Київ поетичний: у чиїх віршах заховалися круки на Рейтарській, а хто пише про екзотичну Панаму як другу неньку-Україну?

Мистецтво
19.01.2024
ТЕКСТ: Андрій Доценко
ПОДІЛИТИСЯ
Аттила Могильний, Олесь Ільченко, Ліна Костенко, Микола Зеров і Олександр Ірванець
ПОДІЛИТИСЯ

Київ – місто каштанів, широкого Дніпра, золотобанних церков і надзвичайної поезії. У пошуках нарисів столиці поринаємо в літературу, зокрема поетичну. 

Кожне покоління українських письменників і письменниць оспівує його по-своєму, однак незмінними залишаються символи міста, його неперевершений шарм. Аттила Могильний, Олесь Ільченко, Ліна Костенко, Микола Зеров і Олександр Ірванець – у чиїх віршах заховалися круки на Рейтарській, а хто пише про екзотичну Панаму як другу неньку-Україну?   

Аттила Могильний 

Поет, дитячий письменник та перекладач Аттила Могильний з дитинства був оточений літературою, адже мав батька поета-шістдесятника Віктора Могильного, відомого за псевдонімом Віть Вітько. Поезії із циклу «Зима нашого міста» малюють знайомі кожному киянину образи, а заклик «дай мені руку — і підемо вуличками Старого Києва» звучить як чудове запрошення на побачення. 

Дай мені руку — і підемо

вуличками Старого Києва,

бо лише взимку так сильно

руки шукають рук.

Дай мені руку — і підемо

повз перукарні і магазини,

бо лише взимку наш подих

так замерзає на склі.

Гризтимемо горіхи

і мандарини різдвяні,

і розмовлятимем весело

про все, лиш не про любов,

сніг кольоровий хай падає,

як ниточки серпантину,

в кварталах Старого Києва

на черепичні дахи.

Прадавня слов’янська казка

про коней, в снігу завалених,

заряджені арбалети

і погляди із бійниць.

Дай мені руку — і підемо

зимовою тишею Києва

в лестощі давніх спогадів

і голубих завірюх.

Фото: Луїза Аляб'єва
Фото: Луїза Аляб'єва
01 00
ПОДІЛИТИСЯ

ЛІНА КОСТЕНКО 

Відома поетеса-шістдесятниця посідає особливе місце в українській літературі, зокрема й за її київські твори. Вірш «Блискоче ніч перлиною Растреллі» вперше увійшов до збірки «Над берегами вічної ріки». Перлина Растреллі – образ, що згадується в поезії – алегорія на Андріївську церкву, зведену в 1747–1762 роках за проєктом Франческо Бартоломео Растреллі. 

Блискоче ніч перлиною Растреллі.

З гори збігає Боричів узвіз.

І солов’ї, пташині менестрелі,

всю ніч доводять яблуні до сліз.

Цвіте весна садами молодими,

шумлять вітри, як гості з іменин.

В таке цвітіння, князю Володимире,

тобі не важко бути кам’ян

Фото: Луїза Аляб'єва
Фото: Луїза Аляб'єва
01 00
ПОДІЛИТИСЯ

ОЛЕСЬ ІЛЬЧЕНКО 

Київ для Олеся Ільченка є містом його формування та родинних історій. Поет має вірш «Ті круки, що на Рейтарській живуть» зі збірки «Деякі сни, або Київ, якого немає». Сьогодні столична вулиця Рейтарська відома модними кав’ярнями, стильними людьми та тими ж круками, про які пише митець.

Ті круки, що на Рейтарській живуть,

пасльоновим змигнувши хижим оком

притлумлюють свою крицеву лють

і линуть над німим нічним потоком

провулків, вулиць і безсонних площ,

над кручами дахів, дзвіниць і шпилів;

летять і крячуть. І раптовий дощ

не заважає трійці чорнокрилів.

Вони летять і всепроникний рух

охоплює весь Київ, Лису Гору.

Вже замкнено і думку, й зір, і слух;

здається, зламано і духу непокору.

…Так, просто сон, чи візія нічна.

Стривожено об ребра серце стука.

Не головна дорога, а бічна.

За ґратами в дворі – три чорні круки.

01 00
ПОДІЛИТИСЯ

ОЛЕКСАНДР ІРВАНЕЦЬ 

Олександр Ірванець є одним із учасників літературного угрупування «Бу-Ба-Бу» («Бурлеск-Балаган-Буфонада), до складу якого ще входять Юрій Андрухович і Віктор Неборак. Поезія бубабістів втілює карнавальне необарокове мислення, соціальним фундаментом якого став «підсвідомий масовий синдром зламу, що супроводжував розпад імперії і викликав дві метапсихічні складові: суспільну депресію і масову карнавальну сміхову рефлексію на катаклізм системи». 

У творі «Латино-українська величальна» Олександр Ірванець звертається до латиноамериканської екзотики, що було характерним для поетів цього літературного угрупування через спільність постколоніальної теми України та країн Латинської Америки.  

І для кожного козаченька,

Від нетяги до отамана,

Є одна Україна-ненька,

Але є ще й Панама-мама.

Київ – мать городів панамських,

Сальвадорських і сурінамських,

І пуерто-, і коста-риканських,

І радянських, і пострадянських, –

Всіх, де чують себе панами

Громадяни країни Панами.

Лийся, пісне моя, мов текіла!

Досягни мудреця і дебіла,

І нарколога, і наркомана –

Всіх нас криє мама-Панама.

А як нам уже майже хана,

Спрагло губи шепнуть «Пана…»

Маєм встати. І знов над нами

Шелестить знамено Панами!

01 00
ПОДІЛИТИСЯ

МИКОЛА ЗЕРОВ 

Лідер Київських неокласиків, групи українських поетів та письменників-модерністів, дає змогу образно побачити столицю такою, якою вона була на початку ХХ століття. Головним образом поезії «Київ з лівого берега» із циклу «Київ» є «Шеделя білоколонне диво» – велика лаврська дзвіниця, яку звели у 1731–1745 роках за проєктом архітектора Йоганна-Готфріда Шеделя. 

Вітай, замріяний, золотоглавий

На синіх горах… Загадався, спить,

І не тобі, молодшому, горить

Червоних наших днів ясна заграва.

Давно в минулім дні твоєї слави,

І плаче дзвонів стоголоса мідь,

Що вже не вернеться щаслива мить

Твого буяння, цвіту і держави.

Але, мандрівче, тут на пісках стань,

Глянь на химери барокових бань,

На Шеделя білоколонне диво:

Живе життя, і силу ще таїть

Оця гора зелена і дрімлива,

Ця золотом цвяхована блакить.

Фото: Луїза Аляб'єва
Фото: Луїза Аляб'єва
01 00
ПОДІЛИТИСЯ
ПОДІЛИТИСЯ
На сайті доступні аудіозаписи статей, підкасти і рекомендації стилістів в аудіо-форматі. Такі матеріали відмічені відповідним знаком(зліва).