"У постаті Черчилля було щось магічне, святе, — розповідає Боріс Джонсон, прем'єр-міністр Великої Британії, у своїй книжці “Фактор Черчилля”, — мої бабуся і дідусь до дев'яноста років зберігали першу шпальту Daily Express, де повідомлялося про його смерть".
Проте люди оплакували й Сталіна, заворожено слухали Гітлера. Хто всі ці постаті — потужні самостійні сили чи випадкові камінці, що їх виносять на берег потаємні течії суспільної історії? Відповідь, як завжди, посередині: геній — це сила індивідуального характеру, помножена на історичний контекст. Як би там не було, факти лишаються фактами: є люди, яким вдалося змінити обличчя світу і перехилити шальки небесних терезів. Про біографії чотирьох із них йдеться в огляді.
Боріс Джонсон, "Фактор Черчилля: як одна людина змінила історію"
Проминувши старі скрипучі двері і слабко освітлений коридор, раптовий перехожий опиняється у тьмяній кімнаті. Трохи задимлено і пахне тютюном, довкола зелена шкіра, латунні кнопки, масивні дубові панелі і кілька ледь перекошених гравюр. Похмурі чоловіки крокують із кутка в куток, хтось задумливо дивиться у вікно — на плечах цих джентльменів тягар непростого рішення. Раптом з'являється величезна рука і висмикує одного з них кудись поза межі досяжності. Deus ex machina зробив свою справу: сер Вінстон Черчилль може деінде пити улюблений віскі, тим часом члени Воєнного кабінету Великої Британії прийматимуть рішення без нього.
Таке моделювання — один із прийомів Джонсона. Дослідивши факти та залучивши уяву, він влаштовує мисленнєвий експеримент: якою була б Друга світова без Черчилля? Яка його роль не тільки в історії Британії, але й цілого світу? Припустимо, британці через посередництво Італії йдуть на перемовини з Гітлером. Як розгортатимуться події? Чи не опиниться Європа між двома формами тоталітаризму: з одного боку світ тероризуватиме КДБ, з другого — гестапо?
Джонсон не перший і точно не останній серед тих, хто досліджував чи буде досліджувати життя видатного політика і намагатиметься осягнути його геній. У бібліотеках посіли свої місця праці Роя Дженкінса, Мартіна Ґілберта, Ендрю Робертса, Макса Гастінґса та інших. Попри таку кількість імен, "Фактор Черчилля" не втрачає свого лоску. Написаний цікаво й дотепно, він звертається до багатьох епізодів із життя британського прем'єр-міністра, показує і силу його характеру, і слабкості.
Якось Джонсон зайшов у крамницю в аеропорту близькосхідної країни. На вітрині в дьюті-фрі він побачив сигари марки San Antonio Churchill і запитав у продавця, чи знає той, хто такий Черчилль? Хлопець подивився порожнім поглядом і перепитав, спотворивши прізвище. "Події Другої світової", — підказав Джонсон, але продавець знизав плечима.
"Світ не має забувати своїх героїв", — думає автор книжки. Саме тому вона і з'явилася.
1969 рік. Навесні помирає Леві Ешкол, і прем'єр-міністром Ізраїлю стає Ґолда Меїр. За півроку вона вирушить до Сполучених Штатів — переконувати американського президента, аби той відмовився від перемовин із Радянським Союзом, у результаті яких Ізраїль мав вийти з окупованих під час Шестиденної війни територій в обмін на невизначені гарантії міжнародної безпеки. Просити бойові гелікоптери, бомбардувальники, ракети класу "земля — повітря" та чималу позику з подальшою сплатою низьких відсотків. І попри застереження своїх радників, Річард Ніксон не зміг опиратися дипломатичному хисту цієї жінки.
На той час Ґолді йшов 71 рік. Саркастична й прямолінійна, вбрана у бахматий костюм і взута в ортопедичні черевики бабуся з незмінною пачкою цигарок Chersterfield у кишені — саме такою вона постала перед американцями, і 30-тисячний натовп в одному з парків Філадельфії вітав її плакатами "Ми обожнюємо Ґолду".
Та не завжди її зустрічали оплесками — довелося зазнати й осуду та критики. Зокрема, під час війни Судного дня у 1973 році, коли Ізраїль втратив понад 2500 людей. Ґолда сприйняла це як особисту поразку і у 1974-му пішла у відставку. Проте між успіхом і труднощами насамперед бачимо жінку-політика, яка на зустрічі єврейської громади у Нью-Йорку зазначила: "Якби нам випало обирати — бути мертвими і вартими жалощів або жити, маючи кепський імідж, ми вибрали б друге".
