У березні — Місяці жіночої історії — в усьому світі віддають шану ролі жінок в історії, підкреслюючи їхній внесок у культуру, політику та суспільне життя.
L’Officiel Online розповідає про п’ять українських художниць зі світовим ім’ям — непересічних новаторок і впливовиць, що вирізнялися майстерністю творчості й залишили власний вагомий слід у мистецтві.
Олександра Екстер
Олександра Екстер
Олександра Екстер, амазонка авангарду, увійшла у світову та українську історію як кубофутуристка та визначна сценографка, котра створила сотні постановок. Народилася вона в Білостоці, сьогодні Польщі, в сім’ї грекині й білоруса. Художниця завжди визначала себе як киянку, проживши в місті майже 40 років, та була змушена емігрувати через прихід більшовиків у Париж.
Олександра Екстер була однією з перших, хто просував напрям авангарду на українських теренах, ініціюючи експозиції нового покоління митців. Вона досліджувала народне мистецтво, риси якого знайшли відображення в її творчості, і продовжувала творчі експерименти з матеріалами, діяльностями, як-от роллю педагога, та стилями все життя. Роботи Олександри Екстер зберігаються в провідник мистецьких інституціях, зокрема Музеї Вікторії та Альберта в Лондоні, Музеї мистецтва Метрополітен в Нью-Йорку, Центрі Жоржа Помпіду в Парижі й Національному художньому музеї України.
Олександра Екстер «Три жіночі постаті», 1910
Олександра Екстер «Венеція», 1924
Олександра Екстер «Міський пейзаж», 1916
Соня Делоне
Соня Делоне
Соня Делоне — українсько-французька художниця, що стала єдиною жінкою, прижиттєва виставка котрої відбулася в Луврі у 1964 році. Народившись в Одесі у 1885 році, вона передусім відома співзаснуванням орфізму — абстрактного стилю, характеризованого яскравими кольорами, динамізмом і дископодібними формами.
Соня Делоне також знана своїм внеском у моду, однією з перших поєднавши її з мистецтвом та співпрацювавши з дизайнерами Габрієль Шанель, Полем Пуаре. Вбрання авторства мисткині одягали представники творчої арени, як-от зірка німого кіно Глорія Свенсон і письменниця Ненсі Кунард. Ними до того ж надихалися представники фешн-марок, зокрема, Dior, Perry Ellis.
Соня Делоне, неназване, 1967
Соня Делоне «Виконавці фламенко», 1916
Соня Делоне «Симультанні сукні», 1925
Марія Примаченко
Марія Примаченко
«Роблю сонячні квіти, бо люблю людей, роблю на щастя людям, щоб квіти мої були, як саме життя народу, щоб люди жили, як квіти цвіли б на всій землі», — говорила Марія Примаченко, одна з найвідоміших постатей українського мистецтва. Художниця народилася на початку XX століття в селі Болотня на Київщині в сім’ї вишивальниці й теслі. У дитинстві Марія Примаченко пережила поліомієліт, що назавжди відобразилося на її здоров'ї. Вбираючи в себе народне мистецтво і фольклор, із ранньої юності вона творила для односельців, а згодом розвинула свої навички на навчанні в Києві. Кераміка, живопис, вишивка — вона створила понад 3000 життєствердних творів із барвистими фантастичними зооморфними сюжетами, котрі нині зберігаються в понад 31-й країні.
Марія Примаченко «Рибний цар зловив одуда і радий», 1983
Марія Примаченко «Атомна війна, будь проклята вона!», 1978
Марія Примаченко «Звіриний цирк», 1977
Тетяна Яблонська
Тетяна Яблонська
Майстриня живопису, зокрема пейзажного, Тетяна Яблонська народилася в лютому 1917 року в сім’ї освітян у Смоленську. Вагома частина її життєпису пов'язана з Київським художнім інститутом, де вона навчалася, а згодом викладала.
Визнання мисткиня здобула з соцреалістичною картиною «Хліб», її доробок, котрий за 50 років вмістив, як імпресіоністичні тенденції, так і вплив народного мистецтва, був представлений у світових мистецьких просторах — від Венеції, Брюсселя, Лондона до Парижа. Попри паралізовану праву руку після пережитого інсульту, художниця продовжувала малювати аж до своєї смерті в середині 2000-х. У 1997 році ЮНЕСКО назвали її «художницею року», а 1990-го Міжнародний біографічний центр у Кембриджі присудив мисткині звання «жінка року».
Тетяна Яблонська «Хліб», 1949
Тетяна Яблонська «Вечір. Стара Флоренція», 1973
Тетяна Яблонська «Лебеді», 1966
Катерина Білокур
Катерина Білокур
Ім’я української художниці Катерини Білокур, народженої у 1900 році, невіддільне від її надзвичайно чуттєвих квітів. Навчалася мисткиня живопису самостійно, «кравши в матері шматок білого полотна й бравши вуглину», зіштовхуючись з нерозумінням своєї селянської родини. Завдяки випадковості, коли художниця надіслала свою роботу оперній співачці Оксані Петрусенко, бо була вражена її виконанням, мисткиню відкриває радянська й українська культурна сцена.
Пройшовши крізь Голодомор, війни та заборони малювати, Катерина Білокур залишалася вірною собі, йшовши мистецьким шляхом. Картини художниці експонувалися як в Україні, так і за кордоном, зокрема в Парижі. Значна їхня частина нині зберігається в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.
Катерина Білокур «Квіти на блакитному тлі», 1943
Катерина Білокур «Буяння», 1947
Катерина Білокур «Пшениця, квіти, виноград», 1954
Читайте також: Видатні жінки України та світу: 7 книг, які необхідно прочитати