За неповних 4 місяці роботи виставка Ukraine WOW, яка була створена "Укрзалізницею" разом з агенцією Gres Todorchuk, зібрала понад 330 000 глядачів і поставила національний рекорд відвідуваності.
Виставка пропонує подорож Україною і, власне, багаж. Незвичний. Емоційний. Інтелектуальний. Не обтяжуючий, а навпаки збагачуючий – уяву, уявлення, особисті пакети знань про рідну країну. Всі експонати та інсталяції – від ароматів степу та шуму моря до витворів Казимира Малевича та Олександра Архипенка – унікальні. Оформлені за останнім словом світових виставкових трендів. Більш унікальними можуть бути тільки люди, що прославили Україну. Історії про них – скарби Ukraine WOW, яку можна тепер відвідати онлайн (навіть з екскурсією від керівника проєкту Ярослави Гресь). Серед тих, про кого йдеться, – модельєри, що за різних часів та обставин вплинули на світову моду.
Жодних бантиків на дупі: Валентина Саніна-Шлеє
Модний дім Valentina Gowns був заснований в Нью-Йорку в 1928 році Валентиною Саніною-Шлеє. Її бренд одягу проіснував 30 років і мав шалений успіх.
Ознак респектабельності Валентина набула в Америці напрочуд швидко. Прихильність глянцевих видань, захмарні ціни, репутація дизайнерки, що здатна перетворити будь-яку ваду зовнішності на принаду навіть без голки та нитки, загорнувши жінку в тканину, довели Валентину до Бродвея і костюмів для топових шоу.
Ручна робота в маленькому ательє на Манхеттені, чіткі критерії – жіночність, лаконічність, комфорт і концепція "жодних бантиків на дупі" – сподобались артистичній богемі Нью-Йорка. Дім Valentina обслуговував понад 2000 знаменитих клієнток на чолі з Гретою Гарбо – кінозіркою, секс-символом і еталоном стилю 1930-50-х.
У 1957 році Саніна-Шлеє несподівано закрила модний дім та присвятила себе колекціонуванню мистецтва. Її костюми оверсайз, сукні-трансформери, взуття на низькому ходу, рожевий муслін для урочистостей, футуристичні капелюшки випередили час і вплинули на декілька поколінь дизайнерів.
З Україною дизайнерку пов’язувало місто, де вона народилася, – Київ. Місто, де почала артистичну кар’єру, – Харків. Короткий роман з Олександром Вертинським і щонайменше 3 його романси на її честь. Місто, звідки виїхала в еміграцію, – Севастополь. Зустріч у Криму з майбутнім чоловіком – Георгієм Шлеє. Саме він допоміг таланту кравчині-самоучки розкритися в реаліях американського шоу-бізнесу.
Школа вишивання: Варвара Каринська
Жінка-бренд народилася в 1886 році в родині Андрія Жмудського, харківського текстильного магната. 24 березня 1949-го зі сцени лос-анджелеського театру AMPAS Елізабет Тейлор оголосила її ім’я – переможниці в номінації "Найкращий дизайн костюмів" за роботу над фільмом "Жанна д’Арк" Віктора Флемінга. Це була перша подібна номінація в історії премії "Оскар".
До Голлівуду Варвару змусила податися радянська влада. З рідного міста витіснив червоний терор. Громадянську війну Каринська перечікувала в Севастополі. Закінчила Харківський університет права, вийшла заміж, овдовіла, вийшла заміж вдруге, виїхала до Москви, розлучилась. Третій чоловік допоміг відкрити ательє, антикварну лавку та школу вишивання. Коли її націоналізувала радянська влада, Каринська втекла з країни, сховавши родинні коштовності в капелюшці доньки.
15 років Варвара жила в Європі. Створювала костюми за ескізами Сальвадора Далі, Анрі Матісса, Марка Шагала. У 1939-му емігрувала до США. В 53 роки почала нове життя, пов’язане з ім’ям балетмейстера Джорджа Баланчина та трупою New York city ballet.
"У літературі є Шекспір, а в костюмах – Каринська", – стверджував Баланчин. Варвара "одягла" 75 його вистав. Критики The New York Times називали її роботи "візуальною музикою". Каринська модернізувала балетну пачку, знищила все, що заважало танцівницям: від каркаса з дроту і металевих обручів до довжини спідниці. Шари шифону, висока посадка, що звільняє талію і ноги, – досі актуальний дизайн.
