Ім’я харків’янки Варвари Каринської відоме на весь світ. Вона здійснила революцію у балетному мистецтві, створивши для танцівників New York City Ballet пачку powder puff і першою в історії «Оскара» отримала нагороду як найкраща художниця по костюмах. Але перш ніж стати зіркою Голлівуду, Варварі довелося пройти непростий життєвий шлях, що драматичними поворотами долі нагадує гостросюжетний трилер.
Варвара Каринська та хореограф Джордж Баланчин в об’єктиві Марти Своуп – відомої американської фотографки театру і танцю, 1965 р.
Варвара Каринська (у дівоцтві Жмудська) народилася 3 жовтня 1886 року в заможній харківській родині. Її батько, текстильний магнат Андрій Якович Жмудський, чотири рази обирався на посаду депутата міської думи, брав активну учать у політичному та культурному житті Слобожанщини, займався благодійністю. За його ініціативи (і фінансування) в Харкові був зведений Благовіщенський собор – окраса міста й донині. Інші члени родини також були помітними громадськими діячами: наприклад, брат Варвари Анатолій видавав прогресивну газету «Утро». В розкішному будинку Жмудських на вулиці Німецькій часто збиралася творча інтелігенція.
Дівчина отримала класичну домашню освіту: іноземні мови, живопис, музика. Особливо їй подобалося вишивати. Закінчивши гімназію, Варвара стала вільною слухачкою юридичного факультету Харківського університету (що на той час було подією непересічною). За кілька років заможна спадкоємиця вийшла заміж за відомого юриста Миколу Каринського. Подружжя придбало великий будинок в центрі Харкова, але у 1915-му разом із дітьми вони переїхали до Москви, де чоловік відкрив успішну адвокатську практику. Восени 1917 року стався Жовтневий переворот, який поклав край старому світу. Родина Жмудських втратила свої статки, батько й чоловік Варвари Андріївни вимушено емігрували з країни.
Фото Каринської на примірці костюмів для балетної постановки «Дон Кіхота» хореографії Джорджа Баланчина. Нью-Йорк, 1965 р. Фото: Марта Своуп. Костюм авторства Варвари Каринської «Смарагди» для New York City Ballet, 1967 р
Кілька років Каринська з дітьми залишалась у революційній Москві. Уміння шити й вишивати разом із вишуканим смаком і творчою фантазією стали Варварі у пригоді. У період НЕПу вона відкрила ательє з пошиття одягу, антикварну крамницю і школу вишивки– і саме вона врятувала Варварі життя. У 1928 році Каринська вирішила тікати з СРСР і звернулася до першого наркома освіти Анатолія Луначарського з проханням організувати у Західній Європі дитячу виставку радянської вишивки.
«Я не знала, що у моєму капелюсі були фамільні діаманти, – згадувала пізніше донька дизайнерки, Ірина Каринська. –Мамі я весь час, поки були в дорозі, скаржилася, що капелюх важкий… Підкладка маминого пальта була зшитою зі стодоларових купюр, а решта наших грошей – захована між сторінок у книжках Карла Маркса і Фрідріха Енгельса…».
Крім того, під дитячими вишивками на тему комунізму Каринська сховала унікальну колекцію старовинної церковної вишивки XII–XIII століть, а також зразки дворянської вишивки від Катерининської до Олександрівської епохи.
Опинившись у Європі, Варвара спочатку їде до батька в Брюссель, а потім у Париж– столицю моди та мистецтва, де відкриває своє нове ательє вишивки та пошиття театральних костюмів. Ïї першим замовником стала трупа Ballet Russe de Monte Carlo, створена у 1932 році після смерті Дягілєва. Так сформувалося дивовижне творче тріо: хореограф Джордж Баланчин ставив балетні вистави, художник Крістіан Берар створював декорації та ескізи костюмів, а Варвара Каринська втілювала акварелі в життя.
Співпрацювала Каринська й з іншими балетними трупами. Українська художниця-постановниця, приміром, оформлювала вистави французьких режисерів Жана Кокто і Луї Жуве, працювала за ескізами Анрі Матісса, Клода Бернара, Андре Дерена, Жуана Міро та Марка Шагала. Увесь цей час діти Каринської – Володимир та Ірина – працювали разом із нею. Але обставини склалися так, що сімейне тріо розділилося.
У 1936 році Варвара Каринська вирушила із сином до Лондона, а Ірина залишилася у Парижі. Багато років потому Ів Сен-Лоран та Крістіан Лакруа замовлятимуть в ательє Ірини Каринської вишивки для своїх кутюрних колекцій.