Праця Баркетт — спроба реконструювати життя видатної постаті, розібрати його на шматки, а потім зібрати знову. Подивитися на нього під різними кутами, переосмислити те, що ми знаємо про історію Ізраїлю. Спершу Ґолда постає тут ще зовсім юною, тікає з батьківського дому, приєднується до сіоністського руху. Потім бачимо її дорослою жінкою, що бере участь у церемонії проголошення єврейської держави. І нарешті, бабцею, яка іронічно й влучно відповідає на дошкульні запитання американських журналістів.
"Вона мала віру, коли інші не мали рішучості. Вона вірила в абсолютну справедливість нашої справи, коли інші сумнівалися", — говорив Бен-Ґуріон про Ґолду. І саме це, здається, було секретом її досягнень.
Джон Маккейн, Марк Солтер "Буремна хвиля"
За кілька місяців до президентських виборів 2008 року сенатор Джон Маккейн мав зустріч із виборцями в мерії містечка Вулфборо, що в штаті Нью-Гемпшир. Лунали звичні запитання — про війну, видатки федерального бюджету, імміграцію, кліматичні зміни, забезпечення ветеранів. Аж раптом підвелася і жестом попросила мікрофон жінка середніх років. "Під час В'єтнамської війни я гордо носила срібний браслет на знак підтримки солдата, який воював. Сьогодні я ношу чорний браслет на згадку про сина, який загинув у Багдаді", — промовила вона. "Зараз я почую звинувачення, — подумав Маккейн, — і воно буде заслуженим": він голосував за антитерористичну операцію, а значить — брав на себе відповідальність за її наслідки. Проте Лінн — саме так звали жінку — не стала йому докоряти, натомість запитала, чи носитиме сенатор цей чорний браслет, щоб підтримати солдатів і пам'ятати про свою та їхню місію. Він не міг його не взяти.
Маккейн знав про війну не тільки з чужих слів. Його дід і батько — адмірали Військово-морських сил США, сам він закінчив військову академію, пройшов В'єтнамську війну, у 1967 році потрапив у полон, де провів більше 5 років. Зазнав побиття та тортур, отримав безліч переломів і травм, тож повернувся додому передчасно сивим і до кінця життя не міг піднімати руки вище голови.
"Буремна хвиля", написана ним у співавторстві з Марком Солтером, — спроба підсумувати довгий й непересічний шлях, пояснити рішення, аргументувати погляди, поділитися важливими думками в контексті американської та світової політики. Невдовзі після виходу книжки Маккейн помер від раку, тож її цілком можна вважати сповіддю та останнім словом.
Попри яскраву життєву історію, не всі вважають Маккейна героєм. Зокрема, у 1997 році з'явилася група "Ветерани В'єтнаму проти Маккейна", члени якої звинуватили сенатора у зраді і співпраці з ворогом. Закиди більш ніж контроверсійні, проте нагадують, що автобіографія — це завжди голос однієї людини; читаючи її, не варто забувати й про інші голоси.
"Справа Василя Стуса: збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР"
У 1985-му, під час чергового тюремного обшуку, у Василя Стуса вилучили матеріали, над якими він працював півтора року. Увесь цей час він перекладав поетичну збірку Рільке і нещодавно завершив роботу. Історія ця постає зі слів Леоніда Бородіна, російського письменника, що відбував у таборі особливого режиму покарання за "антирадянську агітацію та пропаганду" і деякий час розділяв зі Стусом камеру. Саме він останнім бачив поета живим.
Коли у Стуса забрали результат кропіткої праці, він особливо спохмурнів. "У нього заболіла душа", — говорить Леонід. Ці щемкі і важливі спогади записав Вахтанг Кіпіані, який у 2002 році вирушив до Росії, де Бородін працював головним редактором популярного у націонал-патріотичних колах журналу "Москва". Письменник погодився начитати на диктофон фрагмент своїх спогадів про тюремного товариша.
Видається надзвичайним, що "російський монархіст" зміг поладнати зі своїм повним антиподом, українським патріотом і націоналістом. Але саме так і сталося: разом вони сперечалися про природу верлібру і обговорювали книги, Стус відкрив Леонідові красу польської мови — вже за місяць той без словника читав романи, які вдалося віднайти у в’язничній бібліотеці.
Отакі та багато інших рідкісних фактів і свідчень можна знайти у "Справі Василя Стуса", де зібрані архівні документи з кримінальної справи поета, показання свідків, листи з тюрми, спогади рідних та друзів. Багато з цих матеріалів донедавна зберігались під грифом "Секретно". Тепер вони у вільному доступі, і, хоча безліч запитань і досі без відповідей, у нас є змога дізнатися більше не тільки про відомого поета й дисидента, а й про страшне нутро невблаганної радянської машини.
Читайте также: Пополняем библиотеку: 5 фотокниг для вдохновения