Ми бачили, що сталося з передмістями Києва: Бучею, Ірпенем, Гостомелем, Бородянкою. Сьогодні тисячі волонтерів збирають, купують та доставляють гуманітарну допомогу людям, які залишились без їжі та дому, а дехто навіть і без усього минулого життя. І таких сіл, міст, областей більшає з кожним днем.
Велика історія цього волонтерського війська — людей, які з останніх сил та на останні гроші стримують гуманітарну кризу, — складається з маленьких поодиноких історій наших і ваших знайомих. Вони й сьогодні долають страх і втому, щоб їхати за багато кілометрів від дому до тих, хто потребує допомоги.
Ми вирішили розповісти історію однієї волонтерки — Альони Бабко, щоб допомогти та звернути увагу на тих, про кого не говорять.
До 24 лютого Альона займалася піаром та організацією різних корпоративних подій. Як вона сама зізнається, вона навіть не думала, що буде серед тих, хто не поїде, залишиться під обстрілами у Києві, а потім ще й почне волонтерську діяльність.
Її історія почалася з близьких друзів — Євгена та Ярослава, які з першого дня повномасштабного військового наступу рф вступили до територіальної оборони. Так, хлопці майже два місяці провели на чергуваннях на блок-постах і патрулюванні міста. Сьогодні друзі Альони були відправлені на нульову лінію фронту у Київську область, недалеко від кордону з Білоруссю, аби захищати цей рубіж. І якщо ворог повернеться — першими його зустріти. Зараз там знаходиться багато військових, а в ближніх селах — близько 250 людей, які не мали змоги виїхати й провели 40 днів в окупації.
Сьогодні там немає світла, води, зв‘язку, інтернету.
“Один із захисників — дуже близька мені людина. До війни він знімав рекламу, музичні кліпи, документальні короткі метри. І в цілому ми жили дуже класне життя, — каже Альона. — Ми купували квартири, машини, робили ремонти, багато подорожували, ходили на вечірки, мали купу друзів, будували плани на майбутнє. А сьогодні вимушені робити все, щоби підтримувати військових та цивільних, навіть якщо наші особисті ресурси вже давно вичерпані”.
За словами дівчини, є багато місць, де ніхто, окрім волонтерів, не забезпечує їжею та іншими побутовими потребами військових та місцевих.
“У Києві ми відправляли хлопцям з ТрО обіди з місцевих волонтерських ресторанів. А коли вони поїхали, проблема з харчуванням стала масштабнішою, — каже Альона і додає, що сьогодні волонтерські штаби мають все менше можливостей. — Отже, допомагаю їм лише я. Близько 400 людей, які повинні бути забезпечені усім необхідним, і маленька я”.
На підготовку гуманітарного вантажу у дівчини було обмаль часу. Консервів, які вона відвантажила хлопцям та їхньому підрозділу, вистачило лише на три-чотири дні.
"Ти просто не можеш спати, та тобі самій шматок у горло не лізе, поки близька тобі людина риє окопи, не має змоги поїсти”, — зізнається волонтерка.
Першу ніч дівчина просто плакала від жаху, а потім за три дні зібрала все за великим списком для військових і цивільних.
“Потрібно робити прорахунки за мінімальними потребами харчування людини на добу: тонна картоплі, тонна овочів, 400 кг круп, 30 кг солі, 600 кг консерви тощо. А ще купа всього з "Епіцентру", 450 метрів будівельної плівки, арматурні скоби для кріплення величезних дерев‘яних брусків, 5 кг цвяхів і все в такому дусі”, — розповідає Альона.
У волонтерів, які зараз займаються забезпеченням фронту, дівчині вдалося знайти лише картоплю, олію та хліб. Все інше треба було купувати. Так, за три дні вона зібрала понад 150 тисяч гривень серед друзів та друзів друзів з усіх куточків світу. А потім знайшла два великих буси, здатних це відвезти на нульову лінію фронту.
“Ще з’ясувалося, що я не можу їхати без військового супроводу, адже на блок-постах не пропускають. Довелось попросити свого брата — він майор і сьогодні відбудовує зруйновані мости — поїхати зі мною. Дорогою ми жартували, що років 15 тому він супроводжував мене на перші в житті дискотеки, а сьогодні — на фронт. Таке от цікаве життя”, – згадує дівчина.
Днями Альона повезе хлопцям пів тонни бензину і ще купу “дрібниць”, без яких їм не протягнути. А через тиждень — знову їжу.
“Буду возити скільки зможу. Але для цього потрібно багато грошей. Близько 150 тисяч гривень на тиждень. Це лише один підрозділ і три села. А в нас — пів країни таких, хто потребує, — каже волонтерка. — Зараз люди донатять здебільшого у великі фонди або містам, які у всіх на слуху. А є села, в які ми з вами ніколи не заїжджали та навряд чи матимемо таку потребу. Але вони існують. І людям там вже сьогодні потрібна наша допомога”.
Якщо ви можете допомогти Альоні
Реквізити:
PayPal
Alona Babko
Bank card
5358380883981444
Alona Babko
Eur
5375419907260523
Alona Babko
Читайте також:
Два дні на Чернігівщині в об'єктиві фотографа Петра Батанова
