Хто такий митрополит Рафаїл, чиї останки віднайшли у Софії Київській

Наприкінці травня у крипті Софійського собору археологам вдалося віднайти мощі архієпископа Рафаїла, які досі вважалися знищеними радянською владою.

Більшості його прізвище знайоме за однойменною Брамою Заборовського — парадним в’їздом Софійського собору, який веде до резиденції київських митрополитів на території заповідника. Насправді ж здобутки митрополита Рафаїла значно ширші одних воріт. Під патронажем саме цього церковника були закладені або збережені об'єкти спадщини українського народу, які сьогодні названі світовим надбанням ЮНЕСКО. 

Митрополит Рафаїл, в миру Михайло Заборовський, народився у 1676 році у містечку Зборів Тернопільської області (тоді Річ Посполита), у католицькій сім'ї заможного шляхтича. Спочатку він вчився у єзуїтському колегіумі, а після смерті батька поїхав до Києва, де вступив до Києво-Могилянської академії. Серед його викладачів були професори Йоасаф Кроковський та Стефан Яворський. 

Пізніше саме Яворський запросив свого здібного учня Заборовського до Москви, де його було призначено намісником патріаршого престолу і протектором Слов'яно-греко-латинської академії. З часом митрополит Стефан навіть став супротивником церковної реформи Петра I й назвав царевича Олексія «єдиною надією» царства, але це інша історія…

Від Яворського майбутній митрополит прийняв чернечий постриг під іменем Рафаїл. 

Після закінчення Слов'яно-греко-латинської академії Заборовський залишився там на посаді викладача риторики, допоки в 1720 не був призначений оберієромонахом російського флоту. Вже через два роки Рафаїл отримав сан архімандрита Тверського Троїцького Колязинського монастиря, а у 1725 році був висвячений на єпископа Псковського, Ізборського й Нарвського. 

У Пскові Заборовський відкрив першу у місті школу, в яку покликав викладати випускників Києво-Могилянської академії. 

У 1731 році архімандрит Рафаїл був номінований архієпископом Київським, Галицьким і Малої Росії та повернувся до Києва. До речі, митрополитом він став іменуватися лише через 19 років, коли у 1748-му імператриця Єлизавета повернула Київській кафедрі статус митрополії. 

Прибувши в Київ, Рафаїл одразу ж почав займатися справами єпархії. Разом з розбудовою і реконструкцією храмів і монастирів він активно опікувався своєю альма-матер — Києво-Могилянською академією. Митрополит допомагав малозабезпеченим учням отримати освіту, а здібних випускників власними коштами відправляв на навчання за кордон.

У 1736 митрополит запросив до Києва німецького архітектора Йогана-Ґоттфріда Шеделя, який почав перебудову «мазепинського» навчального корпусу академії (сьогодні це Староакадемічний корпус) і добудував до нього Благовіщенську (конгрегаційну) церкву. Також за Рафаїла відбулося церковне відновлення Богоявленського собору Братського монастиря (у 1935 за наказом радянської влади собор був розібраний, а на його місці облаштували плац для тодішнього Київського військово-морського політичного училища). 

Шедель був учнем майстра північного бароко Андреаса Шлютера. Він працював над проєктами для князя Олександра Меншикова та допомагав Бартоломео Растреллі у зведенні палацових забаганок імператриці Анни Іоанівни. Але головні свої проєкти залишив саме у Києві. Шеделя взагалі можна вважати головним митрополичим архітектором і одним з найяскравіших авторів українського бароко. Під час роботи над реконструкцією академії Рафаїл на властні кошти замовив архітектору реконструкцію дзвіниці Софійського монастиря, яка сильно постраждала після землетрусу 1742 року. Через велику загрозу обвалу споруди архітектору довелося практично розібрати другий і третій яруси та звести їх наново. Реконструкцію було закінчено 1748 року (через сто років за проєктом єпархіального архітектора Павла Спарро було надбудовано четвертий ярус, що зробило дзвіницю головною домінантою верхнього міста — у такому вигляді ми бачимо її й сьогодні). 

На цьому реконструкція Софійського монастиря не закінчилась. Рафаїл замовив Шеделю перебудову митрополичого будинку (який сьогодні залишається однією з найбільших збережених пам’яток світської архітектури доби українського бароко) і ремонт Софійського храму, де було встановлено новий триярусний іконостас (до нашого часу зберігся лише перший ярус). А пізніше — будову мурів навколо Софії та парадного в’їзду в монастир з боку резиденції митрополита. Тріумфальну арку, оздоблену парами колон з коринфськими капітелями, які тримають високий фігурний фронтон, заплетений соковитим орнаментом із ластовиння аканта й винограду та увінчаний величавим щитом з гербом замовника, — Браму Митрополита Рафаїла Заборовського. 

У першій половині XIX століття, у розпал будівельного буму, парадний митрополичий в'їзд опинився у глухому провулку, повністю забудованому з протилежної сторони, а рівень землі біля нього підвищився більш ніж на метр. Згодом саму тріумфальну арку проїзду було замуровано глухою стіною.  