Останню свою роботу – костюми для балету "Віденський вальс" – Каринська створила в 91 рік. Померла в 97 і залишила по собі добрі спогади сучасників.
Навчила Сен-Лорана: Ірина Каринська
Після переїзду до Америки Варвара Каринська залишає своїй дочці Ірині паризьке ательє Karinska-Paris.
Під час німецької окупації ательє припиняє роботу, але вже в 1944-му знову відчиняється і працює понад 30 років. На той час французькі театри, в тому числі Гранд-опера, не мали власних швейних майстерень, тому майже всі костюми виготовлялись в приватних ательє. Найвідоміше належало Ірині Каринській і знаходилось у 8-му окрузі Парижа, на вулиці Вашингтона. Вся театральна Франція замовляє одяг у Ірини Каринської. Вона працює з Сесілом Бітоном над костюмами до останнього з найвідоміших мюзиклів Metro-Goldwyn-Mayer під назвою “Жіжі”, який отримав 9 премій "Оскар", в тому числі за костюми.
Каринська багато працює з відомим хореографом Роланом Петі. Саме Ролан вперше звертається до Іва Сен-Лорана з пропозицією розробити ескізи для його балетів. Відтак починається плідна співпраця Сен-Лорана з Іриною Каринською, він довіряє виготовлення костюмів за своїми ескізами тільки їй. Так, відомий рожевий хітон за ескізами відомого кутюр’є для Майї Плісецької для балету “Загибель рози” виготовлено в ательє Ірини. Про свою роботу в театрі Сен-Лоран казав: "Каринська мене всьому навчила".
Фарби України: Соня Делоне
Перша в світі мисткиня, що мала персональну виставку в Луврі, офіцер ордену Почесного легіону, Соня Делоне народилась під Полтавою (Градизьк) в 1885 році. Перші п’ять років життя провела саме там. Факт, який виявився надзвичайно важливим для майбутньої європейської кар’єри: чим би не займалась художниця, вона працювала з яскравими кольорами та їхньою взаємодією один з одним.
"Це фарби мого дитинства, фарби України. Спогади по сільське весілля в червоних та зелених тонах і кольорові стрічки", — згадувала мадам Делоне. На той час вона жила і працювала в Парижі. Оригінальність продуктів, їхня дивакуватість і несхожість ні на що інше справили враження на французьких естетів: Соню обожнювали. Голлівудські зірки вважали за честь "шитись" в неї, провідні модні бренди не приховували захоплення авангардними колажами на тканині, президент Франції Жорж Помпіду не знайшов кращого представницького подарунка для Річарда Ніксона, ніж картина Делоне.
У часи, коли світські левиці виблискували на прийомах коштовностями в страусячому пір’ї і страждали від занадто вузьких спідниць, Делоне пропонувала мінімалістичні сукні та пальта прямого крою з геометричними принтами. Виявлялась далекоглядною, створюючи чергове ноу-хау: в моду заходив фемінізм і нові, пов’язані з ним тренди.
Соня Делоне послідовно завойовувала "не зовсім жіночі" території: шила взуття, розфарбовувала авто, створювала ескізи до гральних карт, театральні костюми, декорації, килими, кераміку, вітражі, ілюструвала книги. Свій авангардний стиль мадам Соня назвала "орфізмом". В 1924 році на Єлисейських Полях відкрила власний "Симультаністський бутік", де демонструвала "орфічний" одяг. Принти суконь і спідниць були розраховані на колористичний "діалог" з декором інтер’єрів. Делоне втілювала в життя мрію дитинства – створити "мінливий та рухливий витвір мистецтва". Навіть на пляжі вона та її клієнтки "носили тільки мистецтво", а не звичайний одяг.
В 1937 році відкрила салон Realites Nouvelles ("Нові реальності"), що існує і зараз. Після смерті чоловіка Робера Делоне в 1941 році продовжила працювати над їхніми спільним проєктами, видавала книги з авторством Робера Делоне, писала спогади, де згадувала багатьох знаменитих творчих друзів: Аполлінера, Пікассо, Леже, Брака, Кандинського, Архипенка. Померла в Парижі у 1979 році, залишивши по собі безліч художніх винаходів та "квітковий шлейф" всіх фарб веселки.
Читайте также: Культурная программа: 6 главных арт-ярмарок мира, которые стоит посетить в этом году