У британській столиці Варвара також займалась пошиттям театральних костюмів. Її лондонський період відзначився співпрацею з відомим фешен-фотографом, художником та дизайнером Сесілом Бітоном. У 1939 році, коли Європа опинилася на порозі нової війни, Каринська знов збирає речі (ховати валюту в білизну цього разу не довелось) і емігрує до США. Варвара швидко облаштувалася на новому місці: першою помітною її роботою у новій країні стало оформлення павільйону «Мрія Венери» Сальвадора Далі на Всесвітній виставці.
Крім того, в Нью-Йорку її зустрів давній друг – балетмейстер Джордж Баланчин. Його запросили до США створити американську балетну школу та трупу (сьогодні ми знаємо її як New York City Ballet), а він, своєю чергою, запропонував Каринській стати художницею по костюмах у його проєктах. Ця співпраця тривала 30 років – Варвара «одягла» 75 вистав Баланчина. Вибаглива нью-йоркська публіка була зачарована її фантазійними костюмами. Критики The New York Times називали її роботи «візуальною музикою», а сам Джордж говорив: «У літературі є Шекспір, а в костюмах – Каринська». Бачення харків’янки дійсно було непересічним: створені нею образи були виразні, яскраві й вишукані.
Зразок легендарної балетної пачки powder puff Варвари Каринської – костюм для постановки «Сон літньої ночі» від New York City Ballet, 1968 р. Фото: Марта Своуп
Під час роботи над одноактним балетом «Симфонія до мажор» на музику Жоржа Бізе Каринська створила нову модель пачки: вона прибрала каркас, що тримав форму (та сковував рухи танцівниць) і запропонувала зробити потрібний об’єм завдяки кільком шарам фатину різної довжини. Тканина на балерині казково тріпотіла в такт музиці. Баланчин був у захваті, глядачі й танцівниці – також. Пачка нагадувала велику пухівку від пудри – powder puff. Під такою назвою її нині знають у світі. А професійні дослідники називають її «пачка Баланчина – Каринської». Так харків’янка увійшла у світову історію балету.
Марлен Дітріх у ролі наложниці Джамілли. Фільм «Кісмет», 1944 р. Сукня авторства Варвари Каринської для костюмованого балу, 1951р.
Окрім роботи в New York City Ballet Варвара Каринська створювала костюми для бродвейських шоу та голлівудських фільмів – розпочалася золота епоха американського кінематографа. В костюмах авторства української дизайнерки сяяли на екрані Марлен Дітріх, Джуді Ґарленд, Елізабет Тейлор, Вів'єн Лі та Гері Купер. Зірки її обожнювали та погоджувалися на ролі у фільмах, якщо знали, що над образами працюватиме Барбара (так на американський манір називали Варвару). У це число складно повірити, але дослідники моди підрахували: за все своє творче життя Варвара Каринська створила дев'ять тисяч (!) костюмів.
У 1948 році Американська кіноакадемія вирішила розширити перелік своїх номінацій, додавши категорію «За найкращий дизайн костюмів». Ця частина кіновиробництва дійсно заслуговувала на окремий «Оскар», оскільки власники студій вкладали сотні тисяч доларів у розкішні наряди своїх актрис – американки із задоволенням йшли в кіно, щоб подивитись на голлівудських красунь в образах королев, принцес, наложниць та дружин мільйонерів. Першою «Оскар» у цій категорії отримала саме харків’янка Варвара Каринська за роботу над образами в історичній драмі Віктора Флемінґа «Жанна д'Арк».
Портрет Варвари Каринської. Оригінальний лейбл Каринської на костюмі для постановки «Шотландської симфонії» від New York City Ballet
Каринська довго працювала над фільмом: вивчала історичний костюм, відвідувала художні музеї та навіть з’їздила до Франції задля пошуку потрібного «матеріалу» та натхнення. Це було повне занурення в епоху, а не проста «стилізація під давнину». Виконавицю головної ролі – чарівну Інґрід Берґман–дизайнерка вдягла в металеву кольчугу та мішковину, відмовившись від фантазій продюсерів про спокусливі шовкові сукні. «Це не відповідає духу епохи та характеру героїні», –відрізала Варвара.
Переможницю «За найкращий дизайн костюмів» зі сцени оголосила Елізабет Тейлор, але за нагородою Каринська того вечора не вийшла. На сцену за «Оскаром» піднялася колега Варвари, костюмерка Дороті Джекінс, яка також працювала над «Жанною д'Арк». За однією з легенд Каринська в цей час спала у себе вдома, аж раптом її розбудив дзвінок Баланчина – той радісно кричав у слухавку про тріумф дизайнерки. Проте ім’я Варвари Каринської назавжди вписане в історію Голлівуду – вона була першою, хто отримав премію в цій номінації. А її творчий спадок і донині надихає як професіоналів індустрії, так і звичайних глядачів по всьому світу.|