Сучасний ритм життя вимагає від нас балансу в робочому осередку, а також у сімейних і дружніх стосунках. Встановлення рівноваги між цими сферами може здаватися непосильним завданням. Корисним інструментом для балансування в цих категоріях стають особисті кордони — умовні правила, які дозволять краще розподіляти емоційний і фізичний ресурс в особистому та професійному житті. А також, дають змогу не боятися говорити «ні» та обирати приємний формат у спілкуванні, наприклад, коли ви нетактильна людина.
Про важливість особистих меж, рефлексію почуттів і власну зону контролю L’Officiel Online поспілкувався з психологинею Світланою Тарасенко.
Простими словами: що таке особисті кордони
Особисті кордони — це умовні правила в стосунках, певні обмеження, які ми встановлюємо, щоб виділити певний час та ресурс; фізичний простір, який ми можемо дати іншій людині. Особисті кордони захищають нас від того, щоб ми не виснажувалися у спілкуванні. Така проведена межа дозволяє регулювати стосунки та почуватися в них комфортно.
Відсутність особистих кордонів може призвести до вигорання, а також фізичного чи емоційного виснаження. Контакт, під час якого наші кордони порушують, з часом викликатиме роздратування. Комунікація може супроводжуватися напругою, невдоволенням та пасивною агресією.
Невдовзі людина починає уникати такої взаємодії, хоч для регуляції подібних стосунків необхідно лише встановити особисті кордони. Якщо ці межі ігнорують, то ви можете дистанціюватися.
Чому нам складно формувати ці межі
Потрібно бути уважним до себе: рефлексувати, що комфортно, а що не комфортно. Те, як ми ставимося до особистих кордонів, може формуватися в дитинстві. Певні особисті межі допомагають встановлювати батьки та соціум. Дещо ми поглинаємо, коли спостерігаємо, як поводиться оточення в різних життєвих ситуаціях.
Наприклад, сексуальна освіта дитини повинна починатися з 2,5 року. Це також про особисті кордони. Правила, які допомагають юній особистості зрозуміти: це — окей, а це — не окей. Багатьом відома історія, коли начебто необхідно цілуватися та обійматися з родичами, хоч це викликає дискомфорт. «Візьми когось за руку» або «якщо в нас гості, то потрібно приділяти їм час» — такі ситуації також пов’язані з особистими кордонами.
У разі емоційного нехтування в дитинстві (на почуття дитини не звертають достатньо уваги або ігнорують їх) людина в дорослому житті може відчувати труднощі з формуванням персональних меж. Водночас саме завдяки пропрацюванню почуттів та переживань ми розуміємо, де проходять особисті кордони.
Особисті кордони не є гнучкими та статичними, вони залежать від ситуації, як і наші емоції. Здорові емоційні кордони не повинні бути занадто слабкими чи жорсткими: надмірно неміцні роблять нас вразливими, ми почуваємо себе в небезпеці та незахищеними. Наслідком надто суворих меж є ізоляція, відповідно вона призводить до уникнення контакту й відсторонення. Власне, тому нам так складно взаємодіяти одне з одним: для однієї людини тактильність може бути некомфортною, а для іншої прийнятною.
Як тіло сигналізує про дискомфорт?
Коли інша людина порушує особисті кордони, може виникати страх і злість. Також, якщо є труднощі зі встановленням цих меж, з’являтиметься почуття сорому та провина. Зокрема, якщо ми бачимо чітке порушення особистого простору, але не можемо сказати «ні».
Для кращого розуміння себе потрібно дізнатися, як ви відчуваєте, для прикладу, страх: можливо, у вас прискорене серцебиття, збивається дихання, а також з’являються думки про відсторонення та хочеться фізично відійти. Якщо це злість — змінюється дихання та стискаються зуби. Проте важливо пам’ятати: емоції по-різному проявляються в людей, тому варто дослідити свої реакції.
Заявляти про особисті кордони — нормально
Здорові межі проявляються в можливості заявити про їхню наявність. Нездорові кордони або їхня відсутність ілюструються незмогою сказати «ні», пріоритетністю потреб інших людей або взяттям на себе чужих обов’язків. Нас це виснажує, зокрема після взаємодії з людьми ми відчуваємо себе спустошеними, наче перебуваємо під тиском «я не можу інакше». Ці критерії є червоними прапорцями, що нагадують про потребу звернути увагу на особисті кордони.
Щоб встановити ці межі, необхідно ставити собі питання, зокрема чи ситуація в межах вашого контролю. Ми не можемо керувати іншими людьми та впливати прямо на їхні дії, однак в наших силах діяти та обирати реакцію. Важливо зрозуміти, як ви переживаєте емоції та які сигнали подає ваше тіло. Рефлексія допоможе зрозуміти, що викликає ці труднощі.
Корисним у таких ситуаціях стане прийом «я-повідомлення», коли ми говоримо про свої відчуття. Зокрема, це такі фрази як «я відчуваю…», «для мене це важливо, тому що…», «мені було б комфортніше, якби…». Ніхто не гарантує, що ваших особистих кордонів дотримуватимуться, проте кожна людина має право дистанціюватися. Очікувати здогадок від інших — не варто, завжди варто ініційовувати діалог, адже навіть ті самі нормалізовані обійми під час зустрічі в когось можуть викликати дискомфорт.
Скажімо, в робочих взаємовідносинах важливо виділяти свою зону контролю. Наприклад, ви можете попросити не надсилати вам імейли після 18:00, але це прохання можуть частково проігнорувати. Втім, ви можете домовитися: «Можемо погодити з вами, що робочі імейли, надіслані після 18:00, я читатиму зранку». У такому випадку регуляція надходить з вашого боку, тому ви не відчуватимете фрустрацію у разі непередбачуваних подій.
У нас є вибір — відчути короткотривалу провину, захистивши себе або почувати себе ображеними, виснаженими та використаними довгий час. Люди живуть в соціумі, часто ми не обираємо, з ким ми будемо в садочку, за шкільною партою, хто стане нашими викладачами в університеті та колегами на роботі або яка людина стоятиме в черзі в магазині. Проте ми обираємо встановлювати особисті кордони, що породжують комфорт у соціальній взаємодії, а вона становить левову частку нашого життя.
Як зрозуміти, що я порушую кордони інших людей?
Спробуйте спілкуватися не через твердження, а через питання. У випадку появи напруги в стосунках можна уникнути таких заяв як «ти образився». Краще запитати людину: «Мені здається, що щось не так. Це відповідає дійсності?». Під час такої комунікації людина матиме простір не захищатися і потенційно відкриється. З вами зможуть бути відвертими, коли знатимуть, що ви приймете будь-яку відповідь. Також корисно звертати увагу на реакції тіла співрозмовника, які умовно діляться на три категорії: бий, біжи або замри. Людина може відреагувати агресією, відстороненням або мовчанкою, хоч помітна напруга. Якщо ви помічаєте зміни після вашої дії, то про це можна говорити.
Читайте також: «Тиха розкіш» — тренд, маркетинг чи стиль життя?