Також за Рафаїла відбулося спорудження великої дзвіниці Успенського собору в Києво-Печерській лаврі. Найвища в тодішній Російській імперії, вища від Івановської в Москві, 96,52 метра з хрестом, дзвіниця стала однією з головних робіт у біографії Йогана-Ґоттфріда Шеделя. Він майстерно поєднав у її архітектурі перехід від епохи бароко до початку класичного стилю. Архітектор використав класичну схему ордерної архітектоніки. Перший ярус — стилобат дзвіниці оброблено під руст, другий оздоблено групами з 32 доричних колон між вісьмома вікнами. Третій ярус оточено 16 іонічними колонами між вісьмома арками. А четвертий — оформлений групами римсько-коринфських напівколон. Під час цього будівництва Шедель розробив новітню технологію застосування керамічних будівельних блоків, на основі виробництва цегли та кераміки лаврськими цегельними заводами. 

Останнім великим проєктом митрополита було закладання кам'яної церкви на Андріївській горі, на місці згорілої Хрестовоздвиженської церкви. У 1744 Рафаїл разом з імператрицею Єлизаветою заклали перший камінь. Спочатку розробку майбутнього храму було доручено Шеделю, але імператриці не сподобався занадто класичний проєкт і вона передала цю роботу придворному архітектору Франческо Бартоломео Растреллі. 

Пізніше, у 1752 році, Растреллі розпочав 18-річне будівництво Маріїнського палацу у Києві. Він залишився в історії як головний архітектор єлизаветинського бароко — автор понад 20 храмових та палацових споруд Російської імперії.  

Андріївську церкву як палацовий храм імператорської родини було збудовано вже після смерті Рафаїла.

Архієпископ Київський і Галицький, митрополит Київський, Галицький та всієї Малої Росії Рафаїл помер 22 жовтня 1747 року у Києві. 

Великий церковний і освітній діяч став символом розквітлої доби українського бароко. Він був одним з головних патронів Києво-Могилянської академії, яка з вдячності до митрополита при його житті називала себе Києво-Могило-Заборовською. А масштаб та значущість розгорнутої Рафаїлом перебудови можна було порівняти лише з часами Івана Мазепи. 

Митрополита було поховано у крипті Софійського собору. Тіло Рафаїла залишалося нетлінним і було відкрито для огляду до середини XIX століття, коли вхід у митрополичий склеп закрили чавунними плитами. 

У 1937 році археологічна група, яку очолював дослідник Теодосій Мовчанівський, відкрила саркофаг Рафаїла та вилучила останки митрополита і предмети поховання для дослідження.

До цього часу вважалося, що, згідно з актом 1975 року, який підписали 5 наукових співробітників заповідника, 36 ящиків з кістками, серед яких повинні були бути віднайдені раніше останки митрополита, було спалено на території Софії з формулюваннями «не мають наукової цінності» та «несуть санітарну небезпеку». А митра, омофор та фрагмент кришки домовини Заборовського, взяті з поховання, було загублено серед неатрибутаційних речей у фонді музею.

Однак проведені наприкінці травня роботи з виконання архітектурного зондажу гробниці Рафаїла показали, що мощі вціліли.

Археолог та музейний діяч Теодосій Мовчанівський навчався у Київській духовній семінарії (яку було відкрито у 1819 році, після закриття Києво-Могилянської академії). У 1928 році за ініціативи Мовчанівського територію Кармелітського монастиря у Бердичеві, де він працював директором краєзнавчого музею, оголосили історико-культурним заповідником. Чи розумів він важливість постаті Рафаїла? Звісно, як і те, що митрополит знаходився за крок до канонізації. І мабуть, саме тому, передчуваючи ризик знищення такої реліквії, археолог таємно перезаховав мощі до того часу, коли їхнє визнання стане можливим. 

8 травня 1938 року київське управління НКВС арештувало та засудило Теодосія Мовчанівського до найвищої міри покарання — розстрілу. З розкриттям документів в архіві СБУ стало відомо, що тіло науковця було поховано біля околиць селища Биківня — в найбільшому і наймасовішому в Україні місці поховання жертв сталінських репресій. 

У 1990 році комплекси ансамблів Софії Київської та Києво-Печерської лаври було занесено до переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

У 2007 році за спеціальним дозволом ЮНЕСКО реставратори розпочали роботи з відтворення парадної митрополичої брами у первісному вигляді — для забезпечення її архітектурної цілісності. Її відкопали, а в закладену раніше арку знову встановили в'їзні ворота. 

Нині предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній доручив відповідній комісії докладно вивчити можливість канонізації митрополита Рафаїла Заборовського.

Символічно, що втрачені останки архієпископа, який повернув при своєму служінні Києву статус митрополії та дбав про її захист, було знайдено саме зараз — під час війни. Як і те, що Рафаїл сьогодні може стати першим святим вже незалежної Православної церкви України.