Поліна Жеребцова — письменниця-документаліст, член Союзу журналістів Росії, член фінського ПЕН-клубу. Отримала диплом міжнародної премії ім. Януша Корчака в Ієрусалімі одразу в двох номінаціях (розповідь та документальна проза). У 2012 році отримала диплом премії А. Сахарова: «За журналістику як вчинок». З 2013 році живе у Фінляндії як політемігрантка.
СТРАХ
Він відчув: як це – злякатися, наступивши ногою на міну-«жабку», сховану в траві.
Все.
Тепер не можна й поворухнутися: вибухне.
Треба знайти щось вагою не менше сімдесяти п’яти кілограмів, щоб ризикнути підняти ногу. Та це неможливо.
Винищувачі, пролетівши коло, повертаються, витворяючи над руйновищем охоплених вогнем будинків фантастичні па, а всьому гурту треба рухатися далі. Раптом друзі здалися йому зовсім чужими людьми – вони всі відійшли на віддаль, де в них не влучать осколки. Несусвітній страх відчув він, поглянувши в їхні обличчя – всі відводили погляд, ніби чекали, коли він наважиться й вивільнить їх.
Вивільнить сам, за своїм бажанням.
Він поглянув на обрій, де синіли гори. За них поволі сповзало червоно-оранжеве сонце.
– Я зараз, – видихнув він.
– Відстрибни, можна встигнути… – порадила йому молоденька дівчина з «тюльпаном» за правим плечем.
На неї подивилися, як на божевільну.
– Коли йому відірве ноги, – спокійно мовив Синьоокий, – ти сама його пристрелиш?
– Ні. Не зможу… – її голос затремтів.
– Нам пора! – сказав Командир.
– Я ризикну… – зненацька запропонував Сім’янин.
Він мав шістьох дітей і дружину до того, як у підвал їхнього будинку вояки кинули гранату. Пригинаючись, Сім’янин підповз до міни й витяг ножа:
– Можна спробувати притиснути її, та якщо зірветься… Загинемо разом, – сказав він і голосно засміявся.
Лежав на тьмяній осінній траві і сміявся.
– Що там таке? – крикнули йому.
– Прибери ногу! – скомандував Сім’янин тому, хто застиг зі страху.
Тіло не слухалося. Та він неймовірним зусиллям зрушив ногу з місця.
Вибуху не було.
Сім’янин пояснив:
– Це не міна, а частина від респіратора, просто вона дуже схожа, коли перевернута, навіть я спочатку на це повівся.
Так зник страх. Знову, просуваючись лісом, усі жартували. З’явилася нова причина для анекдотів.
Українською книжку переклала Оксана Думанська
