У світовому кінематографі мало режисерів, які вплинули на нього так, як Жан-Люк Годар. Кінокритик і один із піонерів французької нової хвилі свого часу повністю змінив підхід до цього мистецтва, зробивши його живим і провокативним. Надихаючись Голлівудом 50-х, він тим самим вплинув на молодих американських режисерів, які знімали картини вже під впливом француза. Без Годара роботи Мартіна Скорсезе та багатьох інших були б зовсім іншими (або не з'явилися б узагалі).
У день народження великого режисера розповідаємо про його фільми, які повинен побачити кожен.
«На останньому подиху» (1960)
Разом із «400 ударами» Франсуа Трюффо картина «На останньому подиху» вважається точкою відліку французької нової хвилі. Історія пригод молодого французького злочинця та його американської дівчини пародіює нуари з Гамфрі Боґартом, безсоромно експериментує зі зніманням й монтажем, демонструючи доступність кінематографа.
Драматична історія стала зразком живого кіно й відкрила світові Жана-Поля Бельмондо, який до цього грав у театрі та ніяк не міг пробитися у великий світ. Найбільший кінокритик усіх часів Роджер Еберт назвав «На останньому подиху» найкращою дебютною роботою з часів «Громадянина Кейна».
«Банда аутсайдерів» (1964)
Нуар про трьох молодих людей, які планують пограбування, вважається одним із найбільш іконічних фільмів нової хвилі. Це екранізація роману Долорес Гітченс «Золото дурнів», яку Годар зняв усього за 25 днів і сам називав картину «Алісою в Країні Чудес, що зустріла Франца Кафку».
Напевно, найвідоміша сцена в історії французького кіно, — пробіжка трьох друзів Лувром, знята саме в «Банді аутсайдерів». Сцена, яку знімали без дозволів і на ходу, пізніше не раз обігрувалася в інших стрічках. Наприклад, у «Мрійниках» Бертолуччі. До слова, назву фільму запозичив Квентін Тарантіно, коли називав власну продюсерську студію «A Band Apart».
«Альфавіль» (1965)
Вкрай нетипова картина Годара, який єдиний раз у своєму житті звернувся до жанру наукової фантастики, що переживав ренесанс у 60-х. Стрічка розповідає про приватного детектива, який намагається звільнити місто майбутнього Альфавіль від диктатора професора фон Брауна, що заборонив усі людські емоції.
Цікаво, що жодних футуристичних декорацій для фільму не використовували. Роль Альфавіля зіграв нічний Париж, який змінився в об'єктиві камери оператора Рауля Кутара. Єдиним незвичайним елементом картини, що створював унікальну атмосферу, був саундтрек Поля Мізракі. Попри те, що події розгорталися в майбутньому, Годар заклав у «Альфавіль» безліч алюзій на сучасне (для нього) суспільство й критику тоталітарних режимів.
«Вікенд» (1967)
Французька нова хвиля не обійшлася й без гумору. «Вікенд» Годара — чорна сюрреалістична комедія про подружню пару, яка планує вбити свекра заради отримання спадку, а слідом (потай один від одного) й чоловіка чи дружину. Але під час подорожі до заміського будинку батька з ними трапляється низка вкрай безглуздих, дивних і фантастичних ситуацій. Багато критиків відзначали дивну суміш «Аліси в Країні Чудес», «бондіани» та робіт Маркіза де Сада, які переплелися в роботі режисера.
З ідеєю фільму пов'язаний комічний випадок. Стрічку заснували на оповіданні Хуліо Кортасара «Південна автострада», але сам Годар цього не знав. Поки екранізацію готували в Британії, хтось розповів ідею картини французькому режисерові, не називаючи авторів. Жан-Люк у властивій йому манері швидко її реалізував. Кортасар не тримав зла на режисера, але свого часу не дозволив перекласти назву свого оповідання як «Вікенд», бо не мав стосунку до фільму.
Читайте також: «Король Лев» і французьке кіно: 5 фільмів грудня, що треба побачити