрею для горла, засобів від зморшок і для догляду за сивим волоссям стоїть касетний магнітофон. Так визначають скільки люди живуть тут. Достатньо довго, щоб колись купити і слухати касетний магнітофон старої моделі. З тих які були покликані служити вічно, якщо суїцидальна юнка не кине їх собі у ванну, в якій мокне разом із джинсами. Щоб облягали. Цим коридором можна було б їздити на велосипеді, не зважаючи на паркет, який провалюється. Так казали б колись, тепер кажуть, що по ньому не добиває wi-fi з кабінету у вітальню. Зрештою, для чого у вітальні wi-fi, якщо тут стіл за яким їдять. А також астрологічна ретро-карта зоряного неба з логотипом Air France. Кісточка від персика впала на тарілку і розбила стару порцеляну. Від того забрязчали дзеркала і тисячі маленьких цяцьок: статуеток, пуделочок, не знятих в середині серпня новорічних гирлянд і китайських ліхтариків. Східні люстри, які тримають маленькі ангелики в центрі багатої ліпнини, а також натягнуті полотна старих картин олією й ті, здається, теж від того забриніли. В такт нестерпній деречнливій азійській музиці.
Брязчить уся колекція пінцетів, якими жінка на сонячному балконі вищипує собі у збільшуване дзеркало волоски на бророді. Ті, котрі з грубших і котрих в середині тіла вдвічі більше ніж назовні. З кабінету тим часом долинає саундтрек Амелі. У них безумовно був момент, коли він лежав у ліжку з іншою жінкою, а вона з іншим чоловіком. Не важливо чи одночасно. Просто це би пасувало до того, як вона увечері нарізає у вок цукіні, як не вдарить пальцем об палець до сніданку для гостей. Пасувало би до їхніх електричних зубних щіток і до кедрових горішків в контейнері в холодильнику. А особливо до коробочки «мої дівочі секрети» в туалеті. Жінка наповнює скриньку тампонами і прокладками, щоб видаватися молодшою перед випадковими відвідувачами. У неї ж клімакс. Тут на півдні в тілах, навіть коли вони ще молоді, кров запікається всередині і дуже хочеться пити у перший день. А у особи, яка купувала новим цей магнітофон хронологічно саме мав би настати час для клімаксу або посмішки педофіла. Хоч педофілом її чоловік бути не може, бо у них є онуки. І навряд чи вона колись прокидалася від власних сліз. Чого тут плакати? Якщо вони навіть не стали одне для одного відламаним колесом від валізи, яке копають на переході туристи. Ці їхні таємниці, очевидні, прості і чарівливі, як білі підсідничні складки, до яких ніколи не добирається сонце. Можна хіба трохи засмутитися через те, що до обіду в барах не продають апероль. Тільки пастіс і пиво. Бо бармен ще не вийшов на роботу. Але тайці і тунісці ж завжди тебе погодують. Старі мусульманські баби помоляться, продадуть за копійки кутюрьєшний вінтаж, а тоді трохи попліткують. Бродяга, який лежить собі на боці в яскраво освітленій чистій мармуровій альтанці має при собі маленьку пательню і дорожні шахи. Матрац завжди можна знайти. Доволі жирний. У них мабуть є якась база даних, яку вони транслюють пташиними мовами: залишив двоспальний там/шукаю односпальний тут. Вона підливає на балконі свої перчики і помідорки. Ніколи не витирає запилюжені коробки з китайськими ієрогліфами. Їй навіть не спадає на думку піти, вона сидить на сонці і обдирає огрубілу шкіру з безім’янного пальця на нозі.
Авторка — Гаська Шиян
Ілюстрації — Маріанна Винар (графіка, коллаж)
У тексті збережено авторську граматику та пунктуацію
